Рішення № 62236422, 19.10.2016, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/4017/15-ц

Провадження № 2/175/1606/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2016 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Рись Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про розділ майна та стягнення коштів, який у квітні 2016 року уточнила та просила стягнути з ОСОБА_2 на її, ОСОБА_3 користь 1/3 частину вартості автомобіля марки «Toyota Land Cruiser Prado», 2007 року виписку, реєстраційний номер НОМЕР_1 у розмірі 113 947 грн.

В обґрунтування позову позивачка вказала, що в 2013 році її син ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до відповідачки про поділ майна подружжя. 26 червня 2014 року ОСОБА_3 помер. Оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво згідно ст. 1226 ЦК України, до участі у справі вона була залучена в якості правонаступника ОСОБА_3, тому що вона є спадкоємцем першої черги. Її син ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 07 серпня 1999 року по 19 червня 2013 року, до розірвання шлюбу за рішенням суду. За час подружнього життя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було набуте майно: будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: м. Підгороднє вул. Дзержинського, буд. 18; автомобіль марки «Toyota Land Cruiser Prado», 2007 року виписку, реєстраційний номер НОМЕР_1. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2015 року було вирішено питання стосовно розподілу будинку та земельної ділянки, що належали подружжю. Вищевказаний автомобіль, що був об'єктом спільної сумісної власності, був придбаний у 2008 році подружжям та зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 Після припинення сімейно-шлюбних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з початку 2013 року, спірний автомобіль залишився у власності, володінні та користуванні відповідачки. 04 лютого 2013 року її сином було замовлено проведення експертного автотоварознавчого дослідження ринкової вартості спірного автомобіля, за висновком якого ринкова вартість автомобіля складала 193 775 грн. 90 коп. Після розірвання шлюбу відповідачка розпорядилася вищевказаним автомобілем, здійснивши його відчуження без згоди її сина, на підставі довідки-рахунку ААВ №252755 від 01 серпня 2013 року, виданою ФОП «ОСОБА_4В.». Кошти від продажу автомобіля відповідачка витратила на власні потреби, привласнивши собі належну ОСОБА_3 частку коштів. ОСОБА_2 зробила відчуження автомобіля, що належав сторонам на праві спільної сумісної власності без дозволу іншого з подружжя. Сума, яка повинна була належати ОСОБА_3 складає 1/2 частину ринкової вартості транспортного засобу на час його продажу, що складає 96887 грн. 95 коп. З часу продажу автомобіля вже минуло два роки і вісім місяців, але своїх зобов'язань по поверненню грошових коштів відповідачка не виконала. Загальна сума вартості автомобіля з урахуванням 3% річних за прострочений строк та індексу інфляції складає 341 843 грн. Після смерті ОСОБА_3 залишилося два спадкоємця першої черги вона, ОСОБА_3 та його син, її частина спадщини складає 1/3 частину вартості автомобіля, а його сина складає 1/6 частину від вартості автомобіля, тому вважає, що відповідачка повинна сплатити їй 1/3 частину від вартості автомобіля з урахуванням 3% річних за прострочений строк та індекс інфляції у сумі 113947 грн., а тому звернулася до суду з даним позовом .

Позивачка ОСОБА_3 та її адвокат за договором про надання юридичних послуг ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх у повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені в уточненому позові.

Відповідачка ОСОБА_2 та її адвокат за договором про надання юридичних послуг ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити в їх задоволенні.

Суд, вислухавши у судовому засіданні пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Підставою набуття подружжям права спільної сумісної власності є лише одна обставина: набуття (придбання) майна за час шлюбу, крім випадків встановлених законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановлено, що з 07 серпня 1999 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с.39), який за рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2013 року було розірвано. Від сімейно-шлюбних відносин у подружжя народився син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За спільні кошти подружжям було придбане майно: домоволодіння № 18, що розташоване по вул. Дзержинського в м. Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області; земельна ділянка загальною площею 0,0602 га, кадастровий номер 1221411000:02:011:0139, що передана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та розташована по вул. Дзержинського, 18 в м. Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області; та автомобіль марки «Toyota Land Cruiser Prado», 2007 року виписку, реєстраційний номер НОМЕР_1.

В добровільному порядку подружжя Павлик не розділило спільне сумісне майно, будь-яких угод, які б визначали частки у спільній сумісній власності між членами подружжя не укладалося.

26 червня 2014 року ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-КИ № 566772 від 01 липня 2014 року виданим Виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області (том №1 а.с.35). Відповідно до спадкової справи № 337/2014, спадкоємцями всіх прав та обовязків померлого ОСОБА_3 є його мати ОСОБА_1 та його син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, дружина померлого ОСОБА_8 відмовилася від своєї частки у спадщині на користь матері померлого.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2015 року було вирішено питання стосовно розподілу будинку та земельної ділянки, що належали подружжю Павлик (справа №175/957/13-ц).

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що спірний автомобіль був об'єктом спільної сумісної власності подружжя Павлик та придбаний ними у період шлюбу, а саме 23 жовтня 2008 року і був зареєстрований на ім'я відповідачки ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АЕС 246438 (а.с.28), подружжя користувалося спільно автомобілем, мали можливість керувати ним обидва, й здійснювали це право рівноправно.

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано за рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2013 року (справа № 175/2372/13-п). Однак, ще за часи шлюбу, подружжя Павлик прийняли рішення щодо продажу спільного транспортного засобу та розподіл вилучених коштів, тому ОСОБА_3 замовив проведення експертного автотоварознавчого дослідження, відповідно до висновку якого №746/02 від 04 лютого 2013 року вартість транспортного засобу марки «Toyota Land Cruiser Prado», 2007 року виписку, реєстраційний номер НОМЕР_1 становив 193 775,90 грн.

23 лютого 2013 року спірний транспортний засіб був знятий із обліку для реалізації та за власником ОСОБА_2 вже не значився. 16 березня 2013 року вказаний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_9 як придбаний в торгівельній організації , що підтверджується довідкою Територіального сервісного центру №1246 Регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області № 31/4-1246/19су від 29 вересня 2016 року (а.с.82,83).

Відповідно до статті 369 ЦК України, розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Так, згідно зі ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Відповідно до ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Оскільки позивачкою не доведено факт умислу в діях відповідачки ОСОБА_2, як і сам факт обману щодо продажу транспортного засобу та привласнення грошових коштів, суд ,враховуючи вищевикладене та те,що автомобіль відчужено у період перебування Павлик у зареєстрованому шлюбі , прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є безпідставними та недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.

Оскільки суд відмовляє позивачці в задоволенні позовних вимог, то судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст. 57 60, 63, 69 Сімейного кодексу України, ст. 10, 27, 31, 57, 79, 60, 88, 214, 215, 223 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна та стягнення коштів,- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Озерянська Ж.М.