Рішення № 62174945, 24.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Сенько М.Ф.

№22-ц/796/11647/2016 Доповідач Кравець В.А.

Справа №759/4103/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Кравець В.А.,

суддів Желепи О.В., Рубан С.М.

за участю секретаря Гоін В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та

за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна на праві особистої приватної власності,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що з 14.10.2006 року вона із відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16.10.2015 року розірвано. За період сумісного життя та за спільні кошти вони придбали квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки ЗАЗ. Зазначене майно є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягає поділу у судовому порядку внаслідок відсутності домовленості у вирішенні спору у добровільному порядку. Посилаючись на наведене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила поділити спільне майно подружжя, яке є об'єктом спільної сумісної власності, а саме: автомобіль ЗA3 (модель TF 699 Р, легковий седан, червоного кольору, номер шасі НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_1, 2009 р. випуску) та квартиру АДРЕСА_1. Виділити їй та відповідачу у власність по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1, вартістю 404 600 грн. 00 коп. та по 1/2 частині автомобіля ЗАЗ вартістю 32 081,715 грн. та вирішити питання судових витрат.

10.05.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому, з урахуванням уточнених вимог, просив визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль ЗАЗ модель TF 699 Р, легковий седан, червоного кольору, номер шасі НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_1, 2009 року випуску та вирішити питання судових витрат.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що квартира та автомобіль є його особистою приватною власністю, оскільки були придбані за його особисті кошти, які він отримав від продажу квартири АДРЕСА_2.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 червня 2016 року первісний позов задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 (загальна площа - 59,30 кв.м., житлова площа-41,10 кв.м.).

Припинено право власності ОСОБА_2 на автомобіль марки ЗАЗ, модель TF 699 Р, легковий седан, червоного кольору, номер шасі НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_1, 2009 р. випуску.

Визнано право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по Ѕ частині квартири АДРЕСА_1 (загальна площа - 59,30 кв.м., житлова площа - 41,10 кв.м.), та по Ѕ частині автомобіля марки ЗАЗ, модель TF699H, легковий седан, червоного кольору, номер шасі НОМЕР_3, р.н. НОМЕР_1, 2009 року випуску в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

В задоволенні зустрічного позову - відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення його зустрічного позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує, що позивачем невірно обрано спосіб судового захисту, який не відповідає меті цивільно-правового захисту - відновленню порушеного права, що є однією з підстав відмови в позові.

У порушення вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України ухваливши рішення,суд безпідставно вийшов за межі заявлених позивачем вимог. В своїй заяві про збільшення позовних вимог ОСОБА_2 просить, суд знову ж таки, без визнання спільним сумісним майном подружжя поділити між відповідачем і позивачем автомобіль ЗАЗ.

Зазначив, що в своєму письмовому запереченні на зустрічний позов ОСОБА_2 посилається на те, що кошти, отримані від продажу ОСОБА_1 його власної квартири, є об'єктом права спільної сумісної власності відповідно до ч. 2 ст. 61 СК України. При цьому зазначає, що відповідно до п.2 ч.1 ст.57 СК України кошти отримані від продажу квартири, а не на підставі договору дарування або в порядку спадкування. Однак вказана норма права не має відношення до коштів, отриманих від продажу власної квартири ОСОБА_1

Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_2 не заперечувала той факт, що спірна квартира та автомобіль були придбані за кошти від продажу належної ОСОБА_1 однокімнатної квартира АДРЕСА_2 та не заперечувала те, що, в свою чергу, квартира по вул. Булгакова була придбана за рахунок коштів, наданих згідно розписок ОСОБА_1 його батьком - ОСОБА_3.

Вважає, що доходу, отриманого ОСОБА_2 за період її роботи та невнесеного до сімейного бюджету, недостатньо було б навіть на придбання частини будинку в селі Лебедівка.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник позивач ОСОБА_2 проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду у справі залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції виходив з того, що спірні автомобіль та квартира придбані за час зареєстрованого шлюбу, тому відповідно до статей 60, 70 СК України є спільною сумісною власністю і підлягають поділу між подружжям у рівних частках.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення. Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Відповідно до ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Зазначені порушення норм матеріального та процесуального права є підставою відповідно до ст. 309 ЦПК України до скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Судом встановлено, що 25.05.2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк» було укладено договір про надання іпотечного кредиту №35-7JА/05-2005И від 25 травня 2006 року у розмірі 17 тис. дол. США ) на придбання однокімнатної квартири АДРЕСА_2.(а.с.75-86)

З метою забезпечення взятих на себе зобов'язань, 25.05.2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «УкрСиббанк» було укладено договір іпотеки №35-7JА/05-2005И, згідно умов якого вказану квартиру було передано в іпотеку.(а.с.87-88)

Крім того, кредитні зобов'язання були забезпечені договором поруки батька ОСОБА_1 - ОСОБА_3(а.с.89-90).

25 травня 2006 року ОСОБА_1 (за п'ять місяців до укладення шлюбу з ОСОБА_2), особисто придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, про що свідчить договір купівлі-продажу від 25 травня 2006 року, укладеного з ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М. запис в реєстрі №1776, за 156 565 грн. (а.с.73-74).

25.05.2006 року між ОСОБА_1 та його батьком ОСОБА_3 було укладено договір позики, згідно якого відповідач позичив 14 тис. дол. США, що еквівалентно 70 715,00 грн. на 15 років для придбання квартири АДРЕСА_2. (а.с.57)

15.08.2006 року між ОСОБА_1 та його батьком ОСОБА_3 було укладено договір позики, згідно якого відповідач позичив 16 тис. дол. США, що еквівалентно 80 8020,00 грн. на 15 років для оплати свої зобов'язань за договором іпотечного кредиту №35-7JА/05-2005И від 25 травня 2006 року, який був укладений для придбання квартири АДРЕСА_2.(а.с.58)

З 14.10.2006 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року було розірвано. (а.с.5-6)

Згідно довідки АКБ «УкрСиббанк» про погашення кредиту від 31.01.2007 року №35- 23-19/8 станом на 31.01.2008 року кредит був сплачений повністю. (а.с.95)

25 березня 2009 року згідно договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Качельніковим С.В. запис в реєстрі №1782, ОСОБА_1 перебуваючи у зареєстрованому шлюбі продав квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_7 за 366 540,00 грн.

17.05.2009 року ОСОБА_2 купила автомобіль марки ЗАЗ, модель TF699H, легковий седан, червоного кольору, номер шасі НОМЕР_3, р.н. НОМЕР_1, 2009 року випуску та отримала відповідне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. (а.с.98-99)

28 травня 2009 року на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коновал З.Ф. запис в реєстрі №3276, ОСОБА_1 у ОСОБА_9 та ОСОБА_10 придбав квартиру АДРЕСА_1 за 80 тис. грн. (а.с.8-12)

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 вказувала на те, що квартира АДРЕСА_1 та автомобіль марки ЗАЗ були придбані під час шлюбу і є спільним майном подружжя, яке підлягає поділу в рівних частках.

Проте, такі вимоги є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на таке.

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:

1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;

2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Саме про таке застосування норм статей 57, 60 СК України зазначено в постановах Верховного Суду України від 19 червня та 2 жовтня 2013 року, від 01.07.2015 року у справі №6-612цс15, 16.12.2015 року у справі №6-2641цс15

Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки в разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Отже, придбана під час шлюбу одним з подружжя за власні кошти квартира за рахунок продажу належної йому на праві приватної власності іншої квартири, є його особистою власністю.

З матеріалів справи убачається, що автомобіль ЗАЗ та квартира АДРЕСА_1 були придбані через два місяці після продажу квартири АДРЕСА_2, яка є особистою приватною власністю ОСОБА_1

В свою чергу ОСОБА_2 не надала суду жодного доказу про те, що спірне майно було придбане також і за її кошти.

Твердження ОСОБА_2 про те, що вона з ОСОБА_1 проживали однією сім'єю до реєстрації шлюбу, є безпідставними, оскільки у справі відсутнє відповідне судове рішення як відсутні інші докази таким твердженням.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в період шлюбу ОСОБА_2 було придбано частину будинку (частка власності - 3/20) по АДРЕСА_3 за її особисті кошти, про що свідчить заява ОСОБА_1 подана приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Гуд Л.М. від 18 жовтня 2010 р. (а.с.131)

Разом з тим, з 7 лютого 2006 p. по 14 березня 2010 р. ОСОБА_2 працювала у відділенні соціальної допомоги №1 територіального центру по обслуговуванню пенсіонерів та самотніх непрацездатних громадян управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації на посаді соціального працівника без категорії по доставці гарячих обідів. З пояснень ОСОБА_2 вона, працюючи на цій посаді, за період з 1 вересня 2006 р. по 1 травня 2009 р. отримала дохід, за який, як вказує сама позивач, і було придбано квартиру по АДРЕСА_1.

Натомість, ОСОБА_2, не надаючи довідку про доходи за період з 1 вересня 2006 р. по 1 травня 2009 р. або інших доказів про її доходи, стверджує про те, що квартира по АДРЕСА_1, автомобіль ЗАЗ, частина будинку по АДРЕСА_3 та відповідна земельна ділянка площею 0,1041 га кадастровий номер НОМЕР_4 в селі Лебедівка були придбані за її кошти.

Установивши, що до придбання спірної квартири АДРЕСА_1 та автомобіля ЗАЗ ОСОБА_1 продав свою власну квартиру АДРЕСА_2, інші об'єктивні докази, суд апеляційної інстанції, застосовуючи норми статей 57, 60 СК України, приходить до висновку про придбання спірного майна за особисті кошти ОСОБА_1

З огляду на встановлені фактичні обставини та наведені мотиви, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права - статті 57, 60 СК України та необґрунтовано визначив правовий статус спірного майна.

Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на зазначене, апеляційна інстанція вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання його зустрічного позову у розмірі 1 671,02 грн. та апеляційної скарги у розмірі 9 417 гривень 12 копійок.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року № 12 відповідно до ст. 304 ЦПК України суд апеляційної інстанції при розгляді справи керується правилами розгляду справи судом першої інстанції, з винятками й доповненнями, встановленими гл. І «Апеляційне провадження» розд. V ЦПК України.

Отже, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду та ухвалення нового по суті позовних вимог.

Керуючись ст. 218,303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 червня 2016 року - скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 та право особистої приватної власності на автомобіль ЗАЗ модель TF 699 Р, легковий седан, червоного кольору, номер шасі НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_1, 2009 року випуску.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання зустрічного позову у розмірі 1 671 гривня 02 коп. та апеляційної скарги у розмірі 9 417 гривень 12 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий

Судді