Рішення № 61887135, 06.10.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/684/2016(м)

263/5300/14-ц

Головуючий в 1 інстанції Шатілова Л.Г.

Доповідач Пономарьова О.М.

Категорія 20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.,

суддів Зайцевої С.А., Мальцевої Є.Є.,

секретарі судового засідання Герасимова Г.Є., Трушкова Г.М.,

за участю

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу будинку, припинення права власності, визнання права власності на будинок, стягнення сум за договорами позики, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 лютого 2015 року

в с т а н о в и в:

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 25 лютого 2008 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу будинку, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язувалась сплатити йому вартість будинку в розстрочку частинами до 01 березня 2010 року. У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору у 2013 році він звернувся до суду.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнана мирова угода, за умовами якої відповідач зобов'язувалася щомісяця до 01 січня 2018 року сплачувати йому вартість будинку та борг за трьома договорами застави-позики, однак відповідач умови договору та мирову угоду не виконує.

За таких обставин, уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, позивач остаточно просив розірвати договір купівлі-продажу домоволодіння, розташованого по вул. Комінтерна, 14 у м. Маріуполі, від 25 лютого 2008 року; припинити право власності ОСОБА_2 на вказане домоволодіння та поновити його право власності на спірне нерухоме майно; зобовязати ОСОБА_2 передати йому у володіння будинок та стягнути з відповідача на його користь пеню за договором купівлі-продажу в розмірі 197 100 грн. та 75 000 грн. за трьома договорами позики від 13 березня 2008 року, 27 березня 2008 року та 06 травня 2008 року.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 лютого 2015 року позов задоволено.

Розірвано договір купівлі-продажу домоволодіння, розташованого по вул. Комінтерна, 14 у м. Маріуполі, укладений 25 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Припинено право власності ОСОБА_2 та відновлено право власності ОСОБА_1 на зазначене домоволодіння. Зобов'язано ОСОБА_2 передати спірне нерухоме майно в користування ОСОБА_1

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 197 100 грн., суму позики за трьома договорами позики в розмірі 75 000 грн., а всього 272 100 грн. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 серпня 2015 року скасовано заочне рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 лютого 2015 року, провадження у справі закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 серпня 2015 року, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам, що мають значення у справі, порушення норм матеріального та процесуального закону, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Зокрема зазначає, що згідно з умовами мирової угоди вона повинна погасити суму боргу в розмірі 349 000 грн. щомісячними платежами до 01 січня 2018 року. При несвоєчасній оплаті місячного платежу або не сплаті в повному обсязі повинна сплатити штраф в розмірі 20 грн. за кожен день прострочення платежу. До звернення позивача до суду - 16 червня 2014 року вона повинна була сплатити 21 000 грн. Але, вона сплачувала не в повній мірі і фактично оплатила за період з 04 квітня 2013 року по 23 березня 2014 року 6 900 грн. Крім того, суд не врахував, що до укладення мирової угоди вона сплатила позивачу за договором купівлі-продажу 85 000 грн., тому, сума, яка залишилася до сплати, є незначною та не може бути підставою для розірвання договору купівлі-продажу, оскільки не є істотним порушенням умов договору. Судом не враховано, що пеня повинна розраховуватися з суми невиконаного зобовязання за період з 16 червня 2013 року по 16 червня 2014 року.

В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні з наступних підстав.

Судом установлено, що 25 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу будинку, розташованого по вул. Комінтерна, 14 у м. Маріуполі, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3, згідно з яким ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_1 належний йому на праві власності вказаний будинок вартістю 110 500 грн. За домовленістю сторін 2 500 грн. сплачені покупцем продавцю до укладення договору.

Відповідно до п. 2.1 договору купівлі-продажу відповідач зобов'язалася оплатити позивачу залишок вартості будинку у розмірі 108 000 грн. у розстрочку частинами до 01 березня 2010 року.

Також встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під заставу спірного домоволодіння укладено три договори позики: від 13 березня 2008 року, від 27 березня 2008 року та від 06 травня 2008 року на суму 25 000 грн. кожний.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 квітня 2013 року, постановленою у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу будинку, визнання права власності на будинок, стягнення сум за договорами позики та пені, визнано мирову угоду, за умовами якої сторони дійшли згоди, що відповідач зобов'язана погасити суму боргу в розмірі 349 000 грн. шляхом щомісячного погашення боргу, починаючи з 05 травня 2013 року до 01 січня 2018 року; при несвоєчасній сплаті щомісячного платежу або при його сплаті не в повному розмірі ОСОБА_2 сплачує ОСОБА_1 штраф у розмірі 20 грн. за кожний день прострочення; при повній сплаті суми боргу в розмірі 349 000 грн усі зобов'язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 будуть повністю виконані за договором купівлі-продажу від 25 лютого 2008 року та договорами позики-застави від 13 березня 2008 року, 27 березня 2008 року та 06 травня 2008 року; у разі несплати ОСОБА_2 щомісячних обов'язкових платежів протягом трьох місяців, ОСОБА_1 має право вважати дану мирову угоду закритою і пред'являти свої вимоги до ОСОБА_2 по виконанню обов'язків за договором купівлі-продажу від 25 лютого 2008 року, договорами позики-застави від 13 березня 2008 року, 27 березня 2008 року та 06 травня 2008 року, в тому числі й до суду, протягом строку позовної давності, встановленої п. 1 даної мирової угоди, тобто, протягом 10 років.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що умови договору купівлі-продажу від 25 лютого 2008 року та умови мирової угоди, укладеної 10 квітня 2013 року, відповідач належним чином не виконала, оплату за будинок до теперішнього часу не здійснила, у зв'язку з чим позивач має право вимагати від неї виконання взятих на себе зобов'язань із повернення суми боргу зі сплатою пені, договір купівлі-продажу підлягає розірванню, а будинок поверненню у власність позивача.

Такий висновок суду є правильним та відповідає вимогам закону та встановленим у справі обставинам.

Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким одна сторона (продавець) передає або зобов?язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов?язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну.

Ціна товару це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За частиною 2 ст. 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов?язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692 ЦК України).

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Якщо покупець не виконує свого обов?язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених ст. 651 ЦК України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч 4,5 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Судом встановлено, що 25 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу будинку, розташованого по вул. Комінтерна, 14 у м. Маріуполі, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3, згідно з яким ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_1 належний йому на праві власності будинок вартістю 110 500 грн. За домовленістю сторін 2 500 грн. сплачені покупцем продавцю до укладення договору.

Відповідно до п. 2.1 договору купівлі-продажу відповідач зобов'язалася оплатити позивачу залишок вартості будинку у розмірі 108 000 грн. у розстрочку частинами до 01 березня 2010 року, тобто договір купівлі-продажу укладений з розстроченням платежу. Проте покупець не виконав своїх обов?язків з оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що внаслідок порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу вищевказаний договір підлягає розірванню.

Доводи апеляційної скарги, що на виконання умов договору відповідач сплатила кошти в розмірі 85 000 грн., а отже сума залишку є незначною і не може бути підставою для розірвання договору купівлі-продажу, апеляційний суд визнає безпідставними та голослівними, позивач зазначені нею обставини щодо сплати 85 000 грн. не визнає. Доказів на підтвердження сплати вказаної суми відповідач не надала.

Надані відповідачем в апеляційній інстанції відомості розрахунків за договорами займів та договором купівлі-продажу, відповідно до яких позивач отримав відповідно по 5 200 грн. за кожним договором займу та 36 450 грн за договором купівлі-продажу не свідчать про проведення розрахунку.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1К та ОСОБА_2 укладено три договори позики від 13 березня 2008 року, від 27 березня 2008 року та від 06 травня 2008 року, на суму 25 000 гривень кожний, під заставу спірного домоволодіння, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Комінтерна, 14, якими передбачена сплата процентів в розмірі 7,5% на місяць з моменту отримання позики, а при несвоєчасному повернення позики передбачена уплата неустойки в розмірі 0,5 % за кожен день прострочення платежу.

Таким чином, сума щомісячного платежу процентів за кожним договором позики складала 1 875 грн. (25 000 грн. х 7.5 % : 100). З часу отримання позики по день першої уплати 22 грудня 2008 року (6 місяців) к уплаті процентів підлягала сума не менше 11 250 грн. (1 875 грн. х 6 міс.)

Відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Таким чином, надані суду апеляційної інстанції відомості розрахунків за договорами позики в розмірі 5 200 грн. за кожним договором підлягають заліку до сплати процентів і неустойки та не підлягають заліку основної суми боргу відповідно до положень ст. 534 ЦК України.

Позивачем до стягнення заявлені тільки основні сум боргу по 25 000 грн. за кожним договором позики.

Аналогічно по відомості розрахунку оплати за договором купівлі-продажу на суму 36 450 грн., де також відповідно до положень ст. 534 ЦК України передбачено в першу чергу оплачувати неустойку.

Крім того, з наданих відповідачем відомостей розрахунків за договорами позики та договором купівлі-продажу будинку вбачається, що останній платіж здійснений 4 квітня 2013 року, проте 10 квітня 2013 року ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя визнана мирова угода, укладена між позивачем та відповідачем, в якій ОСОБА_2 визнала загальну суму боргу за вказаними договорами в сумі 349 000 грн., з яких по 25 000 грн. за кожним договором позики. Таким чином, сума боргу за договором купівлі-продажу будинку складала та час визнання мирової угоди 274 000 грн., що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача про повернення позивачу 85 000 грн., і що сума, яка залишилася до сплати, є незначною та не може бути підставою для розірвання договору купівлі-продажу, оскільки не є істотним порушенням умов договору.

До заяви про перегляд заочного рішення відповідач надала відомость розрахунків за договором позики, з якої вбачається, що вона повертала позивачу суму боргу в березні 2013 року 2 000 грн., в квітні 2013 року 1 000 грн., в липні 2013 року - 3 500 грн, 24 березня 2014 року - 2 000 грн. В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 визнав повернення йому 2 000 грн. 24 березня 2014 року, де в відомості мається його підпис, і пояснив, що згоден зменшити розмір суми боргу на вказану суму. Проти інших сум підпис позикодавця в відомості відсутній.

Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики в розмірі 75 000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що зобовязання за вищевказаними договорами відповідачем не виконані, та не врахував суму 2 000 грн., виплачену 24 березня 2014 року, яку в апеляційній інстанції визнав позивач, а тому апеляційний суд вважає можливим в цій частині змінити рішення суду та зменшити розмір суми боргу за трьома договорами позики до 73 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Пунктом 4.2.2 Договору купівлі-продажу передбачено, що при несвоєчасному розрахунку покупець зобовязується сплатити продавцю пеню в розмірі 0,5% від суми невиконаного зобовязання за кожний день прострочки платежу.

Згідно з розрахунком позивача сума пені за один рік складає 197 100 грн. (108 000 х 0,5% : 100 х 365 днів).

Згідно з ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення ч.3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 цього Кодексу щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов?язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, з ураховунням стану здоров?я відповідача та що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, дає право суду зменшити розмір неустойки до 100 000 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного розрахуну пені апеляційний суд вважає необгрунтованими і такими, що суперечать встановленим у справі обставинам.

Іншіх доказів повернення суми боргу за договорами позики та договором купівлі-продажу будинку відповідач суду не надала.

З урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд вважає можливим змінити рішення суду в частині стягнення з відповідача боргу за договорами позики та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за трьома договорами позики 73 000 грн. та зменшити розмір стягнутої пені до 100 000 грн.

З урахуванням положень ст. 88 ЦПК України підлягає зміні і сума стягнутого в дохід держави судового збору: з ОСОБА_2 в дохід держави належить стягнути судовий збір в розмірі 1 730 грн.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу будинку, припинення права власності, визнання права власності на будинок, відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України Апеляційний суд Донецької області

в и р і ш и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 частково задовольнити.

Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 лютого 2015 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу та в дохід держави судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка міста Маріуполя Донецької області, ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2) суму боргу в розмірі 173 000 (сто сімдесят три тисячі) гривень, з яких: пеня в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень, сума боргу за трьома договорами позики в розмірі 73 000 (сімдесят три тисячі) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1 730 (одна титяча сімсот тридцять) грн.

В решті заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 лютого 2015 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.М. Пономарьова

Судді С.А. Зайцева

ОСОБА_4