Ухвала суду № 61698303, 28.09.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №573/836/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Свиргуненко Ю. М.Номер провадження 22-ц/788/1294/16 Суддя-доповідач - Дубровна В. В. Категорія - 54

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

28 вересня 2016 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Дубровної В. В.,

суддів - Криворотенка В. І. , Сибільової Л. О. ,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представників ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5

на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 22 червня 2016 року

у цивільній справі за позовом представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 до Білопільської районної лікарні ветеринарної медицини

про зобов'язання внести зміни до запису до трудової книжки та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 22 червня 2016 року

відмовлено у в задоволенні позову ОСОБА_3

В апеляційній скарзі представники ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, по суті позову.

При цьому не погоджуються з висновком суду про недоведеність позивачем факту звернення із заявою про звільнення за власним бажанням чи за згодою сторін, оскільки на їх думку, дана обставина спростовується поясненнями свідків. Крім того вказують на те, що судом не було приділено належної уваги доказу у справі - листу управління Держпраці у Сумській області від 14 червня 2016 року № Р-244/16-08/1544, оскільки у ньому окреслені виявлені при перевірці численні порушення приписів трудового законодавства з боку адміністрації лікарні при звільненні ОСОБА_3

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3, його представників ОСОБА_5, ОСОБА_4, які апеляційну скаргу підтримують з мотивів у ній викладених, пояснення представника Білопільської районної лікарні ветеринарної медицини Бондаренка С.Б., який проти скарги заперечує, вивчивши матеріали справи, перевіривши рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено достовірними та допустимими доказами обставини, на які він посилася у позові.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають зібраним у справі доказам та суд дійшов їх з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У квітні 2016 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 зверулася до суду з позовом до відповідача, який, остаточно уточнивши, мотивувала тим, що на підставі наказу №12 від 12 травня 2015 року ОСОБА_3 був прийнятий на роботу до Білопільської районної лікарні ветеринарної медицини на посаду фельдшера ветеринарної медицини епізоотичного відділу з випробовувальним терміном три місяці. Наказом №19 від 11 грудня 2015 року його звільнено з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України, за прогул, внаслідок відсутності на роботі протягом тридцяти днів - з 12 листопада по 11 грудня 2015 року. Наказ про звільнення вважає незаконним, посилаючись на те, що у зв'язку з надходженням пропозиції іншої роботи, 02 листопада 2015 року він узгодив з начальником Білопільської районної лікарні ветмедицини питання щодо надання щорічної відпустки. Так як нове місце роботи знаходиться за межами України, разом із заявою про надання відпустки він передав начальнику заяву про звільнення за власним бажанням. По закінченню його відпустки, вказану заяву начальник Білопільської районної лікарні ветмедицини повинен був передати до відділу кадрів, однак, з невідомих причин цього не зробив. Повернувшись в Україну у лютому 2016 року, він дізнався, що звільнений з роботи за прогул. Крім того зазначає, що адміністрація лікарні не відбирала у нього пояснення щодо причин відсутності на роботі, акти про відмову від надання пояснень не складала, з актами про відсутність на роботі та наказом про звільнення не ознайомлювала. У трудовій книжці зроблений запис, що він звільнений з роботи згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу №19 від 14 грудня 2015 року, проте, такий наказ у Білопільській районній лікарні ветеринарної медицини не видавався. Просила визнати формулювання причин звільнення ОСОБА_3 за п.4 ст.40 КЗпП України за прогул невірним, змінити формулювання звільнення позивача, вказавши формулювання звільнення - за згодою сторін, за п.1 ст.36 КЗпП України та стягнути з Білопільської районної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_3 9 556 грн. 65 коп. заробітку за час вимушеного прогулу з 11 грудня 2015 року по 30 травня 2016 року.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Статті 147, 147-1, 148 КЗпП України передбачають, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що наказом №12 від 12 травня 2015 року ОСОБА_3 був прийнятий на роботу до Білопільської районної лікарні ветеринарної медицини з 12 травня 2015 року на посаду фельдшера епізоотичного відділу з випробувальним терміном строком на три місяці (а. с. 5-8).

Наказом начальника Білопільської районної державної лікарні ветеринарної медицини №19 від 11 грудня 2015 року ОСОБА_3 звільнено з вказаної посади за прогули без поважної причини з 12 листопада 2015 року по 11 грудня 2015 року, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 7, 9).

З матеріалів справи вбачається, що, починаючи з 12 листопада 2015 року (першого дня не виходу позивача на роботу після відпустки) по 11 грудня 2015 року включно (день винесення наказу про звільнення), кожного робочого дня працівниками епізоотичного відділу Білопільської районної лікарні державної ветеринарної медицини, в якому ОСОБА_3 працював на посаді фельдшера, зокрема, безпосереднім керівником Руденком В. В. та працівником цього ж відділу ОСОБА_8, на ім'я начальника подавалися доповідні записки про відсутність позивача на робочому місці. На підставі вказаних доповідних кожного робочого дня складалися акти про відсутність ОСОБА_3 на роботі, які засвідчувалися підписами працівників ветлікарні та затверджувалися особисто начальником Бондаренком С. Б. (а. с. 52-109).

Про відсутність позивача на роботі з 12 листопада по 11 грудня 2015 року свідчать також табелі робочого часу за листопад та грудень 2015 року, з яких вбачається, що у позивача протягом вказаного періоду часу кожного дня були прогули на роботі (а. с. 12-15).

Відсутність на роботі у зазначений період часу визнається самим позивачем, який у суді апеляційної інстанції пояснив, що відбуваючи у відпустку, він залишив на роботі заяву про звільнення на випадок, якщо він не повернеться із заробіток по закінченню відпустки. На підставі цієї заяви його мали б звільнити за власним бажанням, але всупереч домовленостям, його було звільнено за прогули без поважних причин.

Матеріали справи не містять і позивачем всупереч положенням ст. 60 ЦПК України не надано жодного належного та достовірного доказу на підтвердження наявності домовленості між ним та його роботодавцем з приводу його звільнення за власним бажанням по закінченню відпустки, доказів на підтвердження подачі заяви про звільнення.

Наказом начальника Білопільської РЛДВМ Бондаренка С.Б. «Про з'ясування причин відсутності працівника на робочому місці» від 26 листопада 2015 року №22 створено комісію про з'ясування причин відсутності ветеринарного фельдшера Білопільської районної лікарні державної ветеринарної медицини ОСОБА_3 на робочому місці з 12 по 26 листопада 2015 року у складі провідного бухгалтера Білопільської РЛДВМ Вусатюк О.І., лікаря протиепізоотичного відділу закладу ОСОБА_8 та бухгалтера 2 категорії Кучмистої С. О. Комісії доручено: провести розслідування причин відсутності позивача на робочому місці з 12 по 26 листопада 2015 року; здійснити виїзд за місцем прописки останнього для з'ясування причин відсутності на робочому місці; у разі відсутності ОСОБА_3 за місцем перевірки, направити рекомендованого листа. Термін виконання наказу 2 доби. Заробітну плату ОСОБА_3 за період відсутності на робочому місці не нараховувати до з'ясування причин відсутності (а. с. 120-121).

З акту про виїзд комісії від 27 листопада 2015 року вбачається, що комісія не змогла з'ясувати причин відсутності ОСОБА_3 на робочому місці, так як вдома в останнього, за адресою: АДРЕСА_1, ніхто не відчинив двері (а. с. 122).

З наявного у матеріалах справи листа від 27 листопада 2015 року, адресованого ОСОБА_3, вбачається необхідність з'явитися до лікарні ветмедицини та надати документи, які б підтверджували поважність причин відсутності на робочому місці та для вирішення питання подальшого продовження трудових відносин чи звільнення з займаної посади. При цьому позивача попереджено, що в іншому випадку його відсутність на робочому місці буде кваліфіковано як прогули без поважних причин і його може бути звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Вказаний лист був отриманий представником позивача ОСОБА_5 01 грудня 20015 року, проти чого остання не заперечувала в судовому засіданні (а. с. 123 - 124).

Сторона відповідача вживала необхідні заходи, спрямовані на відібрання пояснень у ОСОБА_3 щодо причин відсутності на робочому місці, зокрема, здійснювалися дзвінки на мобільний телефон останнього, виїзд за місцем проживання позивача, надсилався лист про необхідність надання доказів поважності причин відсутності на робочому місці, який був отриманий представником позивача ОСОБА_5, а також надсилався запит до Білопільської ЦРЛ про те, чи не був ОСОБА_3 на прийомі у лікарів і чи отримував направлення для лікування в інші лікарняні заклади (а. с. 110-111, 121-126).

09 грудня 2015 року начальник Білопільської РЛДВМ Бондаренко С. Б. звернувся із поданням до голови первинної профспілкової організації працівників Білопільської районної лікарні державної ветеринарної медицини Шевченко К. І. про надання згоди на звільнення позивача за прогули. 10 грудня 2015 року на даний лист була надана відповідь про те, що ОСОБА_3 не є членом профспілкової організації (а. с. 116-118).

Надалі, позивачу було направлено лист від 11 грудня 2015 року про те, що наказом №19 від цього ж числа його було звільнено з роботи та повідомлено про необхідність особисто отримати трудову книжку (а. с. 127).

В пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи дотримані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відсутністю на роботі є знаходження працівника поза територією підприємства або об'єкта, де він відповідно до трудових обов'язків повинен виконувати доручену йому роботу.

Відсутність працівника на роботі мають підтверджувати відповідні документи, зокрема: доповідна записка безпосереднього керівника працівника та один або кілька актів (де стоятимуть підписи кількох осіб) про відсутність працівника на робочому місці в сукупності більше трьох годин протягом дня; табель обліку робочого часу. Проте, доки власник не вживе всіх можливих заходів для з'ясування причин прогулу, то звільнити працівника за прогул не можна. Отже, перед тим як звільняти працівника за прогул, власник (уповноважений ним орган) повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмового пояснення, аби з'ясувати причини порушення трудової дисципліни.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення з роботи є встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд виходить з конкретних обставин і враховує докази із числа, передбачених ст. 57 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2-3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період, який не перевищує одного року, а якщо справа не з вини працівника розглядається більше року, - за весь строк вимушеного прогулу.

Отже, виходячи зі змісту вказаної норми, рішення про зміну формулювання звільнення орган по розгляду трудових спорів приймає в тому випадку, якщо формулювання причин звільнення є неправильним (тобто таким, що не відповідає фактичним обставинам), або таким, що не відповідає чинному законодавству при відсутності підстав для поновлення на роботі. При цьому суд змінює формулювання і вказує в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (її частину, пункт) закону. Суд не вправі змінити формулювання звільнення, якщо внаслідок цього будуть змінені підстави, які стали приводом для розірвання трудового договору. У цьому випадку питання, щодо зміни формулювання причин звільнення може бути вирішено під час розгляду трудового спору, щодо законності самого звільнення, за наслідками розгляду цього спору може бути прийняте таке рішення.

Тобто, рішення про зміну формулювання звільнення суд приймає в тому випадку, якщо формулювання причин звільнення є неправильним, або таким, що не відповідає чинному законодавству при відсутності підстав для поновлення на роботі. При цьому суд змінює формулювання і вказує в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (її частину, пункт) закону.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, для висновку про невірність застосування судом норм матеріального чи порушення процесуального права, яке призвело або могло призвести до невірного вирішення справи.

Таким чином колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

У відповідності до ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представників ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 22 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -