Постанова № 61775954, 03.10.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 жовтня 2016 року № 826/6095/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Мазур А.С., суддів: Аблова Є.В., Літвінової А.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до третя особа Міністерства оборони України, Київського військового міського комісаріату, Адміністрація державної прикордонної служби України, провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, Київського військового міського комісаріату, третя особа - Адміністрація державної прикордонної служби України,в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та забезпечити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, ІНП НОМЕР_1 в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для працездатних осіб;

- визнати протиправною відмову Київського міського військового комісаріату ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, так як Київський міський комісаріат не наділений повноваженнями приймати рішення щодо виплати або відмови у виплаті одноразової допомоги.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що у з 10.11.1986 року по 10.11.1988 рік проходив військову службу в прикордонних військах КДБ СРСР та з 25.05.1987 року по 06.11.1988 рік приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан. Згідно висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №2675/ж від 30.12.2015 року, в період проходження військової служби ОСОБА_1 було отримано поранення, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Позивач вважає, що відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" йому повинні виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі, встановленому Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМУ від 25.12.2013 № 975.

Представник Міністерства оборони України в судовому засіданні позов не визнав повністю та пояснив, що позивачем не додано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. З наданих позивачем копій документів не вбачається, що травма (поранення, контузія) отримані останнім під час участі в бойових діях в ДР Афганістан. Також, відповідач зазначив, що позивачем не надано доказів про проходження ним служби в Збройних Силах України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а тому на позивача не розповсюджуються положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо виплати одноразової грошової допомоги.

Представник Київського військового міського комісаріату заперечував проти задоволення позову, обґрунтовуючи тим що, останній не наділений повноваженнями приймати рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовця, оскільки це відноситься до виключної компетенції головного розпорядника коштів, яким є Міністерство оборони України.

Представник Адміністрації державної прикордонної служби України в судовому засіданні зазначив, що позивач військову службу в органах Державної прикордонної служби України ніколи не проходив, жодних розрахунків під час його звільнення з військової служби органами Державної прикордонної служби України не здійснювалось, а тому, питання щодо виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" має розглядати Міністерство оборони України.

Також, представник третьої особи зазначив, що жодним нормативно-правовим актом України не визначено, що Державна прикордонна служба України є правонаступником Прикордонних військ КДБ СРСР.

Суд, на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства здійснював розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши надані суду документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що в період з 10.11.1986 року по 10.11.1988 рік ОСОБА_1 проходив військову службу, в тому числі в період з 25.05.1987 року по 06.11.1988 рік в складі військової частини 9878, яка входила до складу прикордонних військ КДБ СРСР , приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, що підтверджується довідкою Дніпровського районного у м. Києві військового комісаріату від 02.02.2016 року №5.

Згідно з витягу Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України, протокол від 20.01.2016 року встановлено, що отримані ОСОБА_1 поранення (контузія) та захворювання ,так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується, висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи №2675/ж від 30.12.2015 року.

04 лютого 2016 року Голосіївською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією м. Києва позивачу було встановлено третю групу інвалідності, з 02.02.2016 року до 01.03.2018 року, яка настала внаслідок поранення (контузії) та захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, що підтверджується довідкою Голосіївською міжрайонною серія 10 АВ № 0447119 від 04.02.2016 року.

10 лютого 2016 року позивачем були подані заяви до Адміністрації державної прикордонної служби України, Київського міського військового комісаріату щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду 3 групи внаслідок поранення, контузії, захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служб при перебуванні в країнах де велися бойові дії.

За наслідками розгляду заяви, Київський міський військовий комісаріат, листом від 16.02.2016 року №ВСЗ/302 повідомив позивача, що сержант у запасі ОСОБА_1, не має права на призначення та виплату грошової одноразової грошової допомоги, у зв'язку з інвалідністю 3 групи, поранення, травма, контузія та захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, при перебуванні в країнах де велись бойові дії, оскільки особам, які звільнились з Прикордонних військ, виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України, тому, що дія постанови Кабінету міністрів України від 25.12.2013 року №975 та нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на нього не поширюється. В подальшому заява позивача з доданими до неї документами від 10.02.2016 року в установленому порядку надіслана Київським міським військовим комісаріатом до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для її розгляду та прийняття рішення.

Листом від 19.02.2016 року №11/с-836 Адміністрація державної прикордонної служби України повідомила позивачу, що оскільки призов ОСОБА_1 на строкову військову службу та звільнення з цієї служби здійснювались на підставі наказів Міністра оборони колишнього СРСР і згідно з законодавством останній перебуває на військовому обліку у військовому комісаріаті Міністерства оборони України, і те, що причинний зв'язок поранення. отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби в період перебування в Афганістані, встановлено Центральною військово-лікарською комісією міністерства оборони України, то питання виплати одноразової грошової допомоги повинно розглядати Міністерство оборони України.

Департамент фінансів Міністерства оборони України листом від 31.03.2016 року № 248/3/6/1714 повернув документи позивача до Київського міського військового комісаріату без реалізації, як такі, що надіслані не за належністю, оскільки позивач проходив військову службу та звільнявся з Прикордонних військ КДБ СРСР, а тому виплата йому одноразової грошової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України.

21 квітня 2016 року листом за № ВСЗ/924 Київський міський військовий комісаріат повідомив позивача про вищевказане рішення Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Незгода позивача з діями відповідачів щодо не призначення та невиплати йому одноразової грошової допомоги зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до якого, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. (ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 3 Закону №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті (підпункт 4 частини другої статті 16 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 16-2 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Пунктом 5 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-ХІІ визначено, що встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. N 975 (далі - Порядок №975).

Відповідно до п. 6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

При цьому, абзацом 9 пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393, передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

З аналізу вказаної норми права слідує, що для призначення військовослужбовцям пенсії до вислуги років зараховується, зокрема, військова служба у прикордонних військах колишнього СРСР.

Вказана обставина, у свою чергу, свідчить про те, що у питаннях соціального захисту військовослужбовці прикордонних військ колишнього СРСР (у даному випадку Прикордонних військ КДБ СРСР) прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, зокрема зазначених в постановах від 18.11.2014 та 21.04.2015 (справа № 21-446а14, №21-135а15) .

Також, з письмових пояснень Адміністрації Державної прикордонної служби України, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що на цей час жодним нормативно-правовим актом України не визначено, що Державна прикордонна служба України є правонаступником Прикордонних військ КДБ СРСР.

Відсутні також і нормативні приписи, які зобов'язують, або надають повноваження Адміністрації Держприкордонслужби України виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям колишніх Прикордонних військ КДБ СРСР.

Позивач проходив строкову військову службу у військовій частині 9878, що входила до складу Прикордонних військ КДБ СРСР.

З цього приводу слід зазначити, що Прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 року - КДБ при Раді Міністрів СРСР).

Прикордонні війська КДБ СРСР, відповідно до статті 4 «Закона Союза Советских Социалистических Республик «О всеобщей воинской обязаности» від 12 жовтня 1967 року, вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 1 вересня 1939 року по 21 березня 1989 року.

Враховуючи викладене, Державна прикордонна служба України до військової частини 9878 Прикордонних військ КДБ СРСР жодного відношення ніколи не мала.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що саме на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів, покладено обов'язок щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується довідкою Дніпровського районного у м. Києві військового комісаріату, що позивач проходив строкову військову службу у військовій частині 9878 Прикордонних військ КДБ СРСР, а тому Міністерство оборони України, до повноважень якого належить вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги, зобов'язано було з дотриманням процедури розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення (позитивне або негативне).

Враховуючи вищезазначене суд відмовляє в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби та зобов'язання Міністерства оборони України призначити та забезпечити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, ІНП НОМЕР_1 в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для працездатних осіб, так як заява позивача про призначення одноразової грошової допомоги, в порушення норм чинного законодавства, була повернута без розгляду (реалізації).

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

За таких умов, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом зобов'язання Міністерства оборони України розглянути заяву позивача про призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги з урахуванням висновків, викладених в постанові суду.

Щодо позовної вимоги визнати протиправною відмову Київського міського військового комісаріату ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, так як Київський міський комісаріат не наділений повноваженнями приймати рішення щодо виплати або відмови у виплаті одноразової допомоги, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 13 Порядку №975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Отже, наведеними вище положеннями чинного законодавства чітко розмежовані повноваження уповноваженого органу (військового комісаріату) та головного розпорядника бюджетних коштів, тобто Міністерства оборони України.

З матеріалів справи вбачається, що уповноважений орган (Київський міський військовий комісаріат) подавав відповідний висновок до розпорядника бюджетних коштів (Міністерства оборони України) і не приймав рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути заяву позивача про призначення і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з урахуванням висновків викладених в постанові суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя А.С. Мазур

Судді Є.В. Аблов

А.В. Літвінова