Постанова № 62031414, 13.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2016 р. Справа№ 910/8445/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Шапрана В.В.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 26.07.2016р.

у справі №910/8445/16 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія

"Провідна"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС"

про стягнення 4 094,67 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (далі - відповідач) 4 094,67 грн. залишку страхового відшкодування, виплаченого страхувальнику позивача у зв'язку з настанням страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), оскільки цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП була застрахована у відповідача за полісом страхування НОМЕР_2. Тобто, до позивача перейшло право вимоги до відповідача, як страхувальника забезпеченого транспортного засобу, водій якого спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що обґрунтований розмір завданої майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та розміру франшизи становить 11 490,46 грн., яка і була сплачена відповідачем позивачу. Решта заявленого позивачем до стягнення страхового відшкодування не підлягає сплаті відповідачем, у зв'язку з чим правові підстави для задоволення позову відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2016р. у справі №910/8445/16 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 4 094,67 грн. страхового відшкодування, 1 378,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2016р. у справі №910/8445/16 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4 094,67 грн. матеріальної шкоди та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення по суті заявлених вимог. Загалом, доводи апеляційної скарги відповідача ідентичні тим, які наводилися ним під час розгляду справи Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.8.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Шапран В.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.09.2016р.

В судове засідання 08.09.2016р. з'явився лише представник відповідача. Представник позивача не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 13.10.2016р.

В судове засідання 13.10.2016р. представники сторін не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 13.10.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

22.08.2013р. між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_2, як страхувальником та вигодонабувачем, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №06/6757943/9069/13 (далі - Договір добровільного страхування) (том справи - 1, аркуш справи - 15).

За умовами Договору добровільного страхування (п.п.3, 7.3, 10, 13, 19) страховик застрахував транспортний засіб марки Mitsubishi Lancer 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 за програмою страхування повне КАСКО. Страхова сума за договором становить 100 512,00 грн. Вартість відновлювального ремонту розраховується без урахування фізичного зносу деталей. Строк дії договору становить 1 рік з 27.08.2013р. по 26.08.2014р.

12.08.2014р. по вул. Червоноармійській у м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки Mitsubishi Lancer (д.р.н. НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки Hyundai (д.р.н. НОМЕР_3) під керуванням ОСОБА_4 (довідки про ДТП - том справи - 1, аркуші справи - 17-18).

Відповідно до постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 02.10.2014р. в адміністративній справі № 752/14491/14-п ДТП сталася в результаті порушення ОСОБА_4 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчинені правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу про адміністративне правопорушення України, та притягнуто до адміністративної відповідальності (том справи - 1, аркуш справи - 19).

Внаслідок ДТП зазнав механічних пошкоджень автомобіль Mitsubishi Lancer (д.р.н. НОМЕР_1).

Страхувальник позивача звернувся до нього із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою про виплату страхового відшкодування (том справи - 1, аркуш справи - 20).

Згідно з рахунком на оплату №0000000864 від 25.09.2014р. по ремонтній калькуляції 4609 від 25.09.2014р. вартість ремонту автомобіля марки Mitsubishi Lancer (д.р.н. НОМЕР_1) становить 15 585,13 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 25).

Позивач визнав ДТП, яка сталася 12.08.2014р., страховим випадком, про що ним було складено страховий акт №2300054607 від 06.10.2014р., згідно з якими загальна сума страхового відшкодування становить 15 585,13 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 26-27).

На виконання умов Договору добровільного страхування позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 15 585,13 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 07.10.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 28).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" до нього перейшло право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Оскільки на момент скоєння ДТП цивільна відповідальність водія транспортного засобу марки Hyundai (д.р.н. НОМЕР_3) була застрахована відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_2, позивач звернувся до відповідача із заявою про відшкодування шкоди вих.№03-17/15146 від 15.10.2014р. (том справи -1, аркуш справи - 29), в якій просив перерахувати 15 585,13 грн. виплаченого позивачем страхового відшкодування.

Відповідач в листі вих.№393 від 27.01.2015р. повідомив позивача про те, що за його розрахунком сума страхового відшкодування, яку має сплатити відповідач становить лише 11 490,46 грн., оскільки при визначенні розміру виплаченого позивачем страхового відшкодування не було враховано коефіцієнт зносу замінених складових транспортного засобу. У зв'язку з викладеним, відповідач перерахував на користь позивача лише 11 490,46 грн. страхового відшкодування.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку повністю виплатити позивачу страхове відшкодування, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши позовні вимоги нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам діючого законодавства, з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України „Про страхування".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхуванням є вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

Відповідно до п.1.12 ст. 1 названого Закону дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Тобто, здійснивши виплату страхового відшкодування, позивач набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Як уже зазначалося вище, шкоду було заподіяно водієм автомобіля марки Hyundai (д.р.н. НОМЕР_3) ОСОБА_4 під час експлуатації вказаного автомобіля, і його вину у вчиненні ДТП встановлено постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 02.10.2014р. в адміністративній справі №752/14491/14-п.

На час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4, як особи, яка експлуатує автомобіль марки Hyundai (д.р.н. НОМЕР_3) на законних підставах, була застрахована відповідачем на підставі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_2 (ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 50 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн.). Отже, відповідач є особою, на яку вказаним Полісом покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації автомобіля марки Hyundai (д.р.н. НОМЕР_3), на час ДТП.

Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В п.12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону України "Про страхування").

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідачем частково визнані ще до подачі даного позову пред'явлені до нього позивачем вимоги на суму 11 490,46 грн., виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля з урахуванням коефіцієнту зносу деталей - 0,3362%.

Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля про встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.

Колегією суддів враховано посилання позивача на те, що як умовами Договору добровільного страхування, так і ст. 27 Закону України «Про страхування» передбачено здійснення розрахунку вартості відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу, однак суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

В п.2.1 ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Вказана норма кореспондується з ч.2 ст. 999 Цивільного кодексу України, згідно з якою до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відтак, у спорах пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладений Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на страховика (винної особи), у межах встановлених даним Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, також встановлений і ст. 1194 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, враховуючи положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ст. 1194 Цивільного кодексу України, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лежить на страховикові цієї особи у межах встановлених лімітів, з урахуванням франшизи та у межах шкоди, яка покривається страховиком згідно із законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а у решті на особі, яка завдала цю шкоду, і яка не покрита її страховиком.

За загальним правилом згідно з ст. 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежує розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність (п.22.1 ст. 22 - межами ліміту відповідальності; ст. 29 - вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством; відповідно до п.п.32.4, 32.7 ст. 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з п.12.1 ст. 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту).

Відповідно до п.22.1 вищенаведеного Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно з положеннями п.36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому або погодженим з ним особам, які, зокрема, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.

Водночас, відповідно до п.36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Враховуючи вищевказане, різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з врахуванням зносу, який відшкодовує страховик згідно з Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на підставі ст. 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Отже, відповідач, як страховик відповідальності винної у ДТП особи, на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, як вказано вище, на підставі ст. 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015р. у справі №3-50гс15, яка вказує, що Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування, тобто у даному випадку - позивача, визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої Звітом про оцінку транспортного засобу.

Однак, як уже зазначалося вище, ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" стосується не обсягу зобов'язання страховика за договором добровільного страхування, а обсягу відповідальності страховика за полісом обов'язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання його страховиком шкоди цим третім особам.

Таким чином, доводи відповідача, викладені як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі, щодо обов'язку відповідача, як страховика за договором обов'язкового страхування, здійснити виплату (страхове відшкодування) вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу деталей пошкодженого у ДТП автомобіля не суперечить та кореспондується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015р. у справі №3-50гс15, де вказано, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування набув права зворотної вимоги до страхувальника винної особи у сумі страхового відшкодування у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи. Тобто, саме у межах фактичних затрат (із вирахуванням франшизи, якщо є), а не в такому ж точному їх розмірі.

Зважаючи на умови Полісу № АС/3492798 та положення ст. ст. 12, 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. ст. 9, 27 Закону України "Про страхування" та ст. ст. 993, 1192 Цивільного кодексу України, у відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду, в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (50 000,00 грн.) та в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача в зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, тобто в сумі 11 490,46 грн. (аналогічна правова позиція в подібних спорах викладена в постановах Вищого господарського суду України від 06.04.2016р. у справі №910/25583/15, від 14.06.2016р. у справі №910/14337/15).

Вказаний розмір страхового відшкодування був розрахований наступним чином:

- 14 706,37 грн. - матеріальний збиток, завданий страхувальнику позивача (за вирахуванням деталей, пошкодження яких не вказані в акту огляду транспортного засобу, а саме: підсилювача лівого бамперу - 527,28 грн., лівої вентиляційної гратки - 351,48 грн.), в тому числі: 9 565,47 грн. - вартість замінених деталей, 3 732,00 грн. - вартість робіт, 1 408,90 грн. - вартість матеріалів;

- 0,00 грн. - франшиза за полісом відповідача;

- 3 215,91 грн. (0,3362%) - коефіцієнт зносу змінених складових, що підлягають заміні відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. Також було враховано консультацію №97-D/20/2 від 25.05.2016р., надану оцінювачем ОСОБА_5 (том справи - 1, аркуші справи - 50-52).

Тобто, 14 706,37 грн. (завданий матеріальний збиток) - 0 грн. (франшиза за полісом відповідача) - 3 215,91 грн. (коефіцієнт зносу замінених складових) = 11 490,46 грн.

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач ще до подачі даного позову виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 11 490,46 грн. Доводи позивача про зобов'язання відповідача виплатити йому більшу суму на 4 094,67 грн. (15 585,13 грн. (виплачене позивачем страхове відшкодування) - 11 490,46 грн. (виплачене відповідачем страхове відшкодування = 4 094,67 грн. (сума, заявлена до стягнення позивачем у даній справі) є безпідставними, такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства і судовій практиці Верховного Суду України, про яку зазначалося вище, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 4 094,67 грн. страхового відшкодування задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог.

Водночас, доводи апеляційної скарги відповідача підтвердилися під час розгляду даної справи, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням наведених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2016р. у справі №910/8445/16 має бути скасовано з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на позивача.

У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, судові витрати за її подання підлягають відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2016р. у справі №910/8445/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" 1 516,00 грн. (одну тисячу п'ятсот шістнадцять гривень 00 копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін.

5. Матеріали справи №910/8445/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

В.В. Шапран