Ухвала суду № 61830185, 15.09.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 754/9053/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/6104/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Клочко І.В.. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді: Білич І.М.

Суддів: Болотова Є.В., Вербової І.М.

при секретарі: Горбачовій В.С.

за участю; представника ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 лютого 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа: П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_3 звертаючись в червні 2015 року до суду з позовом про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Обґрунтовувала свої вимоги тим, що з 2010 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянином ОСОБА_6. До шлюбу та після укладення шлюбу вона проживала з ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 та власником якої є ОСОБА_6 Деякий час вона проживала окремо, проте в грудні 2014 року навідавшись до квартири, де мешкав її чоловік, дізналася від сусідів, що начебто її чоловік є вбитим, а власником квартири є особа, яка отримала її після смерті ОСОБА_6 в порядку спадкування, а саме: ОСОБА_7 Однак, враховуючи, що 05.02.2010 року між нею та ОСОБА_6 було укладено шлюб, 09.02.2010 року ОСОБА_6 звертався до нотаріуса з метою посвідчення заяви і його особу було встановлено нотаріусом, що свідчить про те, що ОСОБА_6 не міг померти в 2009 році. Більш того, на даний момент останній живий та знаходиться за кордоном, вона була змушена звернутися до суду. Посилаючись на положення ст. ст. 1216, 1220 ЦК України та ст. 156 ЖК України, ставила питання про визнання свідоцтва про право на спадщину №1-1956 від 19.12.2011 рок, яке було видане П'ятою державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_5 недійсним.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 лютого 2016 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду представник позивача подала апеляційну скаргу. Де ставила питання про його скасування та ухвалення нового про задоволення позову у повному обсязі. Вказуючи при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зазначаючи також, що судом першої інстанції не прийнято до уваги та не надано правильної оцінки факту, що особа, а саме ОСОБА_6, після якого була прийнята відповідачем спадщина є живим, що підтверджується доказами наданими у справі: свідоцтвом про шлюб з позивачем від 05 лютого 2010 року та нотаріально засвідченої заяви ВММ №721962.

У судовому засіданні представник позивача підтримала подану апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити.

Відповідач про день і час розгляду справи повідомлялася належним чином у встановленому законом порядку, повторно не з'явившись до суду, поважність причин своєї неявки суду не повідомила.

Третя особа не з'явившись до суду надала заяву про можливість розгляду за відсутності їх представника.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та третьої особи в силу вимог ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Так судом при розгляді справи було встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 був ОСОБА_6 відповідно до свідоцтва про право власності.

Згідно довідки № 639 від 26.10.2011 року, ОСОБА_6 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 з 21.03.1985 року, знятий з реєстраційного обліку як померлий 14.07.2011 року.

Відповідно до відповіді ЖБК «Хімік-12», ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживав за місцем своєї реєстрації один з 1984 року, сім'ї ніколи не мав, помер та був виписаний 14.07.2011 року.

Рішенням Республіки Казахстан встановлено факт споріднених відносин, а саме, що ОСОБА_6 є двоюрідним братом ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня 2010 року ОСОБА_6 визнано безвісно відсутнім з 20 серпня 2009 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16.05.2011 року встановлено факт смерті ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка настала 20.08.2009 року у м. Києві.

Станом на 26 лютого 2016 року вищевказане рішення суду не оскаржувалось.

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 05 лютого 2010 року зареєстрували шлюб у Виконкомі Шевченківської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Згідно копії нотаріально засвідченої заяви ВММ №721962, 09 лютого 2010 року ОСОБА_6 звертався до Деснянського РУГУ МВС України в м. Києві з заявою про реєстрацію його дружини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 по його місцю проживання: АДРЕСА_1.

Власником квартири після смерті ОСОБА_6 є ОСОБА_5 двоюрідна сестра ( відповідно до рішення суду ) громадянка Республіки Казахстан згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.12.2011 року.

Звертаючись до суду з позовом та посилаючись на положення ст..ст. 1216, 1220 ЦК України та ст. 156 ЖК України, позивач просила суд визнати свідоцтво про право на спадщину видане 19.12. 2011 року на ім'я ОСОБА_5 недійсним.

Так як факт вибуття спірної квартири з власності ОСОБА_6 без його волі та перебування цієї квартири у власності іншої особи, порушує законне право позивача на проживання в спірній квартирі як члена сімї власника даного помешкання.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що законодавством чітко встановлено підстави визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа якій воно видане не мала права на спадкування, а також в інших випадках встановлених законом.

Відповідно до ст. 156 ЖК України, члени сімї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, квартирі що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку ( квартири).

А відтак, порушення права проживання позивача ( з підстав визначених ст. 156 ЖК України не є підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, позивач вказувала на те, що судом першої інстанції при прийняття рішення не було надано правильної оцінки факту, що особа, а саме ОСОБА_6, після якого була прийнята відповідачем спадщина є живим.

Вказуючи в апеляційній скарзі зазначені вище доводи, позивач ( як особа що подала апеляційну скаргу) не надала до суду належних та допустимих доказів того, що на час постановлення судового рішення особа яка за рішенням суду була визнана безвісно відсутньою з 20 серпня 2009 року та відносно якої було встановлено факт смерті відновила свої права у встановлений законом спосіб шляхом скасування прийнятих судових рішень.

Не було надано таких доказів і при звернені з апеляційною скаргою. Хоча у відповідності до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, 307, 308,, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.

Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: