Рішення № 61734177, 29.09.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/3094/15-ц Головуючий у І інстанції Мазка Н. Б.Провадження № 22-ц/780/4277/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 56 29.09.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

29 вересня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого судді Білоконь О.В.,

суддів: Верланова С.М., Савченка С.І.,

при секретарі Тимошевській С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на рішення Макарівського районного суду Київської області від 15 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача та витребування безпідставно здобутого майна ,-

встановила:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, посилаючись на таке.

10 листопада 2015 року вона із Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» підписали договір фінансового лізингу № 001830 та додатки 1 та 2, предметом якого є отримання транспортного засобу марки «Шевролет-Орландо» , вартістю 350000 грн. На виконання умов вказаного договору вона сплатила товариству передплату в сумі 44310 грн. Проте при підписанні цього договору не було узгоджено та підписано додаток 3 «Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів між сторонами», що є істотною умовою даного договору, а відтак вказаний договір є неукладеним.

Посилаючись на вказані обставини, просила стягнути з відповідача на свою користь 44310 грн. безпідставно одержаних грошових коштів за неукладеним договором фінансового лізингу та 3 % річних за користування цими коштами, 5000 грн. спричиненої моральної шкоди та 2000 грн. в якості доходів, які могли бути отримані відповідачем за час користування грошима позивача.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 15 квітня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнено на користь ОСОБА_2 з ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» безпідставно здобуте майно 44310 грн., три відсотка річних за час користування безпідставно набутими грошовими коштами у розмірі 50,99 грн. та моральну шкоду у розмірі 1000 грн., вирішено питання про судові витрати.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав неповного зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Зокрема, в обґрунтування скарги зазначає, що суд не врахував умови договору фінансового лізингу, за якими сторони підписують додаток № 3 лише після сплати позивачем лізингових платежів та передачі предмету лізингу. Оскільки цих дій сторони не вчинили, непідписання додатка № 3 до договору не свідчить про не укладення договору фінансового лізингу. Крім того, вказано, що наявність між сторонами договірних стосунків виключає можливість застосування до спірних правовідносин ст. 1212-1214 ЦК України, що судом враховано не було.

Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, виходив із того, що оскільки при підписанні зазначеного договору не було узгоджено та підписано додаток 3 «Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів між сторонами», що є невідємною частиною вказаного договору та його істотною умовою щодо розміру лізингових платежів, то такий договір є неукладеним, а сплачені позивачем на виконання його умов грошові кошти підлягають поверненню на підставі приписів ст. ст. 1212, 1214 ЦК України разом із сплатою трьох процентів річних за користуванням чужими грошима та моральною шкодою.

Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна з огляду на таке.

Судом встановлено, що 10 листопада 2015 року між Гібнер О.В. та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» укладено договір фінансового лізингу № 001830 та додатки 1 та 2, предметом якого є отримання транспортного засобу марки «Шевролет-Орландо» , вартістю 350000 грн.

На виконання умов вказаного договору ОСОБА_2 сплатила товариству грошові кошти в сумі 44310 грн.

Згідно зі ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або (майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п. 2.2 вказаного договору строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, та закінчується через 60 (шістдесят) календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового платежу за додатком 3 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами даного договору.

Тобто після сплати лізингоодержувачем необхідних лізингових платежів, включаючи авансовий, що зазначені в п. 1.7 договору, та після надання йому предмета лізингу в користування із обовязковим підписанням акта приймання-передачі предмета починається лізинговий період, який характеризується сплатою на рахунок лізингодавця решти вартості предмета договору. Підтвердженням початку настання такого лізингового періоду є укладання акта приймання-передачі предмета лізингу та додатка 3, де зазначається порядок сплати лізингових платежів, що відрізняється від порядку в додатку 1 наявністю таких нових складових як: відсоткова ставка за користування обсягом фінансування, комісія за супроводження договору, коефіцієнт, необхідний для розрахунку лізингових платежів, і інше.

Згідно з п. 4.3 договору разом з підписаним актом приймання-передачі лізингодовець передає лізингоодержувачу графік сплати лізингових платежів (план відшкодування або додаток 3 до даного договору), який сторони зобовязані підписати до моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу.

