Ухвала суду № 62196919, 25.10.2016, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Григоренко М.П., Шеремет А.М.

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.

за участі: представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 9 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька,

в с т а н о в и л а:

У травні 2016 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька.

Мотивуючи позов, зазначала, що оскільки вона з дочкою проживають в Республіці Італія, тому для виїзду за кордон - в Україну необхідний дозвіл відповідача, який заперечує проти цього.

Рішенням Рівненського міського суду від 9 вересня 2016 року в задоволенні вимог позивачу відмовлено.

У поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 покликається на його незаконність і необґрунтованість, що полягають у порушенні норм матеріального права в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення.

На її обґрунтування вказувалося про неврахування вимог принципів 4, 6, 7 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, ч.ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ч. 2 ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України", ч. 3 ст. 313 ЦК України, п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57. Оскільки в даних нормативно-правових актах не зазначено про разовість в'їзду-виїзду за кордон і разову тривалість у часі, тому твердження суду про це не ґрунтуються на законі.

Спір між сторонами носить індивідуальний характер, з конкретними винятковими обставинами, які не ототожнюються з правовою позицією касаційного суду, що застосована судом.

Вважає, що під багаторазовістю дозволу на підставі рішення суду передбачаються саме приїзди до України на кожні літні канікули.

Заперечує проти тверджень суду про недоведеність фактів ухилення відповідача від надання згоди на виїзд дитини за кордон, оскільки дочка на даний час знаходиться за кордоном в Республіці Італія і відповідач двічі давав нотаріально посвідчену згоду на тимчасовий виїзд дочки.

З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове, яким:

- надати позивачу без згоди і супроводу батька дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон дитини до Республіки Італія на час навчання і до досягнення дочкою 16-річного віку;

- надати позивачу без згоди батька дозвіл на оформлення документів для виїзду або супроводу за кордон дитини до досягнення нею 16-річного віку;

- надати ОСОБА_4, яка діятиме на підставі нотаріально посвідченої згоди від матері та без згоди батька, дозвіл на оформлення документів для виїзду або супроводу за кордон дитини до досягнення нею 16-річного віку.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Відмовляючи позивачу в задоволенні вимог, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачем зокрема не вказано про разову тривалість перебування дитини в державі прямування, а також залишено без уваги те, що часовий проміжок перебування дитини може бути встановлений лише один раз, а не двічі чи більше.

Також судом враховано недоведеність ОСОБА_1 фактів ухилення відповідача від давання згоди на виїзд дитини за кордон, оскільки малолітня донька на даний час знаходиться за кордоном в Республіці Італія.

Матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року від спільного проживання сторін однією сім'єю як подружжя народилася ОСОБА_5. Даний факт ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не заперечується і стверджується свідоцтвом про народження дочки серії НОМЕР_1 (а.с. 5).

З 1 вересня 2010 року позивач разом з ОСОБА_5 перебувають на законних підставах у Республіці Італія, дочка навчається в школі, що вбачається з виданих їм обом дозволів на проживання НОМЕР_2 і НОМЕР_3, довідки з місця навчання, єдиної довідки про склад сім'ї. ОСОБА_1 за місцем проживання працевлаштована за безстроковим трудовим договором (а.с. 37-40).

Згідно з ч. 1 ст. 141, ст. 142, ч. 2 ст. 150, ст. 153 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Статтями 2, 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" передбачено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини є документами, що дають право на виїзд з України та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами.

Оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально посвідченого клопотання батьків. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Згідно зі ст. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 року №724) виїзд за кордон громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється у супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків або за рішенням суду.

Відповідно до ст. 5 Правил перетинання державного кордону громадянами України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 року №724) виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі осіб, які уповноважені обома батьками, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою обох батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.

Повно і правильно встановивши обставини справи та з'ясувавши, що норми матеріального права, на застосуванні яких при вирішенні спірних правовідносин наполягала позивач, застосуванню не підлягають, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Так, статтею 11 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, що слід розуміти як розгляд судом цивільних справ не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Норми ст.ст. 10, 60 ЦПК України передбачають здійснення цивільного судочинства на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як обґрунтовано з'ясовано судом, в позовній заяві про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька повинно бути обов'язково зазначено про разову часову тривалість перебування у державі прямування дитини, яка не досягла 16-річного віку, разом з одним з батьків. При цьому часовий проміжок перебування дитини може бути встановлений лише один раз, оскільки для кожного випадку виїзду за кордон необхідні нотаріально посвідчені згода другого з батьків або рішення суду про надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України. Тому вимоги ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд за кордон тривалістю у 6 років, тобто на час навчання без визначення конкретного проміжку часу і до досягнення дитиною 16 років, не відповідають правилам ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".

Оскільки вимог про встановлення часового проміжку перебування у державі прямування перед судом не ставилося, і ці обставини не з'ясовувалися та, більше того, не повинні були бути з'ясованими в зв'язку з диспозитивністю судового процесу, а суд у позовному провадженні сам не вправі вийти за межі доводів позивача, тому рішення ухвалено відповідно до обставин справи та положень закону.

Доводи апеляційної скарги про незаконність і необґрунтованість оскаржуваного рішення на увагу колегії суддів не заслуговують і спростовуються правильністю висновків суду.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до ч. 9 ст. 7 СК України є одними із загальних засад регулювання сімейних відносин.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 3, 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 9 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: