Ухвала суду № 62020117, 12.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/41019/15

К/800/41422/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Олексієнка М.М.,

Швеця В.В.,

за участю секретаря Лопушенко О.В.,

за участю представника відповідачів ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України та Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій Харківського прикордонного загону щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_5 через сімейні обставини; зобов'язання Харківського прикордонного загону задовольнити рапорт ОСОБА_5 про звільнення його з військової служби через сімейні обставини та надати документи на звільнення до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2015р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2015р., визнано протиправними дії Харківського прикордонного загону щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_5 через сімейні обставини; зобов'язано Харківський прикордонний загін задовольнити рапорт ОСОБА_5 про звільнення його з військової служби через сімейні обставини та надати документи на звільнення до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідачі звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просили рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.05.2012р. між громадянином України, старшиною ОСОБА_5 та начальником Харківського прикордонного загону підполковником Хомою Л.Д. укладено контракт №697 про проходження військової служби у Державній прикордонній службі терміном на 5 років (до 29.05.2017р.).

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 04.02.2015р., яке набрало законної сили, шлюб між позивачем та ОСОБА_7 розірвано, а рішенням Київського районного суду м.Харкова від 21.04.2015р. визначено місце проживання дитини - ОСОБА_8 разом з батьком, ОСОБА_5

При цьому, колишня дружина позивача проживає в АДРЕСА_1, яке є територією проведення антитерористичної операції та небезпечною для проживання дитини зоною.

ОСОБА_5 звернувся до Харківського прикордонного загону з рапортом №Р-4795 від 14.05.2015р. про звільнення його з лав Державної прикордонної служби з метою належного догляду за неповнолітньою дитиною на підставі п.п."ґ" п.1 ч.8 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".

Не отримавши відповідь, 19.05.2015р. позивач звернувся до Харківського прикордонного загону з повторним рапортом №Р-5093 того ж самого змісту.

Листом начальника Харківського прикордонного загону полковника Крука О.І. №4773 від 26.05.2015р. ОСОБА_5 відмовлено в задоволенні вказаних рапортів з посиланням на відсутність підстав для звільнення його в запас Збройних Сил України.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у звільненні його з військової служби через сімейні обставини, ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, враховуючи приписи п.п.«ґ» п.1 ч.8 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", прийшли до висновку про наявність у позивача, який, не перебуваючи у шлюбі, виховує неповнолітнього сина, який приживає з ним без матері, права на звільнення з військової служби через сімейні обставини; крім того, суди зазначили й про безпідставність посилань відповідачів на неможливість звільнення позивача з військової служби на підставі п.п."ґ" п.1 ч.8 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" в зв'язку з тим, що вищевказаними судовими рішеннями його колишню дружину не було позбавлено батьківських прав, враховуючи, що приписами наведеної статті право військовослужбовця на звільнення з військової служби не поставлено в залежність від факту позбавлення його колишньої дружина батьківських прав.

Колегія ж суддів Вищого адміністративного суду України вказує на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст.ст.1,6,10,19,20 Закону України "Про державну прикордонну службу України" від 03.04.2003р. №661-IV Харківський прикордонний загін (військова частина 9951) здійснює функції правоохоронного органу спеціального призначення та виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону України, забезпечує дотримання режиму державного кордону і прикордонного режиму, а також здійснює в установленому порядку прикордонний контроль і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992р. № 2232-ХІІ, який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

За змістом ст.2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаний із захистом Вітчизни.

Згідно з п.267 Положення про проходження громадянами України військової служби і Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009р. №1115/2009, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби з підстав, визначених ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".

Відповідно до п.2 ч.9 ст.23 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених ч.8 ст.26 цього Закону, підпунктом «ґ» пункту 1 якої, в свою чергу, передбачено, що під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини (під час воєнного стану або після прийняття рішення про демобілізацію), через такі сімейні обставини або інші поважні причини, зокрема, виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері).

При цьому, вказана норма не передбачає розширеного тлумачення.

Як вже зазначалось в цій ухвалі, рішенням Київського районного суду м.Харкова від 04.02.2015р. шлюб між позивачем та ОСОБА_7 розірвано й рішенням Київського районного суду м.Харкова від 21.04.2015р. визначено місце проживання сина позивача, ОСОБА_8 разом з батьком - ОСОБА_5

На момент звернення позивача до Харківського прикордонного загону з рапортом про звільнення він не перебував у шлюбі та мав на вихованні неповнолітню дитину, яка проживала з ним без матері, а тому суди по суті прийшли до правильного висновку, що у ОСОБА_5 існували передбачені п.п."ґ" п.1 ч.8 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" підстави для звільнення з військової служби.

Проте, задовольняючи позовні вимоги та зобов'язуючи Харківський прикордонний загін задовольнити рапорт позивача про звільнення його з військової служби через сімейні обставини та надати документи на звільнення до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, суди не навели в своїх рішеннях будь-яких мотивів, за яких вони прийшли до висновку про необхідність захисту прав ОСОБА_5 саме в такий спосіб (шляхом прямої вказівки на необхідність задоволення рапорту), як і не навели норм законодавства, якими передбачено надання документів на звільнення до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Разом з тим, як вже зазначалось в цій ухвалі, контракт на проходження служби в органах Державної прикордонної служби позивач укладав з Харківським прикордонним загоном Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в особі його начальника) й відповідачем у справі, предмет спору в якій стосується звільнення зі служби, визначив саме вказаний загін.

Проте, суди в рішеннях відповідачами зазначали як Харківський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, так і Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України, при цьому, суд першої інстанції передбачених ст.52 КАС України дій щодо залучення останнього до участі у справі не вчиняв, про дату, час та місце проведення судового засідання його не повідомляв, а також не навів обґрунтувань порушення прав та інтересів позивача вказаним управлінням.

Зазначений недолік залишився поза увагою і суду апеляційної інстанції, хоча про нього наголошувало Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України у поданій ним апеляційній скарзі.

Як передбачено ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом п.3 ч.1 ст.163 КАС України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.

В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

Згідно з ч.1 ст.138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов'язки сторін; в мотивувальній частині рішення можуть також використовуватися посилання на рішення Конституційного Суду України, відповідні рішення Верховного Суду України (стаття 244-2 КАС України), а також посилання на рішення Європейського суду з прав людини; проте саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією (п.9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013р. №7 "Про судове рішення в адміністративній справі").

Також в пункті 42 рішення "Бендерський проти України" від 15.11.2007р. Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення "Руїз Торійа проти Іспанії" від 09.12.1994р.). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" від 13.05.1980р.). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (cf. "Дюлоранс проти Франції", п. 34553/97, п. 33, від 21.03.2000р.; "Донадзе проти Грузії", n 74644/01, пп. 32 et 35, від 07.03.2006р.).

Крім того, Європейський суд з прав людини у п.23 та п.25 Рішення "Проніна проти України" від 18.07.2006р. вказав, що суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень за аргументами, які сторона може представити в суд, та проаналізувати позов з точки зору цих аргументів.

За правилами ч.2 ст.227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити усі обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційні скарги Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України та Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Олексієнко М.М.

Швець В.В.