Постанова № 61938807, 04.10.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2016 р.Справа № 916/1965/13Головуючого судді: В.В.Лашина

Суддів: К.В. Богатиря

О.Л. Воронюка

при секретарі Р.О. Кияшко

За участю представників сторін:

Арбітражний керуючий - Дарієнко В.Д.

Від ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" - Байрамов О.В,

Від гр. ОСОБА_6 - ОСОБА_7

Від Одеської митниці ДФС - Чернецький А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу гр..ОСОБА_6

на ухвалу господарського суду Одеської області

від 16.08.2016 р.

по справі № 916/1965/13

За заявою кредитора Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції АТ „Райффайзен Банк Аваль"

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю „Нова Зірка"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИЛА:

26 липня 2013 року господарським судом Одеської області прийнята до розгляду заява публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської регіональної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (у наступному за текстом - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Зірка» (далі - ТОВ «Нова Зірка») за загальною процедурою, передбаченою Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в подальшому - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09 серпня 2013 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Нова Зірка», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначений арбітражний керуючий Чульський О.С. (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 87 від 08.02.2013 р.

Постановою господарського суду Одеської області від 12.02.2014 р. ТОВ «Нова Зірка» визнане банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначений арбітражний керуючий Чульський О.С.

Ухвалою господарського суду від 31.05.2015 р. новим ліквідатором ТОВ «Нова Зірка» призначено арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. (свідоцтво від 31.05.2013 р. № 284).

12 січня 2016 року ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Дарієнко В.Д., з урахуванням уточнень від 16 серпня 2016 року, звернувся до господарського суду у межах справи про банкрутство із заявою про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ «Нова Зірка» від 12.05.2011 р. про надання згоди гр. ОСОБА_6 на видачу йому в натурі частини майна товариства в якості повернення його внеску до статутного капіталу ТОВ «Нова Зірка» у зв'язку з його виходом зі складу учасників цього товариства; про визнання незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 1075 від 29.07.2011 р. про оформлення права приватної власності ОСОБА_6 на нерухоме майно (нежилі будівлі); визнання недійсним свідоцтво НОМЕР_3 серії НОМЕР_2 від 15.08.2011 р. про право власності на нерухоме майно (нежилі будівлі); скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису від 16.09.2011 р. про реєстрацію права власності ОСОБА_6 на нерухоме майно (нежилі будівлі); визнання недійсною реєстрації права власності за гр. ОСОБА_6 на транспортний засіб марки Мерседес-Бенц AXOR 1840 LS, 2006 року випуску; про витребування із незаконного володіння гр. ОСОБА_6 зазначеного нерухомого майна та транспортного засобу, а також про визнання за ТОВ «Нова Зірка» права власності на нього.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16 серпня 2016 року (суддя Зеленов Г.М.) заяву ліквідатора банкрута було задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з цим судовим рішенням, гр. ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить його скасувати та постановити нове, яким у задоволені заяви арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. відмовити, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, оскільки ліквідатором банкрута було пропущено строк позовної давності, а також не доведено наявність підстав, визначених статтею 20 Закону про банкрутство.

В запереченнях на апеляційну скаргу ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" просить відмовити в її задоволенні та залишити оскаржувану ухвалу без змін.

Також з апеляційною скаргою не погоджується і Дарієнко В.Д., який в своїх запереченнях також просить залишити її без задоволення.

Колегією суддів відхилено клопотання скаржника про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з направленням ОСОБА_6 запитів приватному нотаріусу та до Ізмаільського БТІ щодо надання інформації відносно іпотечного майна, оскільки відповідно до ст.101 ГПК України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши юридичну повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи, судова ко легія вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та не підлягаючою задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

При цьому, ч. 2, 3 ст. 13 названого Кодексу передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно до статті 328 Цивільного кодексу України встановлено, що права власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Права власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За визначеннями статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

Статтею 589 ЦК України визначені правові наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, зокрема, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про заставу» якщо в результаті видання органом державної виконавчої влади чи органом місцевого і регіонального самоврядування акта, який не відповідає чинному законодавству, і порушуються права заставодержателя або інших осіб щодо володіння, користування та розпорядження предметом застави, такий акт визнається недійсним судом.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 березня 2010 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Нова Зірка» укладено договір іпотеки № 1074, за умовами якого ТОВ «Нова Зірка», як майновий поручитель, передало, у забезпечення виконання ТОВ «Петрол» кредитних зобов'язань, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в іпотеку - нежитлові будівлі площею 770,3 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 Вказане майно належало іпотекодавця на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.02.2010 р. за № 40.

Крім цього, 24.03.2011 р. між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Нова Зірка», яке виступило майновим поручителем ТОВ «Петрол» щодо виконання останням своїх кредитних зобов'язань, укладено договір застави транспортного засобу за № 1323, відповідно до п.1.1. якого ТОВ «Нова Зірка» передало ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у заставу належне йому на праві власності рухоме майно, а саме: автомобіль марки Mersedes-Benz, модель AXOR 1840 LS, тип вантажний сідельний тягач, 2006 року випуску.

Разом з тим, 12 травня 2011 року на засіданні Загальних зборів учасників ТОВ «Нова Зірка» було вирішено надати згоду на видачу учаснику товариства гр. ОСОБА_6 в натурі його частку на суму його внеску 700 000 грн., у тому числі, предмети іпотеки та застави.

12.05.2011 р. між ТОВ «Нова Зірка» та гр. ОСОБА_6 оформлено акт приймання - передачі, згідно з яким останній прийняв у власність нерухоме майно нежитлові будівлі площею 770,3 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 а також технічну документацію на це майно.

29 липня 2011 року Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради прийняв рішення № 1075 про оформлення права власності гр. ОСОБА_6 на зазначену нерухомість, а 15 серпня 2011 року Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради видав свідоцтво про право власності на це нерухоме майно НОМЕР_3, яке 16.09.2011 р. було в подальшому зареєстроване КП «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» саме за гр. ОСОБА_6

Згідно із відповіддю Територіального сервісного центру № 5144 РСЦ в Одеській області МВС України від 02.12.2015 р. за № 18 за ТОВ «Нова Зірка» був зареєстрований автомобіль марки Mersedes-Benz модель AXOR 2006 року випуску, але знятий з обліку за заявою власника - 30.06.2011 р. та в подальшому зареєстрований за гр. ОСОБА_6, що підтверджується технічним паспортом на автомобіль.

За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у ст.16 ЦК України. Одним з таких способів, як зазначено у п.10 ч.1 вказаної статті, є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частина 2 статті 20 Господарського кодексу України, яка кореспондується з положенням ст. 16 ЦК України, встановлює, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. А згідно до статті 393 названого Кодексу правовий акт органу державної влади, місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, судом незаконним та скасовується.

Виносячи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд виходив з того, що спірне майно передано гр. ОСОБА_6 безпідставно, тоді як останній володіє ним в порушення закону, а тому вимоги ліквідатора банкрута щодо витребування такого майна з незаконного володіння та поновлення права власності ТОВ «Нова Зірка» на це майно обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналізуючи матеріали справи, судова колегія погоджується з цими висновками суду першої інстанції та вважає їх зробленими при повному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності із наданням правильної юридичної оцінки, а доводи гр. ОСОБА_6 такими, що не спростовують зазначених висновків.

Посилання ТОВ «Нова Зірка» на необхідність відмови у задоволені заяви ліквідатора банкрута внаслідок пропуску строку позовної давності, колегія суддів вважає безпідставними.

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).

Термін позовної давності виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» та від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»)

Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами у зобов'язаннях, визначені у главі 19 Цивільного кодексу України.

Під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 названого Кодексу, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Аналогічний правовий висновок відображений у постанова Верховного Суду України від 24 червня 2015 року №6-738цс15, від 18.05.2016 р. у справі № 6-474цс16.

З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що гр. ОСОБА_6 не заявляв про застосування до спірних правовідносин позовної давності. Не має такої заяви у поясненнях гр. ОСОБА_6 від 31.03.2016 р. та у відзиві від 16.08.2016 р.

Таким чином, у суду першої інстанції не було правових підстав для застосування строків позовної давності.

Згідно до частини 3 статті 101 ГПК України в апеляційній інстанції не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду суду першої інстанції.

За загальним правилом, апеляційна інстанція не розглядає заяви сторони процесу про застосування строків позовної давності при перегляді справи в апеляційному порядку. Аналогічна правова позиція відображена у п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10.

Неспроможними вважає судова колегія й твердження скаржника про незаконність подання ліквідатором заяви та відсутність правових підстав для її задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Зазначена стаття передбачає відповідний перелік правових підстав для ініціювання питання щодо визнання недійсними сумнівних правочинів або спростування майнових дій, вчинених у підозрілий період до порушення справи про банкрутство. Тобто, таких, які не мають чіткого визначення як незаконні угоди чи майнові дії, а можуть носити характер виведення активів з метою уникнення від власних зобов'язань. Якби справа про банкрутство не була порушена, таке виконання за правочином або відповідні дії розглядались би як правомірні.

У даному ж випадку заява ліквідатора банкрута обґрунтована саме неправомірними діями ТОВ «Нова Зірка».

При цьому, такі повноваження визначені частиною 2 статті 41 Закону про банкрутство

Судова колегія відмічає, що Загальними зборами учасників ТОВ «Нова Зірка» прийнято 12 травня 2011 року рішення про виділення частки гр. ОСОБА_6 в порушення вимог статті 12 Закону України «Про іпотеку» та статті 17 Закону України «Про заставу» стосовно відчуження заставного майна виключно за згодою заставодавця, а також статті 52 Закону України «Про господарські товариства» щодо повідомлення кредиторів про зменшення статутного капіталу.

Відтак, усі подальші акти, пов'язані із переоформленням права власності на гр. ОСОБА_6, також не можуть бути визнані правомірними.

За таких обставин, судова колегія вважає, що достатніх правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали не має.

Керуючись ст.ст. 101-106 Господарського процесуального кодексу України,

колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу гр. ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Одеської області від 16.08.2016 р. у справі № 915/1965/13 - без змін.

Головуючий суддя В.В. Лашин

Суддя О.Л. Воронюк

Суддя К.В. Богатир