Рішення № 61703773, 29.09.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/3071/15-ц Провадження № 22-ц/773/1291/16 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В. Категорія: 27 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю.,

суддів - Грушицького А.І., Свистун О.В.,

з участю:

секретаря - Концевич Я.О.,

представника відповідачів - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Родовід Банк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

Публічне акціонерне товариство (далі- ПАТ) «Родовід Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом, який в ході розгляду справи було змінено, та просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 1888,45 доларів США і 175122,09 грн., посилаючись на те, що відповідачі порушили умови кредитного договору та договорів поруки.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 травня 2016 року позов банку задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 47815,55 грн., що еквівалентно 1888,45 доларів США,. та заборгованість в сумі 20454,07 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду, ПАТ «Родовід Банк» подало апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове - про задоволення вимог в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що 21 липня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 90/АК-00004.08.2, відповідно до умов якого останньому було відкрито невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 11509,00 доларів США терміном до 21 липня 2015 року включно, зі сплатою 7,7% річних.

21 липня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір застави транспортного засобу № 90/АК-00004.08.2-3, за яким предметом застави є автомобіль марки ЗАЗ, модель Lanos TF69YO, 2008 року випуску реєстраційний номер АС 22831АР, який належить ОСОБА_3 на праві власності.

Цього ж дня, між банком та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір поруки, відповідно до якого вона зобовязалась відповідати перед кредитором солідарно з позичальником в повному обсязі за несвоєчасне виконання позичальником усіх його зобовязань до закінчення строку дії договору.

02 червня 2016 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_5 також було укладено договір поруки, за яким він відповідає солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання ОСОБА_3 усіх його зобовязань за даним кредитним договором.

У порушення взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №90/АК-00004.08.2 від 21 липня 2008 року відповідачами не було повернуто суму кредиту, не сплачено суму відсотків за користування кредитом, не сплачено суму нарахованої пені за прострочення виконання зобов'язань, у зв'язку із чим загальний розмір заборгованості станом на 07 вересня 2015 року становив 1888,45 доларів США, який складався з: 1725,71 доларів США - суми поточної заборгованості за кредитом; 162,74 доларів США - поточної заборгованості за процентами по кредиту; 7923,71 грн. суми плати за обслуговування кредиту; 164668,02 грн. - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 770,36 грн. - 3% річних від суми простроченого кредиту, 81,24 грн. - 3% річних від суми прострочених відсотків за кредитом, а також 130,11 грн. - 3 % річних від суми простроченої заборгованості за платою з обслуговування кредиту і 1548,65 грн. - інфляційних втрат від суми простроченої заборгованості за платою з обслуговування кредиту.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що банк виконав взяті на себе зобов'язання, а відповідачі порушили умови кредитного договору та договору поруки. При цьому суд стягнув заборгованість у валюті, відмінній від валюти видачі кредиту у гривні, та зменшив розмір неустойки до 10000 грн., покликаючись на ч.3 ст. 551 ЦК України.

Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що за умовами кредитного договору банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 11 509 доларів США.

Згідно з п.п.1.1, 1.2 кредитного договору банк відкрив ОСОБА_3 невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 11509,00 доларів США з цільовим використанням коштів на купівлю автомобіля, згідно з договором купівлі-продажу автомобіля № 2313 від 18.07.2008 року, зі сплатою 7,7% річних за користування кредитними коштами.

Разом з тим, встановивши, що кредитні кошти видані у доларах США, суд першої інстанції стягнув заборгованість у гривнях, не навівши будь - яких обґрунтувань щодо зміни валюти кредитування.

З матеріалів справи з`ясовано, що будь - яких змін до кредитного договору щодо валюти кредитування не вносилися. Відповідно до додатку № 1 до додаткової угоди до кредитного договору від 21.07.2008 року сукупна вартість кредиту та графік погашення кредиту розраховані у доларах США.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Будь - яких зобов`язань щодо сплати кредиту у гривні ні позичальник, ні поручитель не мали.

Отже, висновки суду про стягнення заборгованості, розрахованої у гривні, не відповідають умовам кредитного договору та вимогам закону, а також предявленим банком у його позовних заявах вимогам.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом.

Таким чином, позивач має право вимоги до позичальника щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами у валюті, визначеній умовами договору, та у гривневому еквіваленті такої валюти.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вимоги позивача про стягнення заборгованості у доларах США ґрунтуються на умовах договору та вимогах чинного законодавства. Вимог же про стягнення заборгованості у гривневому еквіваленті позивач не заявляв, а відтак наявні підстави для задоволення позовних вимог. Вимоги представника позивача до суду апеляційної інстанції змінити рішення суду та задовольнити позовні вимоги у іноземній валюті - доларах США, оскільки такі вимоги були заявлені позивачем у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі.

Відтак, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення кредитної заборгованості в сумі 1888,45 доларів США, що в еквіваленті станом на день розгляду справи судом першої інстанції 12 травня 2016 року становило 47815,55 грн.

Разом з тим, перевіряючи доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального права в частині зменшення пені з 164668,02 до 10000 грн., колегія суддів вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦПК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним в ухвалі від 4 вересня 2014 року (справа №6-100цс14), ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч.4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Оскільки розмір неустойки значно перевищує розмір збитків позивача, беручи до уваги майновий та сімейний стан відповідача ОСОБА_3, те, що він з 2008 року до 2014 року регулярно сплачував кредитні кошти і значну частину кредиту погасив, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції щодо задоволення заяви відповідача про зменшення розміру неустойки до суми 10000 грн. є законним та обґрунтованим.

Покликання банку в апеляційній скарзі на те, що ним не зменшувались в ході судового розгляду справи позовні вимоги, колегією суддів не може братися до уваги, оскільки це спростовується долученою до справи представником банку письмовою заявою від 17 грудня 2015 року про уточнення позовних вимог з доданим розрахунком заборгованості станом на 07 вересня 2015 року (а.с.102-105), в прохальній частині якої банк просить стягнути заборгованість в сумі 1888,45 доларів США та 175122,09 грн. Повноваження представника банку ОСОБА_6, який приймав участь у розгляді справи і подав уточнену позовну заяву від імені банку, підтверджуються довіреністю № 48 від 06 липня 2015 року, яка діяла до 06 липня 2016 року включно (а.с.82).

Враховуючи викладене, беручи до уваги вимоги ст.303 ЦПК України щодо меж апеляційного перегляду рішення суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за кредитним договором, правильно визначився з характером спірних правовідносин, однак, порушив норми матеріального права щодо валюти стягнення заборгованості, тому в цій частині рішення суду підлягає зміні.

Вказане є підставою для зміни рішення суду першої інстанції згідно з п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства «Родовід Банк» задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 травня 2016 року в даній справі в частині стягнення тіла кредиту і процентів змінити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в користь ОСОБА_2 акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором № 90/АК-00004.08.2 від 21 липня 2008 року за тілом кредиту і процентами в сумі 1888 (одна тисяча вісімсот вісімдесят вісім) доларів США 45 центів, що станом на 12 травня 2016 року еквівалентно 47815 (сорок сім тисяч вісімсот п"ятнадцять) грн. 55 коп.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді