Рішення № 62232574, 24.10.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №469/1203/15-ц 24.10.2016 24.10.2016 24.10.2016

Справа №469/1203/15-ц Суддя у першій інстанції Тавлуй В.В.

Провадження № 22-ц/784/1917/16 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Категорія 7

Рішення

Іменем України

24 жовтня 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Тищенком Л.С.,

за участю:

-прокурора Цвікілевич Н.В.,

-представника позивача Коблівської сільської ради - Висоцької Г.В.,

-представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами

заступника прокурора Миколаївської області та

Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області

рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 01 липня 2016 року, з урахуванням додаткового рішення того ж суду від 09 серпня 2016 року про розподіл судового збору, ухвалених у цивільній справі

за позовом

заступника прокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та їх скасування,

УСТАНОВИЛА:

22 вересня 2015 року заступник прокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області звернувся з позовом до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Березанська РДА) та ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, їх скасування та витребування землі.

В обґрунтування позовних вимог заступник прокурора зазначав, що 06 жовтня 2003 року головою Березанської РДА прийнято розпорядження за №924 про продаж приватному підприємцю ОСОБА_7 двох земельних ділянок для комерційного використання в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Зокрема, земельну ділянку, площею 0.2 га під розміщення атракціону та критої торгової точки, а також земельну ділянку, площею 0.0750 га, як зазначено в розпорядженні, зайняту під будівлями.

06 жовтня 2003 року між ОСОБА_7 та Березанською РДА укладено два нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу зазначених земельних ділянок, згідно із якими до ОСОБА_7 перейшло право приватної право власності на них.

22 жовтня 2003 року на підставі цих угод ОСОБА_7 отримав державні акти на право власності на земельні ділянки.

31 жовтня 2003 року ОСОБА_7 продав спірні земельні ділянки ОСОБА_8, уклавши окремі нотаріально посвідчені угоди купівлі -продажу, а покупець 29 березня 2004 року на підставі таких угод отримав правовстановлюючі документи на ці земельні ділянки.

01 липня 2005 року ОСОБА_8 продав спірні земельні ділянки ОСОБА_5, уклавши дві окремі нотаріально посвідчені угоди купівлі -продажу.

16 червня 2006 року ОСОБА_5 отримала державні акти на право власності на спірні земельні ділянки, а саме:

- серії НОМЕР_3 на земельну ділянку, площею 0.20 га, з кадастровим номером НОМЕР_1, за адресою АДРЕСА_1 в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- серії НОМЕР_4 на земельну ділянку, площею 0.0750 га, з кадастровим номером НОМЕР_2, за адресою АДРЕСА_2 в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Під час здійснення перевірки у 2012 році було встановлено, що продаж спірних земельних ділянок приватному підприємцю ОСОБА_7 відбувся з грубим порушенням водного та земельного законодавства, оскільки спірні земельні ділянки знаходиться в межах нормативно визначеної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, тому належать до земель водного фонду загальнодержавного значення.

Посилаючись на те, що їх передача (відчуження) у приватну власність законодавчо заборонена, тому усі угоди щодо відчуження цих земельних ділянок є недійсними (нікчемними), заступник прокурора просив:

-визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Березанської РДА від 06 жовтня 2003 року за №924 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення»;

-визнати недійсними державні акти на спірні земельні ділянки, видані останньому власнику ОСОБА_5 і скасувати їх, а також витребувати у останньої ці земельні ділянки.

Представник Коблівської сільської ради подав заяву про те, що повністю підтримує позовні вимоги прокурора і просить слухати справу у його відсутності.

Заперечуючи проти позову, представники ОСОБА_5 посилались як на безпідставність позовних вимог, так і просили застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 07 червня 2016 року залишені без розгляду позовні вимоги щодо витребування спірних земельних ділянок за заявою прокурора.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 01 липня 2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Додатковим рішенням того ж суду від 09 серпня 2016 року стягнуто з Миколаївської місцевої прокуратури №1, яка є правонаступником прокуратури Березанського району Миколаївської області, 4 125 грн. судового збору на користь держави.

В апеляційних скаргах заступник прокурора Миколаївської області та Коблівська сільська рада, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з того, що судове рішення ухвалено без точного дотримання вимог чинного земельного та водного законодавств.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні земельні ділянки розташовані в межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Чорного моря й були неправомірно передані у приватну власність ОСОБА_7, проте позивач без поважних причин пропустив строк позовної давності для пред'явлення цього позову.

Між тим, колегія суддів не погоджується з таким висновком районного суду, оскільки вважає, що позивачем не пропущено позовну давність.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Рішення районного суду не відповідає зазначеним вимогам закону.

Так, в силу ст.ст.13-14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону і гарантується державою.

Відповідно до ст.ст.78-83,116,118,125,126 ЗК України, (в редакції, що діяли на час передачі земельної ділянки), право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Земельна ділянка як об'єкт права власності являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує права інших осіб.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Громадяни є суб'єктами права власності на землі приватної власності.

Територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності. Це право вони реалізують безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до п.б ч.1 ст.58 ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Частиною 1 ст. 60 ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Відповідно до ч.5 ст.88 Водного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Згідно із ч.3 ст.60 ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

За змістом п. «д» ч.4 ст.84 та ч.4 ст.59 ЗК України землі водного фонду можуть передаватися лише в оренду і не можуть передаватися у власність громадян.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається із матеріалів справи, 06 жовтня 2003 року головою Березанської РДА Миколаївської області прийнято розпорядження №924 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення», за яким було прийнято рішення про продаж приватному підприємцю ОСОБА_7 земельних ділянок для комерційного використання в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, а саме: земельну ділянку, площею 0.2 га, під розміщення атракціону та критої торгової точки, а також земельну ділянку, площею 0.0750 га (зайняту під будівлями) (том 1 а.с.13).

В цей же день, 06 жовтня 2003 року між приватним підприємцем ОСОБА_7 та Березанською РДА Миколаївської області укладено два окремі договори купівлі - продажу зазначених земельних ділянок, посвідчені державним нотаріусом Березанської державної нотаріальної контори та зареєстровані в реєстрі за №1579 та №1580 відповідно (том 1 а.с.18,19).

За цими угодами до ОСОБА_7 перейшло право приватної власності на спірні земельні ділянки.

22 жовтня 2003 року на підставі цих угод ОСОБА_7 отримав державні акти на право власності на земельні ділянки.

31 жовтня 2003 року ОСОБА_7 продав спірні земельні ділянки приватному підприємцю ОСОБА_8, уклавши окремі угоди купівлі -продажу земельних ділянок, посвідчені державним нотаріусом Березанської державної нотаріальної контори та зареєстровані в реєстрі за №1698, №1697 (том 1 а.с.20,21).

29 березня 2004 року ОСОБА_8 отримав правовстановлюючі документи на спірні земельні ділянки.

01 липня 2005 року ОСОБА_8 продав спірні земельні ділянки ОСОБА_5, уклавши окремі угоди їх купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б., зареєстровані в реєстрі за №1187, №1188 (том 1 а.с.22,24).

16 червня 2006 року ОСОБА_5 отримала державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме:

- серії НОМЕР_3 на земельну ділянку, площею 0.20 га, з кадастровим номером НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- серії НОМЕР_4 на земельну ділянку, площею 0.0750 га, з кадастровим номером НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_2 в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (том 1 а.с.26,27).

Відповідно до схеми місцезнаходження спірних земельних ділянок та повідомленням відділу Держземагентства України у Березанському районі Миколаївської області від 11 вересня 2015 року, вони знаходяться в межах території Коблівської сільської ради та в межах законодавчо визначеної двокілометрової зони прибережної захисної смуги Чорного моря, а саме:

- земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 знаходиться на відстані 35- 40 м. від урізу води Чорного моря до південного краю земельної ділянки та 80-85 м. до північного краю.

- земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 знаходиться на відстані 55 - 60 м. від урізу води Чорного моря до південного краю земельною ділянки та 125-130 м. до північного краю (том 1 а.с.17).

Зазначене підтверджено також довідкою Приватного підприємства «Південь Зем» з планом-схемою місця розташування земельних ділянок, відповідно до якої, за даними геодезичної зйомки земельної ділянки площею 0.0750 га з кадастровим номером НОМЕР_2, відстань від урізу води Чорного моря до південної межі земельної ділянки складає 36.75 м та до північної межі земельної ділянки складає 81.78 м., та земельної ділянки площею 0.2 га з кадастровим номером НОМЕР_1, відстань від урізу води Чорного моря до південної межі земельної ділянки складає 58.86 м та до північної межі земельної ділянки складає 127.38 м (том 1 а.с.194-195).

Таким чином, достовірно встановлено, що спірні земельні ділянки розташовані в межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Чорного моря, що, в силу ст.60 ЗК України та ч.9 ст.88 ВК України, унеможливлювало її відведення у приватну власність ОСОБА_7

За такого, позовні вимоги про скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, визнання недійсними державних актів на право власності на землю на ім'я відповідача підлягали задоволенню.

Оскільки районний суд був іншої думки і відмовив у названих вимогах, то їх слід задовольнити рішенням апеляційної інстанції.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про скасування державних актів, оскільки за наявності позовної вимоги про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, вказана вимога є взаємовиключною.

Заперечуючи проти позову, відповідачем у суді першої інстанції заявлено про застосування позовної давності.

Втім, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущену позовну давність, виходячи з такого.

Правовою позицією Верховного Суду України при перегляді судового рішення у справі №6-178цс15 від 01 липня 2015 року з підстав неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, яка є обов'язковою для всіх судів України зазначено, що ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ч.2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 ч.2 ст.45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК України, за нормами якої прокурор має процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої він діє.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїх постановах від 25 березня 2015 року та 23 грудня 2014 року.

Відповідно до ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому, норма частини першої ст.261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача (постанова Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року №6-152/цс14).

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що про наявність оскаржуваного розпорядження РДА позивачу стало відомо лише після зміни меж населеного пункту с. Коблево та передачі йому договорів купівлі - продажу спірних земельних ділянок за актом приймання-передачі від 17 жовтня 2012 року, опрацювання отриманих матеріалів та надання оцінки їх законності (том 2 а.с.99, 100-102)

За такого, про порушення прав та інтересів держави прокурор дізнався у жовтні 2012 року, а до суду з цим позовом звернувся у вересні 2015 року. Отже, трирічний строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК України ним не пропущений.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України підлягають розподілу судові витраті, сплачені в обох судових інстанціях.

З урахуванням викладеного, рішення районного суду та додаткове рішення цього ж суду підлягають скасуванню на підставі пунктів 1,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області - задовольнити частково.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 01 липня 2016 року та додаткове рішення того ж суду від 09 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги заступника прокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та їх скасування - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області №924 від 06 жовтня 2003 року «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення», в частині прийняття рішення про продаж приватному підприємцю ОСОБА_7 земельних ділянок, площею 0.2 га, та площею 0.0750 га для комерційного використання в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Визнати недійсним, виданий Березанським районним відділом земельних ресурсів Держкомзему України державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 16 червня 2006 року та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №190, на ім'я ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 0.20 га, із кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану в АДРЕСА_1 в межах Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Визнати недійсним, виданий Березанським районним відділом земельних ресурсів Держкомзему України державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 від 16 червня 2006 року та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №191, на ім'я ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 0.0750 га, із кадастровим номером НОМЕР_2, розташовану в АДРЕСА_2 в межах Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Відмовити заступнику прокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області у вимогах про скасування державних актів.

Стягнути в рівних частках з Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_5 на користь Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області по 2 009 (дві тисячі дев'ять) грн. 50 коп. з кожного судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги.

Стягнути в рівних частках з Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області і ОСОБА_5 на користь прокуратури Миколаївської області по 2 009 (дві тисячі дев'ять) грн. 50 коп. з кожного судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги.

Стягнути в рівних частках з Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_5 на користь держави по 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. з кожного на відшкодування судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: Т.С. Довжук

В.В. Коломієць