Рішення № 6184522, 25.05.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2009 р. Справа № 57/83-09

вх. № 2602/4-57

Суддя господарського суду Аюпова Р.М.

при секретарі судовогозасідання Павленко А.В.

за участю представників сторін:

прокурора - Червенко А.Г., посв. № 276 від 24.12.2008 р.; позивача - Ремінний В.І., дов. від 21.04.2009 р., головний спеціаліст-юрисконсульт; відповідача - ОСОБА_2 (особисто) другий відповідач - не з*явився

розглянувши справу за позовом Прокурора Золочівського району Харківської області смт. Золочів в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель, м. Харків

до 1. приватного підприємця ОСОБА_3, смт. Золочів

2. Золочівської селищної ради Харківської області

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Золочівського району Харківської області в інтересах державив особі Державного управління з контролю за використанням та охороною земель (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ПП ОСОБА_2 (1-й відповідач) та Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області (2-й відповідач), про визнання недійсним договору оренди землі від 17 листопада 2008 року, укладеного між першим та другим відповідачем, зареєстрований у Золочівській селищній раді за № 2492.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 квітня 2009 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21 квітня 2009 року о 10:50 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 квітня 2009 року та 19 травня 2009 року розгляд справи відкладався в звязку з неявкою другого відповідача у судове засідання та невиконання сторонами вимог попередніх ухвал суду щодо подання витребуваних судом документів.

У призначеному 26 травня 2009 року судовому засіданні представник позивача позов підтримував та просив його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні перший відповідач проти позову не заперечував.

Другий відповідач свого представника у призначене судове засідання 26 травня 2009 року не направив, відзив на позов та інших документів, витребуваних ухвалами суду, не надав, причини неявки суду не повідомив, про час та місце повідомлення про вручення поштового відправлення № 5256295.

Другий відповідач, правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутні в судовому засіданні 26.05.2009 року прокурор, представник позивача та першого відповідача вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника другого відповідача.

Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Перевіркою, проведеною Харківською міжрайонною природоохоронного прокуратурою, встановлено, що 17 листопада 2008 року між Золочівською селищною радою (далі другий відповідач) та Приватним підприємцем ОСОБА_2 (далі перший відповідач) був укладений договір короткострокового користування земельною ділянкою № б/н (далі - договір), у відповідності до умов якого другий відповідач на підставі рішення ХХІХ сесії V скликання Золочівської селищної ради від 17 жовтня 2008 року надав першому відповідачу у короткострокове користування земельну ділянку до моменту укладення Договору оренди, загальною площею 23 кв. м., яка знаходиться на території АДРЕСА_1, для здійснення підприємницької діяльності (для комерційного використання).

Згідно з розділом 1 договору орендодавець (другий відповідач) стверджує, що ця земельна ділянка до цього нікому не продана, не подарована, не заставлена в спорі та під забороною не перебуває, грошова оцінка земельної ділянки не встановлена, земельна ділянка передається в короткострокове користування за актом приймання-передачі, який оформлюється в строк не пізніше семі днів з моменту набуття чинності договору.

Розділом 2.3 договору передбачено, що плата за короткострокове користування земельною ділянкою вноситься Орендарем (першим відповідачем) у вигляді та розмірах 17 (сімнадцять) грн. 00 коп. за один квадратний метр за один рік, загальна сума плати за рік становить 391 грн. 00 коп., розмір орендної плати щорічно індексується станом на 1 число звітного року на коефіцієнт розрахований з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України № 783 від 12.05.2000 року “Про проведення грошової індексації земель”.

Пунктом 2.2 договору сторони передбачили, що договір укладається на термін один рік (з 27 жовтня 2008 року), по закінченню терміну Договору Орендар (перший відповідач) має переважне право на поновлення Договору на новий термін, у цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення.

Факт передачі приміщень в оренду земельної ділянки підтверджується актом прийому передачі земельної ділянки короткострокового користування, підписаним сторонами (першим та другим відповідачами) 17 листопада 2008 року.

У судових засіданнях перший відповідач підтверджував факт використання наданої йому по договору земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності.

З наведеного вище вбачається, що другий відповідач СПДФО ОСОБА_2 фактично отримав в тимчасове платне користування земельну ділянку площею 23 кв. м на підставі укладеного договору.

Прокурор, в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що спірний договір короткострокового користування земельною ділянкою б/н від 17 листопада 2008 року укладено з порушенням норм діючого законодавства, а саме статті 125 Земельного кодексу України, відповідно до якої приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється; з порушенням порядку надання органами місцевого самоврядування земельних ділянок в оренду, визначеного ст. ст.123, 124 Земельного кодексу України; договір укладено без виготовлення землевпорядної документації, встановлення меж земельної ділянки в натурі, без державної реєстрації в районному відділі Харківської регіональної філії державного підприємства „Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах". Також прокурор наголошує на тому, що укладення договору короткострокового користування земельною ділянкою до моменту укладання договору оренди землі діючим земельним законодавством взагалі не передбачено. А тому, на підставі положень статті 215 Цивільного кодексу України прокурор просить визнати договір короткострокового користування земельною ділянкою б/н від 17.11.2008 року недійсним, як такий, в момент вчинення якого сторонами не було додержано вимог діючого законодавства.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно п. а ч.1 ст.36 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель ” від 19.06.2003 року №963-IV здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю відноситься до компетенції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель. Відповідно до Постанови КМУ “Про утворення Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель” від 25 грудня 2002р. №1958 таким органом є Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель. Отже, оскільки зазначена інспекція є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, то саме вона може виступати позивачем у позовах, підставою яких є правовідносини з питань охорони земель і вона повинна бути зазначеною прокурором в позові в якості позивача.

Інтереси територіальної громади можуть як збігатися, так і не збігатися з інтересами держави. Тому у разі збігу інтересів співпозивачем може виступати представницький орган місцевого самоврядування. При цьому збіг інтересів (що також повинно бути належним чином мотивовано прокурором) не виключає обовязку прокурора зазначити в позові орган уповноважений саме державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Як вказано у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3, зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року №13 та від 25 травня 1998 року №15 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на вказане вбачається, що попередній договір оренди земельної ділянки має відповідати вимогам чинного законодавства України, зокрема земельного законодавства та повинен бути укладений у формі, встановленій нормами земельного законодавства для договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 14 Конституції України та ч.1 ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

При укладенні Золочівською селищною радою з Приватним підприємцем ОСОБА_2 фактично договору оренди без попередньої розробки землевпорядної документації, державної реєстрації цього договору грубо порушено встановлений Земельним кодексом України порядок надання в користування на умовах оренди земельної ділянки.

Приписи статті 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах , визначених Конституцією.

Згідно зі ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрації відноситься питання розпорядження землями державної власності, в межах визначених цим кодексом.

Відповідно до статей 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших обєктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про оренду землі” сільські ради можуть виступати орендодавцями землі.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України , Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону.

Водночас надання в оренду таких земельних ділянок оформляється відповідно до вимог, що містяться в статті 124 Земельного кодексу України: передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки; передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу; передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу; передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Статтями 123, 124 Земельного кодексу України, ст. 20 Закону України “Про землеустрій”, Постановою Кабінету Міністрів України № 677 від 26.05.2004 р. "Про порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" передбачено порядок укладення договорів оренди, відповідно до якого при наданні земельних ділянок у оренду повинна розроблятись землевпорядна документація (проект відведення чи технічна документація). Після виготовлення землевпорядна документація, погоджена в установленому порядку відповідними органами державного контролю, подається на розгляд відповідного органу місцевого самоврядування чи державної виконавчої влади, до повноважень якого належить надання у користування земельної ділянки. За наслідками розгляду землевпорядної документації орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки в оренду.

З матеріалів справи вбачається, що Золочівською сільською радою Золочівського району Харківської області рішення щодо надання в оренду земельної ділянки загальною площею 23 кв. м Приватному підприємцю ОСОБА_2 для комерційних потреб, яка знаходиться на території смт. Золочів, Харківської області по вул. Коника, не приймалось. Відповідачами відповідних доказів суду надано не було, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Стаття 15 Закону України „Про оренду землі ” визначає істотні умови договору оренди землі, якими є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Статтею 16 Закону України „Про оренду землі ” визначений порядок укладання договору оренди землі, згідно з яким: укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку, укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону, укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування.

Стаття 21 Закону України „Про оренду землі” визначає, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Частинами 4-7 зазначеної статті встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині.

Відповідно до статті 13 Закону України “Про оцінку земель” (далі - закон) проведення нормативної грошової оцінки земель є обовязковим при визначенні розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Стаття 18 вказаного закону визначає порядок проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок відповідно до стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів.

За результатами нормативної грошової оцінки складається технічна документація (ст. 20 закону), яка затверджується відповідною радою (ст. 23 закону), підставою для проведення оцінки землі є рішення органу місцевого самоврядування (ст.15 закону).

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки щодо якої укладено попередній договір оренди та докази прийняття радою відповідного рішення. Відповідачі суду доказів на підтвердження наявності вказаних документів не надали. Отже, суд вважає, що така істотна умова договору оренди землі, як орендна плата, в спірному договорі є такою, що визначена не у відповідності до норм діючого законодавства, якими передбачено порядок її встановлення.

До того ж, з наявного в матеріалах справи тексту договору оренди землі не вбачається зазначення таких істотних умов договору оренди, передбачених ст. 15 Закону України „Про оренду землі”, як цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду та умови збереження стану об'єкта оренди.

Відповідно до частини 4 статті 15 Закону України „Про оренду землі ” невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Згідно зі ст.ст. 116, 123, 125 Земельного кодексу України визначений порядок і підстави надання в оренду земельної ділянки, що здійснюється на підставі затверджених повноважним органом проекту відведення земельної ділянки, погоджень меж, встановлення меж у натурі (на місцевості).

З наявного в матеріалах справи тексту спірного договору вбачається, що ним взагалі не передбачено будь-яких додатків, що є порушенням приписів частини 4 статті 15 Закону України „Про оренду землі ”.

Згідно зі статтею 14 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом міністрів України.

Згідно статті 18 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Відповідно до статті 20 Закону України “Про оренду землі” укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

В пункті 1 Указу Президента України "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" від 17 лютого 2003 року № 134/203 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України № 1039/203 від 15 вересня 2003 року зазначено про необхідність покласти на Державний комітет України по земельних ресурсах функції з державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру.

Тобто обовязковою умовою чинності договору є державна реєстрація, однак в оскаржуваному договорі сторонами не викладено положень про необхідність проведення державної реєстрації вказаного договору. З наявного в матеріалах справи договору не вбачається додержання сторонами приписів ст.ст. 18, 20 Закону України “Про оренду землі” щодо його державної реєстрації.

На підставі вищевказаного суд встановив, що спірний договір оренди укладений без попереднього прийняття сільською радою рішення про надання в оренду земельної ділянки другому відповідачу у відповідності до ст.ст.116, 124 Земельного кодексу України, без наявності відповідної документації, передбаченої ст. 15 Закону України "Про оренду землі", а саме відсутні: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду і відображає зовнішні межі земельної ділянки, що унеможливлює точне визначення місцезнаходження земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Сторонами договору не додержано вимог ст. ст. 125 , 126 Земельного кодексу України, ст. 18 та 20 Закону України “Про оренду землі” та п. 5 постанови КМУ N 2073 від 25.12.98 "Про затвердження порядку державної реєстрації договорів оренди" щодо державної реєстрації договору.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані ні першим ні другим відповідачем. Відповідачами не доведено дотримання вимог земельного законодавства при оформленні прав на оренду землі та наявність документів, визначених невід'ємною частиною договору оренди, що є порушенням ст. 6 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Стаття 15 Закону України "Про оренду землі" визначає, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

З огляду на вказане, суд вважає обґрунтованими та доведеними позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору короткострокового користування земельною ділянкою № б/н від 17.11.2008 року, укладеного Золочівською селищною радою та ПП ОСОБА_2, про надання в оренду земельної ділянки площею 23 кв.м., розташованої на території АДРЕСА_1 для здійснення підприємницької діяльності

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідачів солідарно.

Керуючись статтями 6, 8, 13, 19, 124, 129, 142-145 Конституції України, статтями 12, 116, 123-126 Земельного кодексу України, статтями 203, 215 Цивільного кодексу України, статтею 207 Господарського кодексу України, статтями 5, 6, 14, 15, 18, 20 Закону України “Про оренду землі”, статтями 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним попередній договір короткостркового користування від 17 листопада 2008 року про надання Золочівською селищною радою (62230, Харківська область, смт. Золочів, вул. Комсомольська, 13-а, код 24134343) Приватному підприємцю ОСОБА_2 ідентифікаційний код НОМЕР_1 (АДРЕСА_1) в оренду земельної ділянки загальною площею 23 кв.м, яка знаходиться на території АДРЕСА_1, для здійснення підприємницької діяльності (комерційного використання), зареєстрований у Золочівській селищній раді у книзі реєстрації тимчасових договорі 17 листопада 2008 року за № 2492.

Стягнути з Золочівської селищної ради (62230, Харківська область, смт. Золочів, вул. Комсомольська, 13-а, код 24134343, відомості про банківські рахунки відсутні) на користь державного бюджету України (відділення державного казначейства м. Харкова, код ЄДРПОУ 24134490, рахунок 31110095700002 в Управління державного казначейства у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095) - 42,50 грн. державного мита.

Стягнути з Золочівської селищної ради (62230, Харківська область, смт. Золочів, вул. Комсомольська, 13-а, код 24134343, відомості про банківські рахунки відсутні) на користь державного бюджету України (одержувач - УДК у м. Харкові, № рахунку 31213259700002, код одержувача 24134490, код бюджетної класифікації 22050000, символ звітності банку 259, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській області, МФО 851011) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59,00 грн.

Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_2 ідентифікаційний код НОМЕР_1 (АДРЕСА_1) на користь державного бюджету України (відділення державного казначейства м. Харкова, код ЄДРПОУ 24134490, рахунок 31110095700002 в Управління державного казначейства у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095) - 42,50 грн. державного мита.

Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_2 ідентифікаційний код НОМЕР_1 (Харківська область смт Золочів, по вул. Коника, 23на користь державного бюджету України (одержувач коштів - УДК у м. Харкові, № рахунку 31213259700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22050000,символ звітності банку 259, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) - 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Аюпова Р.М.

Повний тест рішення підписано 01 червня 2009 року

справа №57/83-09