Рішення № 62196920, 25.10.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Максимчук З.М., Шеремет А.М.

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.

за участі: представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 9 червня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського міського суду від 9 червня 2016 року позов задоволено частково:

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі ПАТ КБ "Приватбанк" або банк) заборгованість за кредитним договором № ROOVGK00000024 від 11 травня 2007 року в сумі 105 236, 34 доларів США, що станом на день ухвалення рішення за курсом Національного банку України складало 2 625 027, 90 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 3 654 гривні судового збору.

У поданій на рішення суду апеляційній скарзі відповідач покликалася на його незаконність та необґрунтованість через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права.

На її обґрунтування зазначала про неврахування судом положень ч. 1 ст. 55, ч.ч. 1, 2 ст. 19, ч.ч. 2, 3, 5 ст. 47, Закону України "Про банки і банківську діяльність", ч.ч. 1, 2, 4 ст. 45 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і контролю", п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №275.

Оскільки на дату підписання кредитного договору у позивача не було відповідного дозволу Національного банку України, а він не підтвердив доказами наявність права надавати банківські послуги в іноземній валюті, тому вважала, що позов ПАТ КБ "Приватбанк" не ґрунтується на вимогах закону.

Окрім того, при вирішенні справи судом залишено без уваги положення ст. 526, 611, 1054, 1050 ЦК України, адже сторонами було узгоджено порядок і підстави настання права кредитора на дострокове повернення кредиту, а банк не направляв ОСОБА_1 письмової вимоги про дострокове повернення кредитних коштів.

Тому вважає, що висновки суду про наявність заборгованості та наявність підстав для її стягнення суперечать вимогам закону і обставинам справи.

Також неправильно застосовано норми ст.ст. 10, 60, 27, 62, 123, 128, 131, 137, 179, 212-213 ЦПК України, що призвело до помилкового вирішення справи. Про це свідчить нехтування судом висновку експерта у судово-економічній експертизі №1652 від 09.03.2016 року, який взагалі залишений судом без уваги, не перевірявся і йому не дано правової оцінки.

З цих міркувань просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Позивачем чи іншими особами рішення суду не оскаржувалося.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи позов банку, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушувала набуті зобов'язання за кредитним договором, чим допустила виникнення заборгованості за кредитом, заборгованості за процентами за користування кредитом, комісії за користування кредитом, пені та штрафів. В звязку з цим захищено субєктивні цивільні права ПАТ КБ "Приватбанк", стягнувши з ОСОБА_1 зазначену заборгованість в іноземній валюті, визначивши її еквівалент в гривні.

Проте з висновками про переведення заборгованості в національну валюту та про одночасне стягнення неустойки у виді штрафів та пені колегія суддів погодитися не може.

Матеріалами справи встановлено, і ці обставини сторонами не оспорюються, що 11 травня 2007 року між ними укладено кредитний договір №ROOVGK00000024, за умовами якого ПАТ КБ "Приватбанк" надав кредитні кошти під 10, 08% щомісяця за користування ними (а у випадку недодержання зобов'язань відсоткова ставка збільшується у подвійному розмірі щомісяця), а позичальник одержав 104 000 доларів США кредиту, зобовязавшись повернути кошти періодичними платежами відповідно до графіка погашення кредиту у термін до 6 травня 2027 року та сплатити відсотки за користування коштами (а.с. 10-12,зв.; 4-8).

28 жовтня 2008 року та 28 січня 2014 року між банком і позичальником укладено дві додаткові угоди договори №№1 і 2 до кредитного договору №ROOVGK00000024 від 11 травня 2007 року (а.с. 14, 13).

Вважаючи, що відповідач не виконує своїх зобов'язань за кредитним договором, допускаючи їх прострочення, банк у липні 2015 року звернувся з позовом в суд до ОСОБА_1 про стягнення 105 236, 34 доларів США сукупної кредитної заборгованості, з яких: 90 615, 99 доларів США заборгованість за кредитом; 6 864, 51 долари США заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 456 доларів США заборгованість за комісією за користування кредитом; 1 277, 35 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 11, 80 доларів США штраф (фіксована частина) і 5 010, 69 доларів США штраф (процентна складова).

Відповідно до ст.ст. 1054, 1050, 526, 527, 530 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Щодо стягнення спірної суми саме в доларах США, то колегія суддів бере до уваги, що відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 і 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).

Згідно зі ст. 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах,встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року №15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.

У звязку з наведеним слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалася за договором і позивач просить стягнути суму у валюті.

Такі правові висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, що висловлені у постановах від 16 вересня 2015 року у справі №6-190цс15 та від 10 лютого 2016 року у справі №6-1680цс15.

Абзац другий ч. 1 ст. 360 (7) ЦПК України вказує про врахування судами загальної юрисдикції при застосуванні норм права висновку щодо застосування таких норм права, який викладений у постанов Верховного Суду України.

Оскільки ПАТ КБ "Приватбанк" був управі видавати кредит на користь ОСОБА_1 в іноземній валюті доларах США, про що свідчить відповідна банківська ліцензія, тому вказівка суду в оскаржуваному рішенні (в мотивувальній і резолютивній частині) про одночасне переведення заборгованості в національну валюту гривню є необґрунтованою і суперечить вимогам закону.

Так само не можна погодитися і з одночасним стягненням пені і штрафу.

З постанови Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року, яка висловлена у справі №6-2003цс15, вбачається, що цивільно-правова відповідальність це покладання на правопорушника заснованих на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обовязку нової, або у приєднанні до невиконаного обовязку нової додаткової. Покладання на боржника нових додаткових обов'язків як міри цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне і те ж порушення термін виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України про заборону подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин виключенню підлягають 1 277, 35 доларів пені + 11, 80 доларів штрафу (фіксована частина), що разом складають 1 289, 15 доларів США, як менші за розміром суми. Між тим, до стягнення слід залишити 5 010, 69 доларів США штрафу (процентна складова) як більша за розміром сума неустойки.

Окрім того, заборгованість за комісією та неустойка підлягають переведенню в національну валюту гривню, тобто слід виключити з рішення суду посилання на їх розмір в іноземній валюті доларах США.

Так, стаття 192 ЦК України передбачає єдиний законний платіж на всій території України гривню. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому норми ст. 4 цього Закону встановлюють, що розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня.

Виходячи з того, що розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, тобто встановлення максимального розміру пені повязано з розміром облікової ставки Національного банку України, а чинним законодавством регулятору банківської діяльності не надано повноважень на встановлення облікової ставки для іноземної валюти, тому колегія суддів вважає, що неустойка (пеня) має розраховуватися виключно в грошовій одиниці України.

Аналогічне стосується і заборгованості за комісією за користування кредитом.

Оскільки апеляційним судом переглядається рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ч. 1 ст. 303 ЦПК України), тому до уваги беруться розрахунки щодо переведення заборгованості за комісією та неустойкою в національну валюту України, зроблені судом на момент ухвалення оскаржуваного рішення.

Таким чином, рішення Рівненського міського суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про стягнення заборгованості за кредитом і процентами за користування кредитом виключно в доларах США та про стягнення заборгованості за комісією і неустойки штрафу (процентної складової) виключно в гривні. Позов банку у частині стягнення 1 277, 35 доларів США пені і 11, 80 доларів США штрафу задоволенню не може підлягати.

Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування висновку експерта у судово-економічній експертизі №1652 від 09.03.2016 року, то даний доказ судом було обґрунтовано спростовано.

Так, правовідносини між сторонами на момент розгляду судом справи, тобто через 8-9 років після укладення кредитного договору, не можуть регулюватися положеннями Закону України "Про захист прав споживачів". Оскільки на час виникнення спірних прав та обов'язків та протягом наступних 8 років сторін влаштовувало як умови договору, так і зобовязання, що виникли на його підставі, а покликання на порушення прав споживача виникли лише в суді як заперечення проти позову, тому колегія суддів з такими твердженнями погодитися не може.

Позаяк належними та допустимими доказами підтвердити інший розмір заборгованості, що відмінний від зазначеного позивачем, відповідач не зміг, тому вимоги банку є обґрунтованими з таких підстав.

Правовою позицією, що висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 листопада 2012 року у справі №6-122цс12, встановлено, що за змістом ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Наявність вини позичальника, який одержав кредитні кошти за договором та не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобовязань за цим договором згідно зі ст. 614 ЦК України, є підставою для покладення на нього цивільно-правової відповідальності за невиконання взятих на себе зобовязань.

Не можна погодитися і з доводами автора скарги про те, що відсутність правових підстав для надання банком кредиту в іноземній валюті.

На а.с. 19 міститься банківська ліцензія, видана ПАТ КБ "Приватбанк", унесеному до Державного реєстру банків 19.03.1992 року №92, на право надання банківських послуг, визначених частиною третьою статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Окрім того, в засіданні суду апеляційної інстанції представником банку подано копії банківської ліцензії №22, що видана 4 грудня 2001 року ЗАТ КБ "Приватбанк", дозволу №22-2, що виданий йому ж 4 грудня 2001 року, а також додаток до цього дозволу "Перелік операцій, які має право здійснювати ЗАТ КБ "Приватбанк".

З розяснень, даних пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в абз. другому п. 11 своєї постанови від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", вбачається, що суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Не заслуговують на увагу і твердження відповідача про порушення судом норм процесуального права.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Будь-яких доказів про такі процесуально-правові порушення ОСОБА_1 не надала, а апеляційним судом їх не було здобуто.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Решта доводів апеляційної скарги спростовуються правильністю висновків суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України незастосування при вирішенні спірних правовідносин норм матеріального права, що підлягали застосуванню, є спонуканням для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового про часткове задоволення позову.

На підставі ст.ст. 3, 192, 533, 549 ЦК України, постанов Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №6-190цс15, від 10 лютого 2016 року у справі №6-1680цс15, від 21 жовтня 2015 року у справі №6-2003цс15, абз. десятого п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003, керуючись ст.ст. 3, 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 9 червня 2016 року 2016 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (код ЄДРПОУ: 14360570; рах. №29092829003111; МФО: 305299) 90 615 (девяносто тисяч шістсот п'ятнадцять) доларів США 99 центів США заборгованості за кредитом, 6 864 (шість тисяч вісімсот шістдесят чотири) долари США 51 цент США заборгованості за процентами за користування кредитом, 36 312 (тридцять шість тисяч триста дванадцять) гривень заборгованості за комісією за користування кредитом, 124 966 (сто двадцять чотири тисячі девятсот шістдесят шість) гривень 61 копійка неустойки (штрафу) і 3 654 гривні судового збору.

Позов у частині стягнення 1 277, 35 доларів США пені і 11, 80 доларів США штрафу залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: