Постанова № 62177750, 18.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2016 р. Справа№ 910/15443/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Верховця А.А.

суддів: Сотнікова С.В.

Остапенка О.М.

за участі представників:

від апелянта - Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві: представник Сакало Я.О., діє на підставі довіреності № 255/26-53-10 від 01.08.2016.

від боржника - не з'явилися.

розглядаючи апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2016

у справі № 910/15443/14 (суддя А.В. Яковенко)

за заявою Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство - 2240"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 910/15443/14 визнано поточним кредитором Публічного акціонерного товариства (далі за текстом - ПАТ) "Автотранспортне підприємство-2240": Державну податкову інспекцію (далі - ДПІ) у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві на суму 1209697,62 грн., з яких 302 750,72 грн. - вимоги третьої черги, 906 946,90 грн. - вимоги шостої черги задоволення; відмовлено ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києва у визнанні кредитором на суму 302 754,16 грн. Вирішено інші процесуальні питання, пов'язані з подальшим розглядом справи.

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою господарського суду першої інстанції, ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 в частині відмови у задоволенні кредиторських вимог ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві на суму 302754,16 грн та прийняти нове рішення, яким кредиторські вимоги ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві задовольнити повністю. Також до апеляційної скарги додано клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 04.04.2016.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу кредитор зазначає, що з оскаржуваною ухвалою місцевого суду не погоджується та вважає її прийнятою без дотримання норм матеріального права. Разом із скаргою апелянтом було заявлено клопотання про поновлення строків апеляційного оскарження.

В підтвердження доводів апелянт посилається на те, що боржником самостійно визначене податкове зобов'язання на 2015 рік, яке необхідно сплатити протягом 2015-2016 років, у т.ч. термін яких настав 30.11.2015 (податкове зобов'язання, яке не визнане судом, як кредиторські вимоги).

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану апеляційну скаргу у справі № 910/15443/14 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Верховця А.А., суддів: Сотнікова С.В. , Остапенка О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 вищевказаною колегією суддів поновлено ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві строк апеляційного оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 910/15443/14, прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.10.2016 о 15:20.

В судовому засіданні 18.10.2016 присутній представник скаржника Сакало Я.О. доповів по апеляційній скарзі, навів свої доводи, міркування та заперечення, викладені безпосередньо в апеляційній скарзі.

Представники боржника та інші учасники судового провадження в судове засідання апеляційної інстанції 18.10.2016 не з`явились, про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, направленням на їх адресу копії ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду від 06.10.2016

Жодних заяв, клопотань про неможливість з'явитися в судове засідання 18.10.2016 з причин, що від них не залежать суду не надано.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте представники учасників провадження у справі про банкрутство ПАТ "Автотранспортне підприємство - 2240" не скористались своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників боржника та інших учасників даного провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 18.10.2016 згідно ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Відповідно до вимог частини 2 статті 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". В даному випадку вказаний Закон є спеціальним.

Згідно частини 1 статті 5 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 № 2343-XII (далі за текстом - Закон № 2343-12), провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Згідно ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, скаржник в апеляційному порядку оскаржив ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у даній справі виключно в частині відмови у задоволенні кредиторських вимог ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві на суму 302754,16 грн.

У даній справі норми ст. 101 ГПК України повинні застосовуватись, судом апеляційної інстанції з урахування вимог ст. 4-1 цього Кодексу, тобто особливостей процедури банкрутства, відповідно до яких право суду апеляційної інстанції на перегляд судового рішення у справі про банкрутство в повному обсязі (незалежно від вимог апеляційної скарги) стосується виключно конкретного відокремленого провадження, а не судового акта в цілому. Зазначена правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України: від 22.02.2012 у справі № 50/1-б та від 18.11.2015 у справі № Б8/180-10.

У зв'язку з чим, а також з метою уникнення порушень прав учасників даної справи про банкрутство на її оскарження в іншій (неоскаржуваній) частині, ухвала Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 про банкрутство ПАТ "Автотранспортне підприємство - 2240", підлягає перегляду виключно у частині тих грошових вимог, які є предметом апеляційного оскарження.

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено поняття кредитор - це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, у процедурах банкрутства боржника.

Статтею 38 згаданого Закону визначено наслідки визнання боржника банкрутом. Зокрема, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо;

строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав;

у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі;

виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим розділом.

Статтею 45 цього Закону встановлено черговість задоволення вимог кредиторів. Згідно цієї статті, у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.

Згідно абзаців 4, 5 пункту 29 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/606/2013 від 28.03.2013 «Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI)» передбачено, що після оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом поточні вимоги (грошові вимоги, що виникли під час проведення процедур банкрутства), стають конкурсними вимогами та можуть бути заявлені згідно з частиною першою статті 38 Закону. Заяви з такими грошовими вимогами надсилаються кредиторами безпосередньо до господарського суду, який призначає їх до розгляду в судовому засіданні. Відповідно до Закону України "Про судовий збір" зазначені заяви оплачуються судовим збором.

Абзацом 7 цього пункту визначено, що законом обмежено строк подання заяв кредиторів, грошові вимоги яких виникли під час проведення процедур банкрутства, двома місяцями з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Такі грошові вимоги включаються до четвертої черги, за винятком грошових вимог, черговість задоволення яких визначена Законом (забезпечені вимоги; вимоги щодо виплати заробітної плати; вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) тощо) та грошових вимог, що становлять штрафні санкції, які підлягають включенню у відповідну чергу. Вимоги кредиторів, які у встановлений строк не звернулися до господарського суду, погашаються в шосту чергу.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 910/15443/14, які надіслано до суду апеляційної інстанції для розгляду даної скарги, у липні 2014 року ПАТ "Автотранспортне підприємство - 2240" звернулося до суду із заявою від 25.07.2014 про порушення справи про своє банкрутство, посилаючись на те, що задоволення вимог одного або кількох його кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника у повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності).

08.09.2014 за наслідками проведення підготовчого засідання ПАТ "Автотранспортне підприємство - 2240" було визнано неплатоспроможним, порушено провадження у справі № 910/15443/14 про його банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника та процедуру розпорядженням майном, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Рамазанова С.Г., вирішено інші процесуальні питання, пов'язані з подальшим розглядом справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2015 визнано конкурсними кредиторами ПАТ "Автотранспортне підприємство - 2240": ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на суму 260,81 грн (251,56 грн - третя черга, 9,25 грн - шоста черга); ПАТ "Банк "Київська Русь" на суму 90465780,41 грн (1218,00 грн - перша черга, 90240498,36 грн - четверта черга, 224064,05 грн - шоста черга); ОСОБА_5 на суму 15600,00 грн (перша черга); визнано забезпеченим кредитором ПАТ "Автотранспортне підприємство - 2240" ПАТ "Банк "Київська Русь" на суму 89963225,00 грн; затверджено реєстр вимог кредиторів ПАТ "Автотранспортне підприємство - 2240" з урахуванням визнаних судом вимог кредиторів; вирішено інші процесуальні питання, пов'язані з подальшим розглядом справи.

Постановою Господарського суду м. Києва від 04.11.2015 припинено процедуру розпорядження майном ПАТ "Автотранспортне підприємство -2240". Припинено повноваження розпорядника майна ПАТ "Автотранспортне підприємство - 2240" - арбітражного керуючого Рамазанова Сіражутіна Гаджимагомедовича. Визнано банкрутом ПАТ "Автотранспортне підприємство - 2240". Відкрито ліквідаційну процедуру. Призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Звєздічева Максима Олександровича

Повідомлення про визнання ПАТ "Автотранспортне підприємство - 2240" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 04.11.2015 за № 24616.

23.12.2015 до Господарського суду м. Києва надійшла заява апелянта з грошовими вимогами до боржника на суму 605504,88 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.03.2016 визнано поточним кредитором ПАТ "Автотранспортне підприємство - 2240": - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві з грошовими вимогами на суму 1100910,99грн - вимоги другої черги; - арбітражного керуючого Рамазанова Сіражутіна Гаджимагомедовича з грошовими вимогами на суму 33860,40грн - вимоги першої черги. Відкладено розгляд вимоги ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві на суму 1512453,06 грн у судовому засіданні на 04.04.2016.

Розглядаючи кредиторську заяву апелянта, місцевим судом встановлено наступне.

ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФс у м. Києва заявлено вимогу № 1398/9/26-53-10 від 18.12.2015 на суму 605504,88 грн.

Як вбачається зі змісту поданої заяви, заборгованість перед ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м Києві являє собою недоїмку із платежів по орендній платі за землю, що виникла за період з 30.10.2014 по 30.11.2015 року (302316,06 грн * 2 міс = 604632,12 грн) та недоїмку із земельного податку за період з 30.10.2015р. по 30.11.2015р. на суму 872,76 грн (438,1 грн * 2 - 3,44 грн переплата).

Враховуючи ч.10 ст.38 Закону № 2343-12, а також те, що постанова про визнання ПАТ "АТП - 2240" банкрутом винесена судом 04.11.2015, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що у банкрута не могло виникнути обов'язку із сплати орендної плати за землю в сумі 302316,06 грн із терміном сплати 30.11.2015 та податку на землю в сумі 438,1 грн із терміном сплати 30.11.2015, а тому місцевим судом було відмовлено апелянту у визнанні кредитором на суму 302754,16 грн.

Колегія суддів вважає помилковим вказаний висновок суду першої інстанції та таким, що зроблений без повного з'ясування всіх обставин справи, без дослідження всіх поданих доказів в їх сукупності.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, (п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу (далі за текстом ПК) України).

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі (п.286.2 ст.286 ПК України).

Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п.287.3 ст.287 ПК України).

Обґрунтовуючи правомірність власних вимог, скаржник посилається на ІС «Податковий Блок» податковий-борг ПАТ «Автотранспортне підприємство-2240» та зазначає, що сума кредиторських вимог, яка не визнана судом, у розмірі 302754,16 грн виникла на підставі наступних документів: податкової декларації з плати за землю для орендної плати за земельні ділянки державної, або комунальної власності за 2015р. від 19.02.2014, в якій ПАТ «Автотранспортне підприємство - 2240» самостійно визначено річну суму орендної плати, яка підлягає сплаті в бюджет за користування земельної ділянки, у розмірі 3627792,70 грн (щомісячна сплата податку у розмірі 302316,06 грн); та податкової декларації з плати за землю для земельного податку за 2015 рік від 18.02.2015, в якій ПАТ «Автотранспортне підприємство - 2240» самостійно визначено річну суму земельної плати, яка підлягає сплаті в бюджет за користування земельної ділянки, у розмірі 5257,24 грн (щомісячна сплата податку у розмірі 438,10 грн).

Таким чином, боржником самостійно визначене податкове зобов'язання на 2015 рік, яке необхідно сплатити протягом 2015 р та 2016 р, у т.ч. термін яких настав 30.11.2015 (податкове зобов'язання, яке не визнане судом, як кредиторські вимоги).

Згідно п. 54.1 ст. 54 ПК України передбачено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п. 57.1 ст. 57 ПК).

У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (п. 57.3 ст. 57 ПК України).

Як вбачається з матеріалів оскарження, єдиною підставою невизнання оспорюваної суми ліквідатором (а. м. о. - 67 ), з чим також погодився місцевий господарський суд, став момент виникнення обов'язку із сплати орендної плати за землю та податку на землю.

Однак з аналізу законодавчих норм наведених вище, вбачається помилковим ототожнення місцевим судом момент виникнення податкового зобов'язання з терміном його сплати.

Колегія суду доходить висновку, що при встановленні правової природи грошових вимог апелянта, слід виходити не з дати прийняття рішення про застосування фінансових санкцій грошового зобов`язання боржника, а періоду виникнення зобов'язання по сплаті зазначеного податку. Сам по собі факт банкрутства 04.11.2015 не звільняє від обов`язоку плати за землю протягом 30 календарних днів, що настає за останнім календарним днем податкового місяця. Крім того, суду не надано жодних доказів щодо оскарження даного податкового боргу.

Як уже зазначалось вище, та не оспорюється сторонами, заборгованість перед апелянтом складається із платежів по орендній платі за землю, що виникла за період з 30.10.2014 по 30.11.2015 року (302316,06 грн * 2 міс = 604632,12 грн) та недоїмку із земельного податку за період з 30.10.2015 по 30.11.2015 на суму 872,76 грн. (438,1грн * 2 - 3,44 грн переплата), боржником не подавалось до контролюючого органу уточнюючі розрахунки щодо зменшення податкового зобов'язання у зв'язку з тим, що податковий борг зі сплати: податку за землю за 2015 та орендній платі за землю за 2015, виник після визнання боржником банкрутом. Відтак, відповідні податкові зобов'язання виникли з жовтня по листопад 2015 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, але до визнання його банкрутом та пред'явлені в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Таким чином, на підставі ст.ст 38, 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які пов'язують статус поточних грошових вимог виключно з моментом виникнення відповідного зобов'язання боржника, а не зі строком його виконання (узгодження), оскільки вимоги кредиторів (у т.ч. контролюючих органів), які виникли в процедурі банкрутства, є поточними не залежно від строку виконання відповідних зобов'язань боржника. Отже, вимоги ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м Києві викладені у заяві про грошові вимоги до боржника № 1398/9/26-53-10 від 18.12.2015 підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів в повному розмірі: 605504,88 грн з віднессенням до третьої черги задоволення.

Враховуючи, що суд першої інстанції не повно з'ясував всі обставини справи при розгляді вимог ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м Києві, ухвала Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 в зазначеній частині підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 910/15443/14 - задовольнити.

2. Пункт 1 ухвали Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 910/15443/14 скасувати частково в частині: визнати поточним кредитором Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство-2240": - Державну податковуінспекцію у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві на суму 1209697,62грн, з яких 302750,72 грн - вимоги третьої черги.

В даній частині прийняти нове рішення, яким визнати поточним кредитором Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство-2240": - Державну податковуінспекцію у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві на суму 1512451,78 грн, з яких 605504,88 грн - вимоги третьої черги.

В іншій частині пункт 1 ухвали Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 910/15443/14 залишити без змін.

3. Пункт 2 вказаної ухвали скасувати повнісю.

4. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 910/15443/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.10.2016.

Головуючий суддя А.А. Верховець

Судді С.В. Сотніков

О.М. Остапенко