Постанова № 62221750, 20.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2016 р. Справа№ 910/13029/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

ОСОБА_1

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

від позивача:ОСОБА_2;

від відповідача:не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Радія

на рішення Господарського суду міста Києва

від 19.08.2016р.

у справі №910/13029/16 (суддя Отрош І.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий

будинок Престиж

до Товариства з обмеженою відповідальністю Радія

про стягнення 51 479,34 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий будинок Престиж (далі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Радія (далі відповідач) заборгованості за договором поставки №232/к від 01.04.2015р. у сумі 76 562,36 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобовязань з оплати вартості поставленого позивачем товару.

В процесі судового розгляду позивач зменшив розмір своїх вимог та просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 51 479,34 грн., зазначаючи про часткову сплату відповідачем боргу у сумі 12 869,84 грн. та повернення товару на суму 12 213,18 грн.

Відповідач явку свого представника в судові засідання не забезпечив, відзив на позов не надав, у звязку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2016р. у справі №910/13029/16 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 51 479,34 грн. та 1 378,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2016р. у справі №910/13029/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- відповідач був позбавлений можливості подати відзив на позов, оскільки на отримував позовної заяви;

- клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні з метою надання можливості ознайомлення з матеріалами справи, подане відповідачем через канцелярію суду, було відхилено судом, у зв'язку з чим справа розглянута без з'ясування всіх обставин, без належного дослідження поданих позивачем доказів на підтвердження своїх вимог;

- позивачем не було надано суду доказів узгодження всіх істотних умов поставки кожної конкретної партії товару;

- суд прийшов до хибного висновку, що сторонами погодженні всі істотні умови (найменування товару, кількість, вартість) кожної окремої партії товару шляхом складення відповідних видаткових накладних, а підписання видаткових накладних підтверджує тільки факт отримання товару, який відповідач погодився прийняти;

- судом першої інстанції не з'ясовано, коли саме позивачем були надані документи, передбачені в п.3.2 укладеного між сторонами договору поставки, відповідачеві та чи належним чином вони були оформлені.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.10.2016р.

18.10.2016р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про безпідставність та необґрунтованість вимог скарги відповідача, просив суд залишити скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 20.10.2016р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було винесено з повним, всебічним та обєктивним зясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача в судове засідання 20.10.2016р. не зявився, про поважність причин незявлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обовязковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 20.10.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.04.2015р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки №232/к (далі Договір поставки) (том справи 1, аркуші справи 12-23).

01.04.2015р. сторонами було підписано протокол розбіжностей до Договору поставки (том справи 1, аркуші справи 24-33).

За умовами Договору поставки (п.1.1 в редакції протоколу розбіжностей) постачальник постачає і передає у власність покупцю, а покупець приймає та оплачує товари згідно з замовленнями покупця та товаросупровідною документацією. При цьому покупець не бере на себе зобовязання за період дії даного Договору купити у постачальника певну конкретну кількість товарів. Покупець надає замовлення постачальнику на підставі специфікації, узгодженої сторонами, в якій наведено список товарів, які можуть поставлятися за цим Договором, їх ціни, і яка складає невідємну частину цього Договору. Специфікація складається за формою, наведеною у Додатку №1 до цього договору. Зазначені специфікації надаються покупцю в друкованому та електронному вигляді.

Строки та умови поставки погоджені сторонами в розділі 2 Договору поставки, згідно з п.п.2.3, 2.6 якого постачальник поставляє товари разом з усією відповідною документацією (товарні, товарно-транспортні, видаткові накладні, сертифікати якості, ветеринарні сертифікати, сертифікати відповідності, гігієнічні сертифікати (висновки), інструкції з використання, гарантійні сертифікати, тощо), яка вимагається відповідно до законодавства України для роздрібної реалізації товару, а також видає покупцю податкові накладні, складені та зареєстровані згідно зі ст. 21 Податкового кодексу України. Право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товарів переходить від постачальника до покупця з моменту, коли товари поставлено покупцю вивантаженими на приймальну платформу магазину і сторони підписали (транспортну) видаткову накладну, що засвідчує те, що товари були отримані покупцем, а також передачі всієї супровідної документації.

Ціна і порядок розрахунків визначені в розділі 3 Договору поставки, згідно з п.п.3.1, 3.2 якого (в редакції протоколу розбіжностей) ціна товару визначається на підставі узгодженої та підписаної сторонами специфікації товару, що є невідємною частиною даного договору, і може бути замінена за попереднім узгодженням сторін шляхом підписання нової редакції специфікації. Сума поставленого товару міститься у товарних накладних, які складаються на підставі кількості поставленого товару, як зазначено у транспортній (видатковій) накладній із відповідними можливими виправленнями згідно актів розбіжностей. Покупець здійснює вчасний розрахунок за товари. Оплата виконується шляхом банківського переказу на рахунок постачальника, зазначений у п.9.2 цього договору, протягом 40 календарних днів з дня отримання товарів у супермаркеті Абсолют за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені транспортні, видаткові накладні на адресу покупця, яка вказана в п.9.2 договору та податкові накладні, складені і зареєстровані згідно з вимогами ст. 201 Податкового кодексу України та надані покупцю згідно з вимогами, передбаченими договором. Якщо постачальник не надасть транспортні, видаткові та податкові накладні вчасно, покупець має право затримати розрахунок на відповідний час затримки у наданні документів. Покупець має право не виконувати оплату за товари, якщо товарні накладні чи податкові накладні не відповідають вимогам, передбаченим законодавством (в т.ч. вимогам щодо форми складення та реєстрації податкових накладних), цим договором, або містять помилки, розбіжності, доки помилки чи розбіжності не будуть виправлені.

В п.8.1 Договору поставки (в редакції протоколу розбіжностей) визначено, що останній набуває чинності з дати підписання його сторонами та скріплення печатками сторін і діє в частині поставок до 31.12.2015р. включно, а в частині оплати товару до повного виконання таких зобовязань. Строк дії цього договору автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни у випадку, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення його строку дії будь-яка сторона не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір змінити його чи припинити його дію.

В Додатку №1 до Договору поставки сторони погодили, зокрема, найменування та вартість товару, який поставляється позивачем відповідачу (копії специфікацій долучено позивачем до позовної заяви).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач лише частково розрахувався за поставлений позивачем товар, що призвело до виникнення заборгованості, яка на час винесення місцевим господарським судом рішення у даній справі становила 51 479,34 грн.

Позивач направив відповідачу вимогу вих.№16 від 09.06.2016р. (том справи 1, аркуші справи 94-99), в якій просив погасити заборгованість за Договором поставки. Однак звернення позивача було залишене відповідачем без належного реагування.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити всю суму заборгованості, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 51 479,34 грн. боргу в примусовому порядку.

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, визнавши їх документально підтвердженими та нормативно обґрунтованими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ст. 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду встановлено, що на виконання умов Договору поставки протягом 2015-2016 років позивач здійснював відповідачу поставку товарів. Відповідач частково проводив розрахунки з позивачем, а саме:

- за період з 24.04.2015р. по 16.12.2015р. позивач поставив відповідачу товар на суму 470 281,36 грн., тоді як відповідач здійснив оплату та повернув позивачу товар за вказаний період на загальну суму 290 145,64 грн., у звязку з чим станом на 16.12.2015р. заборгованість відповідача становила 180 135,72 грн., про що сторонами було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з січня 2015 року по січень 2016 року;

- за період з 15.02.2016р. по 18.02.2016р. позивач поставив відповідачу товар на суму 29 720,23 грн., тоді як відповідач здійснив оплату та повернув позивачу товар за вказаний період на загальну суму 62 111,43 грн., у звязку з чим станом на 18.02.2016р. заборгованість відповідача за Договором поставки (з урахуванням початкового сальдо у розмірі 180 135,72 грн. заборгованість станом на 16.12.2015р.) становила 147 744,52 грн., що відображено в акті звірки взаємних розрахунків за лютий 2016 року;

- за період з 01.03.2016р. по 25.03.2016р. позивач поставив відповідачу товар на суму 31 071,15 грн., тоді як відповідач здійснив оплату та повернув позивачу товар за вказаний період на загальну суму 120 514,89 грн., у звязку з чим станом на 25.03.2016р. заборгованість відповідача за Договором поставки становила 58 300,78 грн. (з урахуванням початкового сальдо у розмірі 147 744,52 грн. заборгованість станом на 18.02.2016р.), що відображено в акті звірки взаємних розрахунків за березень 2016 року;

- за період з 14.04.2016р. по 29.04.2016р. позивач поставив відповідачу товар на суму 51 371,05 грн., тоді як відповідач здійснив оплату та повернув позивачу товар за вказаний період на загальну суму 28 054,89 грн., у звязку з чим станом на 29.04.2016р. заборгованість відповідача за Договором поставки (з урахуванням початкового сальдо у розмірі 58 300,78 грн. заборгованість станом на 01.04.2016р.) становила 81 616,94 грн., про сторонами було складено та підписано акти звірки взаємних розрахунків за квітень 2016 року та за травень 2016 року;

- за період з 01.06.2016р. по 13.07.2016р. відповідач повернув позивачу товар за вказаний період на загальну суму 17 267,76 грн., у звязку з чим станом на 13.07.2016р. заборгованість відповідача за Договором поставки становила 64 349,18 грн., що також було відображено в акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.06.2016р. по 13.07.2016р.;

- за період з 07.07.2016р. по 29.07.2016р. відповідач здійснив оплату та повернув позивачу товар за вказаний період на загальну суму 25 083,02 грн., у звязку з чим станом на 29.07.2016р. заборгованість відповідача становила 51 479,34 грн., про що сторонами було складено акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.07.2016р. по 04.08.2016р.;

- за період з 23.03.2016р. по 29.04.2016р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 82 442,20 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи товарними накладними №3814 від 24.03.2016р. на суму 8 690,44 грн., №3813 від 24.03.2016р. на суму 5 528,32 грн., №3812 від 24.03.2016р. на суму 7 339,46 грн., №3805 від 23.03.2016р. на суму 9 512,93 грн., №5127 від 19.04.2016р. на суму 8 836,25 грн., №5230 від 21.04.2016р. на суму 8 132,30 грн., №5229 від 21.04.2016р. на суму 8 048,45 грн., №5228 від 20.04.2016р. на суму 9 580,79 грн., №5610 від 28.04.2016р. на суму 2 651,56 грн., №5612 від 28.04.2016р. на суму 3 063,48 грн., №5611 від 28.04.2016р. на суму 3 813,86 грн., №5470 від 29.04.2016р. на суму 7 244,36 грн.

В матеріалах справи наявні накладні, які свідчать про поставку та повернення товару, акти звірки взаєморозрахунків між сторонами та платіжні доручення на підтвердження проведення оплати товару.

В своїй апеляційній скарзі відповідачем не заперечувався факт підписання наданих позивачем видаткових накладних, однак при цьому відповідач зазначав про те, що позивач не надав суду доказів узгодження всіх істотних умов поставки кожної конкретної партії товару, а підписання видаткових накладних, на думку відповідача, підтверджує тільки факт отримання товару, який відповідач погодився прийняти.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що укладений між сторонами Договір поставки є договором, що укладений з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови поставки товару постачальником, та при цьому погодження істотних умов (найменування товару, кількість, вартість) кожного окремого зобов'язання з поставки товару повинно здійснюватись шляхом подання відповідачем відповідних замовлень. Кожна окрема партія товару (найменування, кількість, вартість) була погоджена сторонами шляхом складення відповідних видаткових накладних.

Згідно з наданими суду поясненнями позивач надав відповідачу всі необхідні документи на товар (транспортні, видаткові та податкові накладні). Відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про те, що ним затримано здійснення розрахунків з позивачем саме у звязку з ненаданням необхідних товаросупровідних документів на товар. Жодного звернення з цього приводу від відповідача до позивача не надходило. Доказів на підтвердження протилежного суду не надано.

За товар, поставлений позивачем у період з 23.03.2016р. по 29.04.2016р., відповідач частково розрахувався, оплативши позивачу 12 869,84 грн. згідно з платіжним дорученням №1548129420 від 29.07.2016р. (том справи 1, аркуш справи 227).

Окрім того, відповідач повернув позивачу частину товару, поставленого за Договором поставки, на загальну суму 13 038,44 грн., про що свідчать складені та підписані сторонами накладні на повернення товару постачальнику (том справи 1, аркуші справи 146-159).

01.04.2015р. між відповідачем, як виконавцем, та позивачем, як замовником, було укладено договір №187-15 про надання маркетингових послуг (том справи 1, аркуші справи 100-102), за умовами якого (п.1.1) замовник доручає виконавцю, а виконавець зобовязується надати замовнику за плату маркетингові послуги, а саме послуги у сфері ринку, політики цін, організації та управління руху продукції до споживача, стимулювання збуту товарів, поставлених замовником згідно з Договором поставки №232/к від 01.04.2015р. в мережу магазинів виконавця, та виконати ряд певних дій по просуванню цього товару на ринок України.

Оплата послуг за вищевказаним договором та порядок їх приймання визначений в розділі 3 Договору №187-15 від 01.04.2015р., згідно з п.п."а" п.3.2 якого оплата за надані послуги згідно з цим договором здійснюється: шляхом зарахування зустрічних вимог, тобто зарахуванням належних виконавцю за ці послуги сум із грошових коштів, які виконавець зобовязаний перерахувати замовнику за поставлений товар відповідно до договору поставки. Підставою для таких розрахунків є акт прийому-передачі наданих послуг, підписаний обома сторонами. Залік зустрічних вимог проводиться замовником із підписанням сторонами актів зарахування зустрічних вимог.

В п.7.1 договору №187-15 від 01.04.2015р. в редакції протоколу розбіжностей від 01.04.2015р. (том справи 1, аркуш справи 103) передбачено, що останній набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками і діє в частині надання послуг до 31.12.2015, а в частині оплати послуг до повного виконання таких зобовязань.

В подальшому сторони дійшли згоди продовжити термін дії Договору №187-15 від 01.04.2015р., про що ними було підписано відповідну додаткову угоду від 31.12.2015р. (том справи 1, аркуш справи 108).

15.06.2016р. між сторонами було складено акт №Р0-0000164 зарахування зустрічних однорідних вимог (том справи 1, аркуш справи 109), згідно з яким сторони вирішили провести залік зустрічних однорідних вимог за Договором поставки №232/к від 01.04.2015р. та за Договором №187-15 про надання маркетингових послуг від 01.04.2015р. на суму 5 054,58 грн., у звязку з чим зобов'язання відповідача зі сплати позивачу частини заборгованості за Договором поставки були припинені на суму 5 054,58 грн.

В ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, зібрані у справі матеріали свідчать про те, що позивач у період з 23.03.2016р. по 29.04.2016р. поставив відповідачу товар на загальну суму 82 442,20 грн. Відповідач лише частково розрахувався з позивачем, перерахувавши йому 12 869,84 грн., а також повернув товар на суму 13 038,44 грн. Окрім того, відповідно до проведеного між сторонами взаємозаліку розрахунків, заборгованість відповідача за поставлений товар була зменшена на 5 054,58 грн. У підсумку, на час винесення оскаржуваного відповідачем судового рішення у даній справі, заборгованість відповідача за Договором поставки становила 51 479,34 грн.

При цьому, вказана сума боргу зазначена в Акті звірки взаєморозрахунків за період з 01.07.2016р. по 04.08.2016р., який було підписано обома сторонами (том справи 1, аркуш справи 177).

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (аналогічна правова позиція наведена в п.п.4.3, 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів).

Відповідач не розрахувався в повному обсязі з позивачем за поставлений товар, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 51 479,34 грн.

Доказів, які б свідчили про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за Договором поставки не надано, у звязку чим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 51 479,34 грн. боргу.

В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначав проте, що ним не було подано відзив на позов, оскільки відповідач станом на 19.08.2016р. не отримував позовної заяви з доданими до неї документами.

Однак до позову додано опис вкладення у цінний лист, згідно з яким позивач направив на адресу відповідача 15.07.2016р. позовну заяву з доданими до неї документами. Вказаний опис вкладення містить відбиток календарного штампу відділення поштового звязку та підпис особи, яка прийняла до пересилання поштове відправлення позивача (том справи 1, аркуш справи 11). Окрім того, до відзиву на апеляційну скаргу позивачем було надано копію фіскального чеку на підтвердження оплати вартості пересилання позову з доданими до нього документами, а також поштове повідомлення про вручення, з якого вбачається, що відповідач отримав позов ще 19.07.2016р. Вказане повідомлення про вручення містить той самий штрих-код поштового відправлення, що й опис вкладення у цінний лист доданий до позовної заяви на підтвердження надіслання останньої відповідачу.

Окрім того, в матеріалах справи наявні поштові повідомлення про вручення ухвали Господарського суду міста Києва від 21.07.2016р. про порушення провадження у справі №910/13029/16 та ухвали від 05.08.2016р. про відкладення розгляду справи (том справи 1, аркуші справи 5, 141). Тобто, відповідач був обізнаний з порушенням провадження у справі за позовом про стягнення з нього заборгованості за Договором поставки, а тому відповідач міг скористатися своїми процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, правом на участь у засіданні суду, подання доказів та пояснень по справі, ознайомлення з матеріалами справи, тощо. Однак відповідач не скористався наданими йому правами.

В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про оголошення перерви у судовому засіданні з метою надання відзиву на позов, у звязку з чим відповідач вважає, що судом було неповно зясовано обставини справи, а висновки, викладені в оскаржуваному ним судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обовязки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно повязаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою зясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з положеннями ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду справи та оголошення в судовому засіданні перерви є правом, а не обовязком суду.

Водночас, норми ст. 75 названого Кодексу надають суду право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На дату винесення судом першої інстанції оскаржуваного відповідачем рішення в матеріалах справи були наявні докази належного повідомлення відповідача про місце, дату та час судового розгляду. Обставини, які б зумовлювали неможливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами, суду не були надані.

Тобто, в даному випадку місцевим господарським судом під час розгляду даної справи було дотримано вимоги Господарського процесуального кодексу України.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обовязковим.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тоді як місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі зясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у звязку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Радія залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2016р. у справі №910/13029/16 без змін.

2. Матеріали справи №910/13029/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

СуддіА.І. Мартюк

ОСОБА_1