Встановлено, що ОСОБА_2 не сплачувала будь-яких лізингових платежів, їй не було передано предмет лізингу разом із складанням відповідного акту прийому-передачі предмету лізингу, отже, непідписання сторонами додатка 3 не є порушенням істотної умови договору та не свідчить про неукладеність такого договору.

Вирішуючи спір по суті, на порушення приписів ст. ст. 212214 ЦПК України суд на зазначене уваги не звернув; строку, протягом якого позивачу мав бути переданий предмет лізингу, та наявність обставин, з настанням яких у сторін виникає обовязок підписання додатка 3, не встановив; не перевіриви, чи було передано позивачу предмет лізингу та чи було складено відповідний акт прийому-передачі, та дійшли передчасного висновку про те, що непідписання сторонами додатка 3 є порушенням істотної умови договору та свідчить про неукладеність такого договору.

Крім того, ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 44310 грн., переданих останнім в якості лізингових платежів за договором, на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно одержаних коштів, суд не звернули уваги на таке.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбаченихст. 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Частина 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених ст. ст. 11, 600, 601, 604607, , 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13 та від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14 та за змістом ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх судів України.

Вирішуючи спір по суті та ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 44310 грн. безпідставно одержаних коштів та 50,99 грн. 3 % річних, на порушення приписів ст. ст. 212214, 303 ЦПК України суд на зазначене уваги не звернув, належним чином не зясували фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З урахуванням викладеного, на підставі ст. 308 ч.1 ЦПК України вказане судове рішення підлягає скасування з ухваленням нового про часткове задоволення позову, виходячи із такого.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Саме такий правовий висновок висловив Верховний суд України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766 цс15 , який є обов»язковим для застосування судами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Встановлено, що договір фінансового лізингу від 10 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛК «Ваш авто», нотаріально посвідчено не було, отже, він є нікчемним в силу вимог ст. 220 ЦК України.

Відповідно до положень ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов»язана повернути другій сторін у натурі все, що вона одержала на виконання такого правочину.

З огляду на вказані вимоги закону та встановлені обставини справи, із відповідача ТОВ «ЛК «Ваш авто», на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню 44310 грн. як такі, що одержані відповідачем на виконання нікчемного правочину.

При цьому колегія суддів враховує, що заявляючи позовні вимоги про стягнення коштів у розмірі 44310 грн., позивач посилався на вимоги ст.ст. 202, 206-208 та 212-214 ЦК України, однак апеляційний суд вважає за необхідне стягнути вказані кошти на підставі ст.ст. 215-216, 220 ЦК України з викладених вище підстав.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд повинен вирішити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до положень п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 р. № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»

оскільки підставою позову є фактичні обставини, що вказані в позовній заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми в обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватись при вирішенні спору.

Відповідно до ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст.ст. 31,215 ЦПК України суд не може змінити без згоди позивача є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача. Під підставами позову слід розуміти відповідно до ст. 119 ЦПК України обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може змінити, якщо її дії не поширюється на дані правовідносини.

Оскільки фактичні обставини, що вказані в позовній заяві, є повернення позивачем незаконно отриманих відповідачем коштів у розмірі 44310 грн., суд вважає за необхідне стягнути їх з відповідача на користь позивача на підставі ст. 216 ЦК України.

На думку апеляційного суду, в задоволенні позовних вимог про стягнення 50,9 грн. в якості трьох процентів річних, 5000 грн. моральної шкоди та 2000 грн. в якості ймовірно отриманих відповідачем доходів за час користування грошовими коштами задоволенню не підлягають як такі, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені (а.с.1) судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 509 грн. 96 коп.

Керуючись ст.ст. 303,307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 15 квітня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживачів та витребування безпідставно здобутого майна задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (код ЄДРПОУ 39733392, м. Київ, вул.. Шовковична 42-44, р/р 26004482354 в АТ «ОСОБА_3 Аваль», МФО 380805) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) 44310 гривень та судовий збір у розмірі 509 гривень 96 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: