Постанова № 6170906, 27.08.2009, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

___________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2009 р.Справа № 14/92-09-2241

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тофана В.М.,

суддів: Журавльова О.О., Михайлова М.В.,

при секретарі судового засідання Павленко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1, за дов., СПД ОСОБА_2,

від відповідача Безсмертний М.В., за дов.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2

на рішення господарського суду Одеської області від 06 липня 2009 року

у справі №14/92-09-2241

за позовом Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м. Одеса

до Приватного підприємства „Торгівельний центр „Старокінний”, м. Одеса

про стягнення 46139,18 грн., -

встановив:

У травні 2009 року Субєкт підприємницької діяльності (СПД) фізична особа ОСОБА_2 (далі-позивач) звернулась у місцевий господарський суд Одеської області з позовом до Приватного підприємства „Торгівельний центр „Старокінний” (далі-відповідач) про стягнення з останнього 29485,92 грн., утому числі 24485,92 грн., що складає різницю між сплаченою сумою за договором по наданню відповідачем послуг №1033 від 01.10.2005р. та середньою ціною таких послуг, які надаються на ринках у місті Одесі згідно рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 14.09.2005р. №529, з нарахуванням на цю суму 3% річних та індексу інфляції (ст.625 ЦК України), а також 5000 грн. моральної шкоди в звязку з припиненням торгівельної діяльності із-за дій відповідача, який перешкоджав нормальному здійсненню підприємницької діяльності.

У запереченнях на позов відповідач вважає його необґрунтованим, оскільки вартість наданих позивачу послуг визначена укладеним між ними вказаним договором по наданню послуг і додатком до нього, а рішення виконкому Одеської міської ради, на яке посилається позивач, не стосується відносин між позивачем і відповідачем.

В червні 2009 року позивач уточнила суму позовних вимог і просила стягнути з відповідача 41139,18 грн. як незаконно отриману відповідачем за період договірних відносин з останнім по вказаному договору і додатковій угоді до нього, оскільки, як вважає позивач, ця сума є орендним платежем, що є підставою для її стягнення з відповідача, а з урахуванням суми моральної шкоди 5000 грн. загальна сума до стягнення складає 46139,18 грн. (а.с.59-60).

Відповідач у запереченнях на уточнення позовних вимог посилається на їх необґрунтованість, оскільки правовідносини сторін щодо надання і оплати послуг були визначені укладеним договором №1033 від 01.10.2005р. і додатковою угодою до нього від 01.03.2007р.

В липні 2009р. позивач уточнила позовні вимоги по їх обґрунтуванню, посилаючись на положення ст.1212 ЦК України (а.с.103).

Рішенням місцевого господарського суду від 06 липня 2009 року (суддя Горячук Н.О.) у позові відмовлено з огляду на його необґрунтованість.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення суду та прийняти нове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись при цьому на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи, викладені у позовній заяві і не дав їм належну оцінку, а тому, як вважає апелянт (позивач), оскаржене рішення суду є необґрунтованим.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивача відповідач вважає її безпідставною, а оскаржене рішення суду законним, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Звертаючись з позовною заявою до відповідача про стягнення суми 24485,92 грн., а згодом у процесі розгляду справи, збільшивши її до 41139,18 грн., позивач посилається на те, що вона сплачувала по укладеному з відповідачем договору №1033 від 01.10.2005р. за користування павільйоном №ЦП-69 і надання послуг відповідачем не як за договором про надання послуг, а сплачувала орендний платіж, який витікає з орендних відносин, а тому сума позову складає різницю між сплаченою сумою за цим договором про надання послуг та середньою ціною таких послуг, які надаються на ринках у місті Одесі. При цьому як на підставу своїх позовних вимог підприємець ОСОБА_2 (позивач) посилається на рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 14.09.2005р. №529 „Про встановлення тарифів на послуги, що надаються комунальним підприємством „Малиновський ринок”, який є комунальною власністю Одеської міської ради, в якому визначені послуги і встановлені цим рішенням тарифи на їх оплату тільки на цьому ринку, тобто це рішення Одеського виконкому стосується індивідуально визначеного субєкта господарювання.

Тому посилання позивача у позовній заяві на зазначене рішення виконавчого комітету Одеської міської ради є необґрунтованим.

Також є необґрунтованим посилання позивача у позовній заяві на те, що вона сплачувала орендні платежі по укладеному договору №1033 від 01.10.2005р. з відповідачем.

Як було зазначено вище, між Власником: Приватним підприємством „Староконний ринок” (відповідачем) і Набувачем: СПД ОСОБА_4 (позивачем) укладено договір №1033 від 01.10.2005р. зі строком його дії до 03.06.2008р. (п.1.1 цього договору) в порядку і на умовах, визначених цим договором. Власник (відповідач) зобовязався на протязі визначеного в договорі строку надавати Набувачу (позивачу) за плату комплекс послуг по обслуговуванню обєкта користування (павільйон площею 12,65 кв.м), визначені у пункті 2 цього договору, а Набувач (користувач) здійснює оплату наданих послуг відповідно до пункту 3 цього договору, згідно якому плата складає 834,90 грн. з ПДВ за один календарний місяць, в яку не входить плата за споживання послуг по водо і енергозабезпечення, які сплачуються по окремо виставленим рахункам.

Додатковою угодою від 01.03.2007р. до цього договору пункт 3.1 останнього в частині оплати послуг змінений сторонами (позивачем і відповідачем) і встановлена плата в сумі 923 грн. 45 коп. з ПДВ за один календарний місяць (а.с.97).

Саме такі суми (834,90 грн. і 923,45 грн.), які були передбачені сторонами вказаним договором від 01.10.2005р. і додатковою угодою від 01.03.2007р. до нього за надані відповідачем послуги сплачувались позивачем останньому, починаючи з 01.10.2005р. і з 01.03.2007р., що вбачається із наявних у матеріалах справи квитанцій (а.с.32-56), розрахунку позивача, наданого до позовної заяви (а.с.4) і уточнення до неї (а.с.60).

Відповідно до ч.4 ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони визначають його зміст на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст. 190 названого Кодексу вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Статтею 632 Цивільного кодексу України також визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно ст.42 Господарського кодексу України підприємництво-це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У ст. 629 ЦК України зазначено, що договір є обовязковим для виконання.

Таким чином, матеріалами цієї справи не підтверджено позовні вимоги підприємця ОСОБА_2, в звязку з чим вони задоволенню не підлягали.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, що не було доведено позивачем.

При відсутності підстав для стягнення з відповідача основної суми позову відсутні підстави для стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн..

Крім того, слід зазначити, що не підтверджується матеріалами справи причинення позивачу моральної шкоди діями відповідача, оскільки останній неодноразово повідомляв позивача про закінчення договору від 01.10.2005р. про надання послуг і просив звільнити павільйон і передати його по акту приймання-передачі, оскільки пролонгації договору не буде (а.с.52-53), про що зазначено в постанові Одеського апеляційного господарського суду від 30.10.2008р. у справі №4/108-08-2834 за апеляційною скаргою СПД ОСОБА_2 на рішення господарського суду Одеської області від 01.09.2008р. (а.с.12).

При таких обставинах оскаржене рішення суду відповідає фактичним обставинам справи і чинному законодавству, а тому відсутні підстави для його скасування.

СПД ОСОБА_2 при поданні позову і апеляційної скарги на рішення господарського суду Одеської області не сплатила державне мито від суми позову і 118 грн. на забезпечення судового процесу, які підлягали сплаті відповідно до ст.45, ст.47-1 ГПК України і Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. №7-93 „Про державне мито”. Статтею 4 останнього встановлені пільги при сплаті державного мита при поданні позову, тобто в цій статті визначено, хто звільняється від сплати державного мита при поданні позову до господарського суду, а отже і від сплати державного мита при поданні апеляційної скарги на рішення господарського суду.

До категорій осіб, які передбачені в ст.4 цього Декрету, субєкти підприємницької діяльності не відносяться.

У Господарському процесуальному кодексі України відсутня норма, яка б надавала господарському суду право звільнити, розстрочити або відстрочити сплату державного мита незалежно від обставин.

Тому державне мито в сумі 411 грн. 39 коп. (1% від суми 41139,18 грн.) і 118 грн. на ІТЗ судового процесу за подання позову до господарського суду підлягали стягненню з позивача в дохід державного бюджету України місцевим господарським судом при винесені рішення. З позивача підлягає стягненню в дохід державного бюджету України 205 грн. 50 коп. (411,39:2) державного мита за подання апеляційної скарги.

Враховуючи викладене і керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд, -

постановив :

Апеляційну скаргу субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 06 липня 2009 року у справі №14/92-09-2241 залишити без змін.

Стягнути з субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 (65039, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) в дохід державного бюджету України (р/р 31114095700008 в ГУДКУ в Одеській області, одержувач - ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, ЄДРПОУ 23213460) 205 (двісті пять) грн. 50 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддяВ.М.Тофан

СуддіО.О.Журавльов

М.В.Михайлов