Постанова № 62135866, 06.10.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2016 р.м.ОдесаСправа № 2а/1570/8631/2011

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді доповідача ОСОБА_1 суддів ОСОБА_2 ОСОБА_3за участю: секретаряОСОБА_4розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Одеський завод "Промзвязок" ім. В.М. Комарова" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року по адміністративній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Одеський завод "Промзвязок" ім. В.М. Комарова" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС про визнання неправомірними дій та скасування податкових повідомлень-рішень -,

В С Т А Н О В И В:

ВАТ "Одеський завод "Промзвязок" ім. В.М. Комарова" звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати неправомірними дії посадових осіб ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС при проведенні планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001042301 та №0001032301 від 05.05.2011 року, якими Товариству визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 66 278,75 грн. та з податку на додану вартість на суму 570 280 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам п. 5.2. п. 5 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого ДПА України від 22.12.2010 року № 984, державні інспектори не надали можливість Товариству дати пояснення з приводу порушень, встановлених під час перевірки, а акт перевірки був надісланий позивачеві поштою без попередньої бесіди чи звернень з проханням надати пояснення, отже їх дії слід визнати неправомірними. Також в позові зазначено, що висновки податкового органу про порушення Товариством податкового законодавства не відповідають фактичним обставинам та виникли в результаті невірного тлумачення умов укладених договорів та/або чинного законодавства України, невірного дослідження первинної документації, яка була надана під час перевірки, у зв'язку з чим зазначенні рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої доводи, апелянт зазначив, що суд першої інстанції надав невірну правову оцінку обставинам справи та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі зясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження, став акт Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси ДПА України від 28.03.2011 року №614/23-02/01132933/43 "Про результати планової виїзної перевірки Відкритого акціонерного товариства "Одеський завод "Промзвязок" ім. В.М. Комарова" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року".

В ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 3.1.1. п.3.1 ст.3, п.п.7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3. пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на прибуток та податку на додану вартість.

Суть порушень, за висновком податкового органу, полягала в тому, що Товариство неправомірно віднесло до складу валових витрат витрати в загальній сумі 212 089 грн. за операціями з придбання товару (обладнання) у ТОВ «Ніва Плюс», в т.ч. за 2009 рік в сумі 147 055 грн. та за 2010 рік в сумі 6 5034 грн., а до складу податкового кредиту - 1) податок на додану вартість в загальній сумі 42 418 грн. за операціями з придбання товару у ТОВ «Ніва Плюс» за період з червня 2009 року по грудень 2009 року та за березень-червень 2010 року,

2) податок на додану вартість в загальній сумі 93 805 грн. за операціями з придбання товару (послуг) у ТОВ «Ограф», ТОВ «Промцентр», ТОВ «Інтеграф» в період з лютого по жовтень 2008 року.

Крім цього Товариство протиправно не включило до складу податкових зобов'язань податок на додану вартість в сумі 320 001 грн. за операціями з продажу об'єктів нежитлового фонду.

Податковий орган вважає, що позивач не мав права на валові витрати та податковий кредит за вказаними вище операціями, оскільки такі операції вчинені Товариством без мети реального настання правових наслідків та з метою заволодіння майном держави - дохідної частини бюджету шляхом заниження об'єкта оподаткування та несплати податків за правочином, який згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу є нікчемним як такий, що суперечить моральним засадам та порушує публічний порядок, а підприємства-постачальники на час проведення перевірки мають стан 16 (припинено) та не включили до складу податкових зобов'язань суми податку на додану вартість за операціями з поставки товару позивачеві.

Підставою для такого висновку слугували та обставина, що відповідно до бази даних "Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ТОВ "Ніва Плюс", ТОВ "Ограф", ТОВ "Промцентр" та ТОВ "Інтеграф" на дату написання акту перевірки мають стан "припинено", а згідно довідки ДПІ у Приморському районі м. Одеси "Про неможливість проведення перевірки ТОВ "Ніва Плюс" за червень 2010 року" всі правочини, відображені вказаним Товариством у податковій звітності визнано нікчемними, за результатами невиїзної документальної перевірки вказаного Товариства у останнього відсутні торгівельні, виробничі та інші приміщення, основні фонди, технічний персонал, транспортні засоби, а саме Товариство не знаходиться за місцем реєстрації.

До того ж, за висновком ДПІ, оскільки за результатом виконання договорів купівлі-продажу об'єктів нерухомості, після переходу права власності на нежитлові будівлі та споруди у позивача виникла дебіторська заборгованість перед покупцями - ТОВ "Фінансова група "Промзв'язок" та ТОВ "Промзв'язок Інвест", тобто позивачем спочатку було реалізовано основні фонди Ш групи, а потім проведено з цими контрагентами зарахування зустрічних однорідних вимог, позивач протиправно не включив до складу податкових зобов'язань з ПДВ операцію з продажу об'єктів нежитлового фонду.

За наслідками перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси були винесені податкові повідомлення-рішення 05.05.2011 року №0001042301 про донарахування податку на додану вартість в сумі 456 224 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 114 056 грн. та №0001032301 про донарахування податку на прибуток приватних підприємств в сумі 53 023 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 13 255, 75 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначені повідомлення-рішення залишено без змін.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки документальну планову перевірку позивача проведено відповідно до плану-графіку, на підставі наказів про проведення та продовження терміну перевірки, а перевіряючи завчасно повідомили про проведення перевірки позивача, а також те, що перевіряючи були допущені до перевірки, позовні вимоги щодо визнання неправомірними дій посадових осіб ДПІ є необґрунтованими.

Що стосується законності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції зазначив, що зафіксовані в акті перевірки порушення вимог податкового законодавства повною мірою знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а Товариством не підтверджено належними доказами правомірність формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями з придбання матеріалів та послуг. Зазначені обставини, на думку суду першої інстанції, свідчать про те, що надані на перевірку документи були складені для податкового та бухгалтерського обліку позивача без фактичного виконання ним робіт та надання податкової вигоди.

Крім цього суд першої інстанції дійшов висновку, що Товариство протиправно не відобразило у податковій звітності податкові зобов'язання з податку на додану вартість з операції продажу основних засобів.

Проте колегія суддів не може повною мірою погодитись з висновком суду першої інстанції, при цьому зазначає наступне.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат слід застосовувати положенняст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, а податкового кредиту - положень п. 7.4ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Так, відповідно до вимог п.п. 5.2.1. п. 5.2. та п.п. 5.4.4. п. 5.4. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (ч.4 п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 ЗУ № 283).

За своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону у тій самій редакції не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Аналіз положень вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що право на податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання повинна бути реальною, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, а податковий кредит обов'язково має бути підтверджено податковою накладною, виписаною платником податку на додану вартість.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі якщо господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Водночас висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів мають підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у періоді, що перевірявся, позивач в рамках господарської діяльності мав взаємовідносини з ТОВ "Ніва Плюс", ТОВ "Ограф", ТОВ "Промцентр" та ТОВ "Інтеграф".

Зокрема, у ТОВ "Ніва-Плюс" позивач придбавав декоративні рослини, обладнання для рослин, меблі, кондиціонери, кабель, крон-балки, електродвигун, електрогенератор, кабель коаксіальний, які були перепродані іншим підприємствам.

У ТОВ "Ограф", ТОВ "Інтеграф" та ТОВ "Пром-Центр" також придбавався товар, який у подальшому був проданий іншим покупцям.

З ТОВ "Пром-Центр" був укладений договір на виконання підрядних робіт.

На підтвердження реальності вказаних господарських операцій позивачем як до перевірки, так і до суду першої інстанції надано копії договорів купівлі-продажу та договору на виконання підрядних робіт, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні тощо.

Дослідивши зазначені первинні документи, колегія суддів вважає, що вони не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.

Таким чином, первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов угод з зазначеними вище контрагентами, а також формування позивачем податкового кредиту. Отримані послуги були оплачені позивачем у безготівковій формі, що підтверджується довідками з банку, а на момент складання податкових накладних всі контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Крім того, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів та порядку їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку, а наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Таким чином, оскільки наявні у матеріалах справи докази підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами та підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської діяльності, на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів, Товариство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту та витрат за господарськими опреаціями з ТОВ "Ніва Плюс", ТОВ "Ограф", ТОВ "Промцентр" та ТОВ "Інтеграф".

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган в обґрунтовування своєї позиції щодо нереальності вищевказаних господарських операцій посилалась на базу даних Співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" та довідку ДПІ у Приморському районі м. Одеси "Про неможливість проведення перевірки ТОВ "Нива Плюс", відповідно до яких зазначені контрагенти маєють стан "припинено", а за даними податкової звітності у них відсутні основні засоби, ці субєкти господарювання не відображають у своїй податковій звітності господарськи операції з ВАТ "Одеський завод "Промзвязок" ім. В.М. Комарова", не сплатили до бюджету суми ПДВ за продані товари, а відтак, на думку податкового органу, зазначені операції не мають реального характеру, що позбавляє позивача права на відображення їх у бухгалтерському обліку та віднесення цих сум до витрат та до податкового кредиту.

Посилаючись на відсутність у контрагентів позивача ресурсів, необхідних для ведення господарської діяльності, відповідач не звернув уваги на те, що податковими органами, які здійснювали контрольні заходи щодо контрагентів, такі висновки зроблені лише на підставі відсутності таких за місцем реєстрації та виходячи із даних поданої ними податкової звітності, жодні заходи щодо виявлення фактичної відсутності у контрагентів трудових ресурсів, основних засобів, матеріально-технічної бази не здійснювалися. Однак, обставиною, яка свідчить про не здійснення господарської операції, може бути фактична (а не задекларована) відсутність ресурсів. Разом з тим відповідачем під час судового розгляду не надано належних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів необхідних ресурсів для здійснення господарських операцій з поставки товару, з надання транспортно-експедиційних послуг та послуг різання, сортування, ув'язка металопрокату.

До того ж, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Таким чином, висновки відповідача, що ґрунтуються не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд апеляційної інстанції також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, наявні всі законні підстави для задоволення позову.

Колегія суддів не може погодитись з позицією суду першої інстанції стосовно не підтвердження позивачем реальності господарських операцій, яка ґрунтується на тому, що відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, видами діяльності цього підприємства є оптова торгівля відходами та брухтом, ремонт і технічне обслуговування машин та устаткування для добувної промисловості й будівництва, інші види оптової торгівлі, рекламна діяльність, надання інших комерційних послуг, та не має виду діяльності будівництва та виконання підрядних робіт.

Така позиція суду є помилковою, адже чинне законодавство не забороняє суб'єкту господарювання здійснювати господарські операції, які не заборонені законом, не потребують спеціальних дозволів та ліцензій та відповідають його меті на отримання прибутку.

Між тим, як зазначено раніше, згідно з актом перевірки, порушення позивачем вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР полягало у тому, що позивач не включив до складу податкових зобов'язань податок на додану вартість в загальній сумі 320 001 грн. за операціями з продажу об'єктів нежитлового фонду.

Висновки про порушення позивачем вказаної норми закону податковий орган обґрунтовує такими обставинами.

Позивачем (лізингодавцем) з ТОВ «Промзвязок Інвест» (лізингоодержувачем) укладено договори оперативного лізингу від 22.11.2006 № 1/Л та від 22.11.2006 № 2/Л, а з ТОВ «Фінансова група Промзвязок»(лізингоодержувачем) - від 22.11.2006 № 3/Л, згідно з якими в оперативний лізинг були передані нежитлові будівлі по вул. Комарова, 10 з літерами В, А, Б в м.Одесі.

Умовами договорів передбачено можливість викупу лізингоодержувачем майна за залишковою вартістю за окремою угодою.

Позивачем (продавцем) з ТОВ «Промзвязок Інвест» (покупцем) укладено договори купівлі-продажу від 27.11.2008, нотаріально посвідчений за № 5363, та від 01.12.2008, нотаріально посвідчений за № 5386, а з ТОВ «Фінансова група Промзвязок» (покупцем) - від 03.04.2009, нотаріально посвідчений за № 917, згідно з якими приміщення, що були об'єктами оперативного лізингу за вказаними вище договорами, продані покупцям.

Згідно з п. 11-12 договорів купівлі-продажу право власності у покупців на нежитлові будівлі виникає з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації договорів. Передача нежитлових будівель здійснюється за актами приймання-передачі.

Згідно з п. 2 договорів передбачено, що фактично здійснені за договорами оперативного лізингу платежі на користь продавця враховуються в погашення покупцем вартості нежитлових приміщень.

В ході перевірки контролюючим органом встановлено, що зазначеними договорами купівлі-продажу не передбачено здійснення попередньої оплати за поставлені об'єкти нежитлового фонду, тобто до моменту укладання договорів купівлі-продажу об'єктів нежитлового фонду ВАТ "Одеський завод "Промзвязок" ім. В.М. Комарова" мало правові відносини з вказаними контрагентами у рамках договорів оперативного лізінгу, за умовами яких позивач надавав в оренду відповідні нежитлові будівлі та споруди. На виконання положеньвказаних договорів сторонами щоміісячно складались акти виконаних робіт, лізінгоодержувачі виконували своїзобовязання шляхом перерахування грошових коштів на користь лізінгодавця у розмірах, значно більших, ніж були зазначені в актах виконаних робіт (що підтверджується відповідними банківськими виписками). за результатом проведених розрахунків за договорами лізінгу за даними бухгалтерського обліку Товариства по рахунку 361 "Розрахунки з відчизнянимипокупцями" виникла кредиторська заборгованість (отримана попередня оплата) перед лізінгоодержувачами - ТОВ "Фінансова група "Промзв'язок" та ТОВ "Промзв'язок Інвест". Таким чином, в ході перевірки було встановлено, що позивач спочатку реалізував основні фонди І групи на користь вказаних котрагентів, а після переходу права власності на будівлі та споруди між підприємствами провів зарахування зустрічних однорідних вимог. Оскільки операція з реалізації основних фондів у часі відбулась раніше, позивач був зобов'язаний включити до складу податкових зобовязань з ПДВ операцію з продажу нежитлового фонду.

Аналіз законодавчої бази та правовий висновок щодо законності нарахування позивачеві податкових зобов'язань з ПДВ за вказаними господарськими операціями детально наведений в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.02.2016 року (провадження К/9991/71493/12), за наслідками перегляду постанови апеляційного суду у даній справі, відповідно до якої суд касаційної інстанції зазначив, що у позивача виникло податкове зобов'язання з ПДВ як за операціями з надання права на користування майном у межах договорів оперативного лізінгу, яке визначається на дату зарахування коштів з кожного лізингового платежу за користування майном, так і за операціями з продажу нежитлових приміщень, яке визначається виходячи з договірної їх вартості, на дату передачі таких приміщень покупцю.

У звя'зку з цим судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень в частині визначення податкових зобов'язань з ПДВ за господарськими операціями щодо продажу об'єктів нерухомості.

Поряд з цим, враховуючи ту обставину, що в матеріалах справи відсутній розрахунок податкових зобов'язань, представник податкового органу в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, колегія суддів позбавлена можливості самостійно відрахувати з загальної суми податкових зобов'язань суму, яка підлягає нарахуванню позивачеві, а тому вважає за необхідне скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення в повному обсязі, що, в свою чергу, не позбавляє податковий орган права на підставі судового рішення прийняти нові податкові повідомлення-рішення, в яких визначити суму податкових зобов'язань з урахуванням встановлених судом обставин.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення у даній справі порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ухвалене у справі рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, ч.2 ст.205, 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Одеський завод "Промзвязок" ім. В.М. Комарова" задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року по адміністративній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Одеський завод "Промзвязок" ім. В.М. Комарова" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС про визнання неправомірними дій та скасування податкових повідомлень-рішень скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою позов Відкритого акціонерного товариства "Одеський завод "Промзвязок" ім. В.М. Комарова" задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС від 05.05.2011 року №0001042301 та №0001032301, якими Товариству визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 66 278,75 грн. та з податку на додану вартість на суму 570 280 грн.

В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: /підпис/ОСОБА_1Судді: /підпис/ОСОБА_2 /підпис/ОСОБА_3