Рішення № 62254404, 11.10.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/1492/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді Астахової О.О.,

при секретарях: Рудь Р.Г., Швидкій Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 поданого в особі уповноваженого представника за довіреністю ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пірнак М.В. про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в :

Представник позивача ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 11.04.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірнак М.В. Також просить визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребувати її із чужого незаконного володіння.

Мотивуючи вимоги тим, що 22.04.1993 року позивачем було придбано на підставі договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1.

20 червня 2002 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві.

Під час перебування позивача у шлюбі з ОСОБА_3, останній чинив систематичний психологічний тиск на ОСОБА_1, вчиняв сварки, свідком яких була їх малолітня дочка та сусіди. У результаті постійних психологічних погроз та фізичного насильства з боку чоловіка, позивач подарувала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 11.04.2008 року.

Після укладання означеного договору дарування позивач фактично володіла та користувалась квартирою, проживала у ній, підтримувала у належному стані та сплачувала комунальні послуги. Відповідач проживав окремо. У листопаді 2015 року ОСОБА_1 дізналась про відчуження ОСОБА_3 квартири.

Посилаючись на ст. 203 ЦК України, з урахуванням того, що оспорюваний правочин було вчинено позивачем під впливом насильства, представник позивача просить визнати його недійсним та задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, виходячи з доводів, якими обґрунтовується позовна заява просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Додатково позивач зазначила, що відповідач ОСОБА_3 з 2006 року не працював. До того часу, чоловік працював дільничим інспектором у Дніпровському РУ ГУ МВС України в м. Києві, а тому усі її намагання та звернення до правоохоронних органів, щодо психологічно тиску відповідача ОСОБА_3 та фізичного насильства щодо неї були безрезультатними. В день укладання договору дарування квартири відповідач силоміць відвіз позивача до нотаріуса для вчинення даного правочину. Враховуючи, що волевиявлення позивача під час укладання оспорюваного договору не було вільним, вона просить суд про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснила, що відповідач використовуючи своє службове становище чинив психологічний тиск на позивача, а тому право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 набуто ним неправомірно. Дані обставини підтверджуються показами свідків та заявами ОСОБА_1 Крім того, зазначила, що до жовтня місяця 2014 року позивач сплачувала комунальні платежі по квартирі АДРЕСА_1. У вересні місяці 2014 року шлюб між сторонами було розірвано та розпочато в судовому порядку поділ майна подружжя. А відтак, вважає, що з листопада місяця 2014 року підлягає обчисленню строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_7 у судовому засіданні проти позову заперечували в повному обсязі. З підстав викладених у письмових запереченнях просили у задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 зазначив, що жодного психологічного або фізичного впливу на позивача не здійснював. В період його перебування з ОСОБА_1 у шлюбі, нею добровільно була подарована йому квартира АДРЕСА_1. Крім того, вважав, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду, оскільки перебіг позовної давності почався з наступного дня після укладання договору дарування квартири, тобто з 12 квітня 2008 року і саме з цього часу позивач повинна була дізнатись про порушення її прав. Проте, ОСОБА_1 тільки через сім з половиною років звернулась з даним позовом до суду, при цьому не зазначивши поважності причин такого пропуску. За таких обставин у задоволенні позову просить відмовити.

Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - ОСОБА_7 звернувся до суду із заявою про застосування наслідків спливу строків позовної давності з аналогічних підстав. Крім того, зазначив, що стороною позивача не підтверджено належними і допустимими доказами наявність фізичного та психологічно тиску з боку відповідача ОСОБА_3 по відношенню до ОСОБА_1 Покази свідків, на його думку, не можуть прийматись судом до уваги, як беззаперечний факт вчинення правочину внаслідок застосування фізичного чи психічного тиску, з огляду і на ті обставини, що були повідомлені свідками під час їх допиту.

Від відповідача ОСОБА_4 надійшла заява з проханням проводити розгляд справи у її відсутність.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пірнак М.В. надала до суду письмові пояснення по справі та просила розгляд справи проводити у її відсутність. Зі змісту пояснень убачається, що третя особа заперечує проти позовних вимог щодо визнання договору дарування квартири від 11.04.2008 року недійсним. З огляду на те, що під час укладання оспорюваного договору ОСОБА_1 було надано документи необхідні для укладання даного правочину і її волевиявлення було вільним.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача ОСОБА_3, представника відповідачів ОСОБА_7, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22.04.1993 року, зареєстрованим у КМБТІ 23.04.1993 року. ( Т.1 а.с. 87).

20.06.2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві. (Т.1 а.с. 92).

15.01.2008 року ОСОБА_1 була знята з реєстраційного обліку квартири АДРЕСА_1. (Т.1 а.с.7).

11.04.2008 року ОСОБА_1 подарувала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3, на підставі договору дарування квартири посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірнак М.В., зареєстрованому в реєстрі за № 1113. (Т.1 а.с. 86).

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Як убачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_3 зареєстрував у встановленому законом порядку право власності на квартиру АДРЕСА_1. (Т.1 а.с.72).

Згідно із ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

25.04.2014 року ОСОБА_3 подарував належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_4, що підтверджується даними посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гайдамака О.М. договору дарування квартири. (Т.1 а.с. 83,84).

Як убачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.04.2014 року, ОСОБА_4 зареєструвала у встановленому законом порядку право власності на квартиру АДРЕСА_1. (Т.1 а.с.194).

23.12.2014 року ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу квартири посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., що зареєстровано в реєстрі за № 10619. (Т.1 а.с. 182).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22.09.2014 року, яке станом на день розгляду справи набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві - розірвано. (Т.1 а.с. 92).

Відповідно до роз'ясень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28.01.2013 року № 24/150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що встановивши, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо стороною у спорі заявлено вимогу до ухвалення ним рішення про застосування строку позовної давності, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України ).

Відповідач ОСОБА_3 та його представник звернулись до суду із заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Суд не погоджується з доводами сторін та їх представників щодо порядку обчислення строку позовної давності з огляду на наступне.

Підставою звернення позивача з вимогами про визнання недійсним договору дарування квартири від 11.04.2008 року, як вказує позивач, є застосування відносно неї психологічного та фізичного насильства з боку відповідача ОСОБА_3 до моменту та на час укладання договору дарування квартири від 11.04.2008 року. Також, під час судового розгляду справи позивачем та її представником неодноразово наголошувалось про продовження психологічного тиску з боку відповідача, що виражається зокрема у переслідуванні останнього та погроз на адресу ОСОБА_1

Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

А відтак, суд не приймає до уваги доводи відповідача та його представника про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності, як підстави для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За ч.1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 10,60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не приймає до уваги твердження позивача та її представника, що доказом фактичного управління спірною квартирою, як підстави для задоволення позовних вимог, є сплата ОСОБА_1 квитанцій за спожиту електричну енергію по квартирі АДРЕСА_1 за період з червня місяця 2011 року по листопад місяць 2013 року (Т.1 а.с. 9-20). Оскільки дана обставина не доводить підстав, на які позивач посилається в обгрунтування заявлених позовних вимог. Крім того, на той час сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що передбачає ведення спільного господарства.

За правилами ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Допитані в якості свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підтвердили обставини того, що під час перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_3 відповідач неналежно поводив себе в сім'ї, зокрема вчиняв сварки, не працював та перебував на утриманні позивача. Вимагав переоформити на своє ім'я квартиру АДРЕСА_1.

Свідок ОСОБА_12, суду показала, що проживаючи по сусідству була очевидцем сварок, ініціатором яких був ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_13 про відомі йому обставини, які мають значення для справи не повідомив.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_14 суду показав, що здійснював представництво інтересів ОСОБА_1 під час судового розгляду справи про поділ майна подружжя, та з її слів йому було відомо про вчинення над нею її колишнім чоловіком ОСОБА_3 фізичного та психологічного тиску, зокрема щодо відчуження на його користь квартири. Крім того, під час судового розгляду справи, в залі суду ОСОБА_3 поводив себе агресивно по відношенню до нього, як представника інтересів ОСОБА_10, що дає підстави вважати, що така поведінка притаманна відповідачу.

Допитана в якості свідка ОСОБА_15 суду показала, що була очевидцем, як у 2008 році ОСОБА_1 до автомобіля супроводжував чоловік. При цьому позивач була залякана, перебувала у відчаї, чоловік її тримав під руки, що давало підстави вважати, що її силоміць відвозять на автомобілі. Після цього, в подальшому при знайомленні з позивачем, їй стало відомо про обставини підписання того дня договору дарування квартири АДРЕСА_1 під тиском чоловіка.

Допитані в якості свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 охарактеризували відповідача ОСОБА_3, як сумлінного працівника, законослухняного громадянина, високопрофесійну особистість з притаманними їй цінностями. Також свідки не заперечували, що їм відомо про укладання договору дарування, за яким колишня дружина ОСОБА_1 подарувала на той час своєму чоловіку квартиру. Проте, очевидцями психологічного або фізичного тиску з боку ОСОБА_3 по відношенню до ОСОБА_1 вони не були.

До даних правовідносин застосуванню підлягає Розділ ІV Глави 16 ЦК України, за правилами якого, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Як убачається із матеріалів справи 29.12.2014 року ОСОБА_1 зверталась до Печерської районної у м. Києві Державної адміністрації із заявою про вжиття заходів щодо неналежної поведінки ОСОБА_3, що виражається у його переслідуванні та погрозах на адресу позивача. (Т.1 а.с. 90-92). Крім того, із заявою про переслідування ОСОБА_3 під час прогулянок з дитиною зверталась до органів опіки та піклування Печерської районної в м. Києві державної адміністрації Грегуль Т.Ю., яка займається навчанням спільної дитини позивача і відповідача ОСОБА_3 (Т. 1 а.с. 109).

Відповідно до ст.ст. 58, 59 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Для визнання правочину недійсним, через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину.

Договір дарування було укладено між сторонами 11.04.2008 року, при цьому суду не надано належних і допустимих доказів, на підтвердження обставин того, що даний правочин було вчинено під впливом насильства або погрози.

Перевіряючи обставини, на які позивач посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, суд приходить до висновку про їх недоведеність.

Судом не встановлено, що ОСОБА_1 вчиняючи правочин про укладання договору дарування квартири 11.04.2008 року, за яким передала безоплатно ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 діяла проти справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони - ОСОБА_3

А відтак, розглядаючи справу виходячи з диспозитивності цивільного судочинства на підставі ст. 11 ЦПК України, оцінюючи належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному з'ясуванні обставин справи, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог та приходить до висновку, що право позивача, про захист якого вона просить, не порушено.

На підставі ч.1 ст. 88 ЦПК України судові витрати понесені позивачем по оплаті судового збору не відшкодовуються.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 57-61, 88, 208, 209, 212-215, 218, 294, ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 203, 215, 231, 256, 261, 717 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 поданого в особі уповноваженого представника за довіреністю ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пірнак М.В. про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва, шляхом подання апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя