Ухвала суду № 62040329, 10.10.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/7388/15-ц Головуючий у І інстанції Усатов Д. Д.Провадження № 22-ц/780/3403/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 4 10.10.2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Мережко М.В., Суханової Є.М.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 Володимира на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 Енн до ОСОБА_2 Володимира про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності та виплату грошової компенсації,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала наступним. Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, після розірвання якого здійснили поділ спільного майна подружжя. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 травня 2013 року між сторонами був розділений житловий будинок загальною площею 1267,5 кв.м, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Лісники, провулок Глинище, №5, по 1/2 частині кожному, із зазначенням його вартості 13914615,00 грн. та вартості частки кожного зі співвласників - 6 957 307,50 грн.

Позивач зазначала, що хоча вона разом із відповідачем і є співвласниками житлового будинку, поте з моменту закінчення будівництва у 2008 році відповідач в будинку не проживає та не несе витрат з його утримання. Спільне володіння і користування будинком є неможливим через конфліктні відносини, що склались між ними, непорозуміння між відповідачем та їх двома дітьми. У відповідності до проведеного дослідження можливості розподілу спільного будинку в натурі та згідно висновку незалежного спеціаліста такий розподіл неможливий із збереженням функціонального призначення, що є наданий час, як усього будинку, так і його окремих приміщень. Всі приміщення обєднані в мережу з єдиним центром керування, розділ якої є технічно неможливим. При цьому відповідач є громадянином іншої держави, де проживає в даний час, в спірному будинку не зявляється, відтак припинення його права на частку в будинку з компенсацією її вартості не завдасть порушень його інтересів.

Зважаючи на наведене, позивач просила суд припинити право власності відповідача на належну йому частку у спірному житловому будинку зі сплатою йому грошової компенсації вартості частки, яка була внесена позивачем на депозитний рахунок суду, визнати за нею право власності на весь спірний житловий будинок. Також просила суд стягнути з відповідача на її користь витрати по сплаті судового збору по справі.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішення суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Вважає висновки суду такими, що не ґрунтуються на положеннях закону.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне:

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду в повній мірі відповідає наведеним вимогам, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Свою незгоду з ухваленим по справі рішенням відповідач мотивував тим, що передбачені ст. 365 ЦК України правові підстави для припинення його права на частку у спільному майні з компенсацією її вартості в даному випадку відсутні, будинок має значний розмір, що дозволяє здійснити його поділ, посилання позивача на неможливість спільного використання будинком не відповідають дійсності, припинення права відповідача на частку у спільному будинку позбавить його можливості приїзду в Україну та унеможливить побачення з дітьми, а вартість присудженої компенсації не відповідає вартості належної відповідачу частки. Крім того, судом першої інстанції було допущено й процесуальні порушення, зокрема при призначенні судової експертизи, а сама експертиза не відповідає вимогам закону про її проведення.

З вищевикладеною позицією апелянта колегія суддів апеляційного суду погодитися не може. Так, ч. 1 ст. 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї. При цьому, аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з перших трьох обставин за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника й членам його сімї, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Дана позиція відповідає позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 16 січня 2012 року за результатами розгляду справи №6-81кс11, а також правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у справі за №6-37цс13.

В ході розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість посилань позивача на неможливість спільного володіння та користування сторонами спільним майном. При цьому таку неможливість слід розуміти не тільки як об'єктивну, а і як обумовлену стосунками між співвласниками, що фактично склалися. На наявність стійких неприязних стосунків, що існують на даний час між сторонами, саме й посилалася позивач у своєму позові, на обґрунтування чого надала ряд документальних підтверджень. Її позиція також підтверджується й тим, що з 2011 року між сторонами тривають численні судові спори з різних приводів, повязані з розірванням шлюбу, поділом майна, виховання та утримання дітей, встановленням місця їх проживання, тощо. За таких умов колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про неможливість спільного користування сторонами спірним майном через характер стосунків, що склався між ними.

Окрім зазначеного, свій позов також позивач обґрунтовувала неможливістю фактичного поділу спірного будинку, що як в ході розгляду справи судом першої інстанції, так і при апеляційному перегляді рішення суду заперечувалося стороною відповідача. В підтвердження неможливості поділу спірного будинку позивачем було надано висновок спеціаліста за №140719-001 експертного будівельно-технічного дослідження від 19.07.2014 року, підготовлений ДП «Київський науково-дослідний інститут незалежних експертиз». На противагу даного висновку представниками відповідача було надано до суду висновок спеціаліста за результатами експертного будівельно-технічного дослідження №14293 від 24.11.2015 року, підготовлений експертом ТОВ «Київський експертно-дослідницький центр». З метою усунення протиріч вказаних експертних висновків судом першої інстанції було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ). Внаслідок проведеної експертами КНДІСЕ судової будівельно-технічної експертизи був підготовлений висновок №24521/15-42/24522/15-43 від 16.03.2016 року, відповідно до якого розподіл спірного житлового будинку є неможливим.

В ході розгляду справи судом першої інстанції був викликаний в судове засідання та допитаний судовий експерт ОСОБА_4 Також даний експерт допитувався й колегією суддів апеляційного суду Київської області при апеляційному розгляді справи. Експерт підтвердив викладене у висновку та пояснив, що хоча обємно-планувальні рішення будинку теоретично й допускають можливість його розподілу, в той же час такий розподіл є неможливий з огляду на інші критерії, які враховуються при цьому. Зокрема, одним з них є те, що будинок обладнаний великою кількістю інженерних та побутових мереж, що складають значну частину вартості будинку. Такі мережі та комунікації вбудовані в стіни та перекриття будинку, що унеможливлює доступ до них без їх руйнації. При цьому розєднання таких інженерних мереж та комунікацій, систем управління будинку, кондиціонування та зволоження повітря, тощо, є неможливим без порушення їх роботи та руйнування, що значно б зменшило вартість будинку в цілому. За таких умов, враховуючи усі фактори, експерти прийшли до висновку про неможливість розподілу будинку в натурі.

В ході розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням вищевказаних матеріалів було ретельним чином досліджене питання можливості чи неможливості розподілу будинку, в результаті чого він дійшов до висновку, з яким погоджується й колегія суддів апеляційної суду, про неможливість такого розподілу. При цьому колегія суддів критично відноситься до посилань представників відповідача щодо неможливості врахування висновку проведеної по справі судової будівельно-технічної експертизи через допущені, з їх точки зору, процедурні порушення її призначення та проведення, оскільки доводи апелянта не можуть впливати на належність результатів такої експертизи.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та доведеність позиції позивача щодо неможливості розподілу будинку в натурі ніж сторонами.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Вже в ході апеляційного перегляду справи представниками відповідача було подано до апеляційного суду клопотання про долучення до матеріалів справи замовленого ними після ухвалення оскаржуваного рішення у справі проекту розподілу спірного будинку. При цьому представник відповідача пояснив, що під час розгляду справи судом першої інстанції такого проекту ними не замовлялося та до суду не подавалося. З врахуванням порушення встановлених процесуальним законом процедури та часу представлення доказів у справі, апеляційним судом було відмовлено у прийнятті вказаного проекту, щодо якого не було обґрунтовано та доведено поважності причин його неподання до суду першої інстанції. З цих же мотивів колегія суддів апеляційного суду не бере до уваги й подану стороною позивача разом із запереченнями проти апеляційної скарги рецензію Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 25.05.2016 року на висновок проведеної в рамках справи судової будівельно-технічної експертизи КНДІСЕ за №24521/15-42/24522/15-43.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 2 липня 2014 року при розгляді справи № 6-68цс14, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за умови, що така шкода не буде істотною, що є визначальним при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Підставою для такого висновку стало підтримання Верховним Судом України позиції суду першої інстанції у справі, що переглядалася, який при задоволенні позову про припинення права власності особи на частку житлового будинку з виплатою їй вартості такої частки виходив із того, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам особи, оскільки вона є громадянином іншої держави, в якій проживає й працює, а спірну власність використовує тільки для літнього відпочинку.

Питання істотності шкоди інтересам відповідача у разі задоволення позову було досліджене й в даній справі. Оскільки відповідач у спірному житловому будинку не проживає, не здійснює утримання будинку, є громадянином іншої держави та має за межами України постійне місце проживання, суд першої інстанції прийшов до висновку, що припинення права відповідача на його частку в спірному житловому будинку не завдасть істотної шкоди його інтересам. З наведеними висновками в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду, вважаючи їх виваженими та обґрунтованими. При цьому колегія критично відноситься до посилань представника відповідача на те, що припинення права відповідача на частку у спірному будинку унеможливить його приїзд до України з метою зустрічей з дітьми, оскільки наявність чи відсутність у відповідача частки у спірному будинку жодним чином не може впливати на можливість його побачень з дочками за наявності такого бажання.

Відповідно до ч.2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Обґрунтованість присудження співвласнику нерухомого майна компенсації вартості належної йому частки при припиненні його права на ? такого майна при тому, що така частка не може бути виділена в натурі, між сторонами наявні неприязні стосунки, що унеможливлює спільне володіння та користування нерухомим майном, а відповідач забезпечений іншим житлом, що свідчить, що таке припинення не завдасть істотної шкоди його інтересам, також відображено й у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-2784цс15.

Вартість належної відповідачу частки спірного житлового будинку (? будинку) була визначена рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22.05.2013 року у справі №22-ц/796/5621/2013 у розмірі 6957307,50 грн. Відповідно до наявного у справі платіжного доручення від 21.07.2015 року позивачем при подачі позову було внесено вказану суму на депозитний рахунок Києво-Святошинського районного суду Київської області з призначенням платежу: компенсація ОСОБА_2 його частки у спільному майні (будинку) по справі 369/7388/15-ц.

Вже на стадії уточнень та доповнень стороною відповідача було подано до суду першої інстанції звіт щодо вартості спірного житлового будинку, складений 04.04.2016 року ФОП ОСОБА_5 на замовлення представника відповідача, відповідно до якого вартість спірного будинку склала 35975755,00 гривень. При цьому в тексті наданого звіту зазначено, що викладені в ньому висновки є лише судженням ОСОБА_5 та не тягнуть жодних правових наслідків. За недостовірність висновку оцінки майна експерт несе цивільно-правову відповідальність.

Оскільки в ході розгляду справи в суді першої інстанції представниками відповідача клопотань про оцінку спірного майна не подавалося, більш того, на пропозицію суду поставити питання про вартість такого майна на вирішення експертів в ході призначеної по справі судової експертизи представники відповідача категорично відмовилися, зважаючи на характер та зміст поданої вже на стадії уточнень та доповнень оцінки, суд оцінив її критично, не визнавши належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст.58, 59 ЦПК України, з чим в повній мірі погоджується й колегія суддів. При цьому розмір вартості спірної частки суд прийняв у відповідності до положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України, прийшовши до висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно положень ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає рішення законним та обґрунтованим. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 Володимира відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: М.В. Мережко

ОСОБА_6