Ухвала суду № 62033927, 18.10.2016, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Максимчук З.М., Шеремет А.М.

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.

за участі: ОСОБА_1 і представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 серпня 2016 року у справі за позовомОСОБА_1 до Національного університету водного господарства та природокористування, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Міністерство освіти і науки України; про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Національного університету водного господарства та природокористування (далі - Університет), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Міністерство освіти і науки України (далі Міносвіти); про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позов, посилався на те, що увільнення його з роботи 21 жовтня 2014 року відбулося з недодержанням вимог трудового законодавства, зокрема понад два місяці після відповідного попередження, без урахування заперечень профспілкового органу на вивільнення та допущених помилок при оцінці переваг щодо рівня кваліфікації і продуктивності праці.

Рішенням Рівненського міського суду від 12 лютого 2015 року позов задоволено частково: наказ Університету №662 від 21 жовтня 2014 року в частині п. 1 щодо звільнення позивача з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України в звязку зі скороченням штату визнано незаконним і скасовано.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри водогосподарського будівництва та експлуатації гідромеліоративних систем Університету з 25 жовтня 2014 року.

Стягнуто з Університету на користь ОСОБА_1 5 948, 49 гривень середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та 1 000 гривень у рахунок моральної шкоди.

Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 3 червня 2015 року апеляційну скаргу Університету відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Рівненського міського суду від 12 січня 2016 року заяву відповідача про перегляд рішення Рівненського міського суду від 12 лютого 2015 року задоволено: рішення Рівненського міського суду від 12 лютого 2015 року скасовано, а розгляд справи призначено до судового розгляду.

Рішенням Рівненського міського суду від 31 серпня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до Університету, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Міносвіти; про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

На рішення суду позивач подав апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість через неповне зясування фактичних обставин справи, порушення норм матеріального права та процесуального права.

На її обґрунтування зазначав про те, що відповідно до позовних вимог відповідачем не спростовано те, що методика визначення рейтингу доцентів кафедри водогосподарського будівництва та експлуатації гідромеліоративних систем в Університеті була розроблена без відповідних повноважень, без попереднього ознайомлення, а складена відповідачем рейтингова таблиця суперечить дійсності. Жодного попередження в звязку зі скороченням штату науково-педагогічних працівників згідно з наказом №К №316, п. 1, не повідомлялось. Не відповідає дійсності і те, що він був повідомлений, однак не прибув на засідання кафедри 1 вересня 2014 року.

Переконаний, що заяви про продовження трудового договору на 0, 3 ставки по 31 серпня 2017 року без змін посадового окладу він не складав. При цьому судом залишено без уваги показання ОСОБА_2, ОСОБА_3, які підтвердили викладені ним обставини.

Неправильними вважав і посилання суду на висновки Територіальної державної інспекції з питань праці в Рівненській області від 30 липня 2014 року, за яким дії відповідача відповідають закону, оскільки вони передували вивільненню. Рішення профкому від 17.09.2014 року не оскаржувалося, є обґрунтованим, відповідає положенням ст. 73 Конституції України, Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії", ст.ст. 43, 247 КЗпП України.

З наведених міркувань просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове про скасування наказу про увільнення з роботи, поновлення його на посаді доцента кафедри водогосподарського будівництва та експлуатації гідромеліоративних систем Університету з 24 жовтня 2014 року, стягнення з відповідача 17 433, 86 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року (за віднімання попередньо стягнутих 5 948, 49 гривень) та відшкодування 5 000 гривень моральної шкоди.

У поданих запереченнях на апеляційну скаргу Університет, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів прийшла до висновку про те, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Як повно і правильно встановлено судом, і ці обставини сторонами не заперечуються, ОСОБА_1 з 1979 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, у т.ч. і згідно з наказом К№203 від 27.06.2012 року йому продовжено трудову угоду по 31 серпня 2017 року на посаді доцента кафедри водогосподарського будівництва та експлуатації гідромеліоративних систем Університету.

Спірні відносини виникли з приводу увільнення позивача із займаної посади доцента 21 жовтня 2014 року в звязку зі скороченням штату згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1; а.с. 20).

Так, наказом відповідача №266 від 06.06.2014 року "Про особовий склад" позивачу продовжено строк трудового договору трудові відносини за займаною посадою доцента 0, 3 ставки кафедри водогосподарського будівництва та експлуатації гідромеліоративних систем на умовах трудового договору з 30 червня 2014 року по 31 серпня 2017 року без зміни посадового окладу. Підставою для винесення такого наказу була заява ОСОБА_1 та відповідна згода завідувача науково-методичного відділу (т. 1; а.с. 54-55).

Тобто в межах дії трудового договору на визначений строк з 31 серпня 2012 року по 31 серпня 2017 року трудові відносини між Університетом та позивачем тривали з урахуванням ініційованих працівником змін щодо розміру оплати праці за займаними посадами.

Наказом відповідача від 14 травня 2014 року №227 затверджено розподіл ставок науково-педагогічних працівників Університету на 2014-2015 навчальний рік. В додатку 1 "Плановий розподіл ставок науково-педагогічних працівників на 2014-2015 навчальний рік" до цього наказу вбачається, що за кафедрою водогосподарського будівництва та експлуатації гідромеліоративних систем закріплено 16 ставок науково-педагогічних працівників. При цьому на кафедрі було 20 штатних посад науково-педагогічних працівників, а тому з метою приведення у відповідність ставок і посад науково-педагогічних працівників виникла необхідність скорочення 4 посад доцентів, про що 16 червня 2014 року ректором Університету видано наказ за №305.

З перевірених судом першої інстанції обставин видно, що відповідно до наказу №227 від 14 травня 2014 року "Про затвердження розподілу ставок науково-педагогічних працівників на 2014-2015 навчальний рік" на підставі службової записки завідувача кафедри водогосподарського будівництва та експлуатації гідромеліоративних систем постановлено скоротити з 1 вересня 2014 року 4 посади доцента кафедри водогосподарського будівництва та експлуатації гідромеліоративних систем (пункт 1); при скороченні врахувати необхідність збереження на посадах працівників, основним місцем роботи яких є Університет, та які не працюють більше, ніж на одну ставку (пункт 2); загальному відділу довести наказ до відома завідувача кафедри планово-фінансового відділу, навчально-методичного відділу, відділу кадрів, профспілкового комітету (пункт 3) (т. 1; а.с. 51-52).

Після видачі наказу від 16 червня 2014 року №305 на кафедрі водогосподарського будівництва та експлуатації гідромеліоративних систем оголошено про проведення 20 червня 2014 року засідання. Усіх доцентів кафедри попереджено про необхідність надання до 19 червня 2014 року завідувачу кафедри інформації про свою кваліфікацію та продуктивність праці (звіт за останні 5 років). У цьому оголошенні всі доценти кафедри ознайомлені про таку вимогу. Тому вірним є висновок суду про те, що усі доценти кафедри водогосподарського будівництва та експлуатації гідромеліоративних систем попереджені про скорочення (т. 1; а.с. 56).

20 червня 2014 року на засіданні кафедри проведено оцінку кваліфікації і продуктивності праці за методикою, яка була розроблена завідувачем кафедри і схвалена на її засіданні. За наслідками оцінки найнижчі показники кваліфікації та продуктивності праці виявилися у 4 працівників, серед яких значився і ОСОБА_1

23 червня 2014 року завідувачем кафедри подано на ім'я ректора Університету службова записка про результати рейтингу доцентів кафедри.

Через це 26 червня 2014 року ректором Університету видано наказ К№316 "Про попередження у звязку зі скороченням посад науково-педагогічних працівників". Цим наказом персонально попереджено науково-педагогічних працівників кафедри водогосподарського будівництва та експлуатації гідромеліоративних систем, посади яких скорочуються, про їх наступне звільнення з 1 вересня 2014 року відповідно до вимог п. 1 ст. 40 КЗпП України. Також зобов'язано відділ кадрів інформувати профспілковий комітет Університету про звільнення науково-педагогічних працівників, посади яких скорочуються з 1 вересня 2014 року; підготувати подання до профспілкового комітету про звільнення науково-педагогічних працівників у звязку зі скороченням з 1 вересня 2014 року. Серед осіб, які підлягали наступному звільненню в звязку зі скороченням посад науково-педагогічних працівників з найнижчими показниками кваліфікації та продуктивності праці, зазначено і позивача (т. 1; а.с. 57-57, зв.; 8).

Рішенням Рівненського міського суду від 20 жовтня 2014 року, що залишене 15 жовтня 2015 року без змін Апеляційним судом Рівненської області, ОСОБА_1 відмовлено в позові до Університету про визнання незаконним і скасування наказів про скасування посад науково-педагогічних працівників та попередження в звязку зі скороченням посад науково-педагогічних працівників (т. 2; а.с. 10-16; а.с. 21-22, зв.).

Як обґрунтовано встановлено судом, за змістом цих судових рішень наказ №305 від 16 червня 2014 року щодо оголошення скорочення 4 посад доцентів кафедри водогосподарського будівництва та експлуатації гідромеліоративних систем відповідає вимогам чинного законодавства та прийнятий в межах компетенції керівника навчального закладу. Відповідачем додержано процедуру скорочення посад науково-педагогічних працівників, що передбачена ст.ст. 43, 49 92) КЗпП України, а тому правові підстави для визнання незаконними та скасування оспорюваних наказів - №№305 і 316 від 16 червня 2016 року та від 26 червня 2016 року відсутні.

Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

27 серпня 2014 року профспілковим комітетом Універистету зареєстровано подання адміністрації за підписом ректора про давання згоди на увільнення з роботи ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України як це передбачено наказами №№305 і 316 від 16 червня 2014 року та від 26 червня 2014 року (т. 1; а.с. 59).

Рішенням профспілкового комітету від 17 вересня 2014 року, що зафіксоване в протоколі №9-1, відмовлено в даванні згоди на розірвання трудового договору з доцентом ОСОБА_1 на підставі невідповідності та неналежності оцінки адміністрації при визначенні переважного права залишення на роботі для визначення працівників з більшою кваліфікацією і продуктивністю праці (т. 1; а.с. 9).

Між тим, суд першої інстанції дійшов правильного переконання про його необґрунтованість, адже по кожному доценту кафедри затвердження кількісних показників за кваліфікацією і продуктивністю праці відбулося на засіданні кафедри, де брав участь і голосував також й позивач. За вказані у таблиці значень рейтингового коефіцієнта за кваліфікацією доцентів кафедри водогосподарського будівництва та експлуатації гідромеліоративних систем та в таблиці значень рейтингового коефіцієнта доцентів кафедри проголосували майже всі члени кафедри. При проведенні оцінки кваліфікації та продуктивності праці ОСОБА_1 зараховано 0, 1 бала, оскільки курси підвищення кваліфікації він проходив з дисциплін, які не відповідають профілю кафедри, а віднесені до профілю промислового та цивільного будівництва. Методика визначення рейтингу доцентів кафедри не суперечить Порядку оцінювання ефективності діяльності науково-педагогічних працівників, кафедр, факультетів та Університету в цілому. Ця методика одноголосно затверджена на засіданні кафедри водогосподарського будівництва та експлуатації гідромеліоративних систем усіма її членами.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Таким чином, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо мотивованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника.

Тому суд вірно зазначив, що обґрунтування відмови профспілкового органу у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 не містить посилань на порушення відповідачем вимог трудового законодавства щодо підстав та порядку звільнення позивача.

Доводи ОСОБА_1, що заявлені в суді першої інстанції, а також викладені в апеляційній скарзі, про те, що після двох місяців з моменту попередження про наступне вивільнення його було допущено до роботи і він продовжував виконувати свої трудові обовязки, тобто роботодавець уклав з ним новий трудовий договір, спростовуються положеннями ст. 49 (2) КЗпП України щодо персонального попередження про наступне вивільнення працівника не пізніше як за два місяці.

При цьому суд правильно наголосив, що ця матеріально-правова норма не вказує про обовязок зазначати конкретну дату вивільнення працівника і не містить заборон щодо увільнення його після спливу двохмісячного строку попередження. Тобто закон вимагає лише попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше як за два місяці.

Колегія суддів погоджується і з тим висновком, що відповідач, видавши 21 жовтня 2014 року наказ К№662 щодо увільнення ОСОБА_1 з роботи, діяв з додержанням вимог трудового законодавства, а тому підстави для визнання незаконним та скасування даного наказу й поновлення позивача на посаді доцента кафедри водогосподарського будівництва та експлуатації гідромеліоративних систем Університету відсутні. Отже, є обґрунтованими і його твердження про відмову в позові через безпідставність в цій частині.

Щодо матеріально-правових вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди, то вони знаходяться в причинному звязку з попередніми вимогами, а тому є похідними від первинного позову. За таких обставин правильно не встановлено підстав для задоволення позову і в зазначеній частині.

Тому не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неналежність методики оцінювання кваліфікаційного рівня і продуктивності праці та про те, що позивач не був ознайомлений з попередженням про наступне увільнення з роботи.

Не можна погодитися і з покликаннями позивача про те, що він не підписував заяву про зменшення навантаження до 0, 3 ставки, оскільки будь-яких належних і переконливих доказів про це колегії суддів не представив.

Так, згідно зі ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального права спростовуються відсутністю будь-яких доказів, які свідчили би про такі недодержання процесуально-правових положень, які потягли би помилкове вирішення трудового спору.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України норми процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Інші твердження ОСОБА_1 є необґрунтованими і спростовуються правильністю висновків суду.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Тому доводи особи, що подала апеляційну скаргу, на необхідність та вимушеність захисту його прав, порушуючи тим самим права роботодавця, є неприйнятними для апеляційного суду.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є додержання судом першої інстанції при його ухваленні норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 3, 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 31 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий: Судді: