Постанова № 61684087, 19.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2016 р. Справа№ 905/861/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Коршун Н.М.

Ткаченка Б.О.

при секретарі Турчин Н.О.

представники сторін:

від позивача: Васильєва І.В. - за довіреністю № 1-01-0357 від 14.04.2016;

від відповідача (апелянта): Корець О.Г. - за довіреністю № 38 від 16.09.2016,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Промекономбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2016

у справі №905/861/15 (головуючий суддя Головіна К.І.)

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Даніель"

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Промекономбанк"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.04.2016 у справі №905/861/15 позов задоволено, визнано недійсним договір застави майнових прав б/н від 11.07.2013 р., укладений між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Даніель" (01010, м. Київ, вул. Московська, 8 літ. Б, код 26475516) та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Промекономбанк" (83062, м. Донецьк, вул. проспект Ленінський, 4, код 20058668).

Не погоджуючись із вказаним рішенням Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Промекономбанк" звернулось із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки наявність арешту та заборону на відчуження майна ПАТ "КБ "Даніель" обмежені сумою звернення стягнення, а вартість активів, переданих у заставу спірним договором, значно перевищувала суму звернення стягнення, при цьому спірний договір не суперечить положенням ст.4 Закону України "Про заставу", ст. 576 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5, 57 Закону України "Про виконавче провадження" та ст.10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Андрієнка В.В., Зубець Л.П.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 25.07.2016.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 25.07.2016 р., у зв'язку із перебуванням суддів Зубець Л.П. та Андрієнка В.В. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 905/861/15 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Кропивної Л.В., Пашкіної С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

25.07.2016 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що постановою державного виконавця було накладено арешт на все майно позивача, обтяження було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень, а тому спірний договір застави укладений із порушенням положень чинного законодавства.

Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась перерва з 25.07.2016 по 12.09.2016.

29.08.2016 відповідач подав додаткові пояснення до апеляційної скарги, у яких вказує, що у чинному законодавстві відсутня заборона укладати договори застави щодо майна, яке має інші обтяження, зокрема, арешт, накладений виконавчою службою, спірний договір не спрямований на відчуження майна, наявність арешту заборони і відчуження створює лише перешкоди при реалізації предмету спірного договору.

12.09.2016 позивач подав інформацію відносно наявності боргу, який став підставою для накладення арешту на все майно, що належить банку.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.09.2016 р., у зв'язку із перебуванням суддів Кропивної Л.В. та Пашкіної С.А. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 905/861/15 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Коршун Н.М., Ткаченка Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась перерва з 12.09.2016 по 19.09.2016.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з підстав, зазначених у скарзі та додаткових поясненнях, просив її задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

11.07.2013 між позивачем - Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Даніель", як заставодавцем, та відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Промекономбанк", як заставодержателем, з метою забезпечення виконання умов генеральної угоди № ГУ/24052012-1 про проведення міжбанківських операцій від 24.05.2012 р. був укладений, зокрема, договір застави б/н майнових прав (далі - договір) , а саме - прав вимоги по договорах, зазначених у додатках, укладених заставодавцем за цим договором із позичальниками (за кредитними договорами), заставодавцями/іпотекодавцями (за договорами застави/іпотеки) та поручителями (за договорами поруки).

Заставна вартість предмету застави становить 96 327 807,77 грн. (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору заставодавець відступає в повному обсязі заставодержателю всі права заставодержателя (яким є заставодавець) за договором застави, а заставодержатель набуває всі права заставодержателя за договором застави.

Права вимоги за договором застави вважаються відступленими заставодавцем та прийнятими заставодержателем з моменту підписання акту приймання-передачі (п. 3.3.1 договору).

На підставі договору застави б/н від 11.07.2013 р., у разі невиконання основного зобов'язання у визначений кредитним договором строк, у відповідача виникає право на звернення стягнення на предмет застави, яке забезпечується забороною відчуження заставленого майна.

Рішенням господарського суду м. Києва від 04.02.2013 р. у справі № 910/1050/13, яке набрало законної сили, було стягнуто з ПАТ "Комерційний банк "Даніель" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Соверен" суму вкладу в розмірі 300 000,00 грн.

На виконання вказаного рішення суду, 18.03.2015 р. господарським судом міста Києва видано наказ № 910/10503/13, який пред'явлений до виконання до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, та за ним відкрито виконавче провадження № 38157140. Вказане виконавче провадження було приєднано до зведеного виконавчого провадження № 38746033.

Також, як свідчать матеріали справи, на виконанні у відділі Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві перебуває зведене виконавче провадження № 38746033 на загальну суму боргу у розмірі 1 201 890,12 грн., у якому відповідно до постанови державного виконавця від 05.07.2013 р. на все майно, що належить боржнику - ПАТ "КБ "Даніель", в межах суми стягнення - 1 201 890,12 грн. накладено арешт та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, в межах зазначеної суми боргу.

За доводами позивача перебування предмета застави під забороною відчуження, накладеною за іншою підставою та у часі раніше, ніж підписано забезпечувальний договір, тягне за собою недійсність такого договору застави.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаним висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Одним із способів захисту порушеного права згідно з частиною 2 статті 16, частиною 1 статті 215 ЦК України є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Положеннями статей 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, визначених ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, необхідними для чинності правочину, є:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Зокрема, застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом (ст. 1 Закону України "Про заставу").

Відповідно до ст. 584 ЦК України у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спірний договір містить необхідні суттєві умови, передбачені законом: основне зобов'язання, яке забезпечується заставою, предмет застави, його вартість, права, обов'язки та відповідальність сторін, порядок звернення стягнення на предмет застави, інші умови, що узгоджуються з вимогами ст.ст. 576, 583 ЦК України, Закону України "Про заставу".

Таким чином, на час укладення спірного договору його сторони досягли взаємної згоди щодо усіх істотних умов, проте місцевим господарським судом вірно встановлено, що спірний договір був укладений з порушеннями чинного законодавства.

Так, відповідно абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як на одну з підстав позовних вимог про визнання договору застави недійсним позивач посилався на те, що на час укладення спірного договору - 11.07.2013 р. майнові права, які є предметом застави та передані ПАТ "КБ "Промекономбанк" в якості забезпечення виконання кредитних зобов'язань, вже перебували під арештом, накладеним постановою відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві від 05.07.2013 р.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (ст. 589 Цивільного кодексу України).

Спосіб звернення стягнення на предмет застави заставодержатель визначає самостійно в порядку та на умовах, визначеному чинним законодавством України та цим договором.

Аналіз статей 546, 572, 576 - 578 ЦК України, статей 1, 4, 6 Закону України "Про заставу" дає підстави для висновку: суть застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Тобто право застави - це право на чуже майно, внаслідок установлення якого власник може бути примусово позбавлений права на своє заставлене майно.

Враховуючи зазначенні положення чинного законодавства є вірним висновок суду першої інстанції про те, що на підставі договору застави б/н від 11.07.2013 р. у разі невиконання основного зобов'язання у визначений кредитним договором строк, у відповідача, як у заставодержателя, виникає право на звернення стягнення на предмет застави.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що 09.07.2013 р. (тобто до укладання спірного договору від 11.07.2013) у Державний реєстр обтяжень рухомого майна був внесений запис щодо заборони здійснення відчуження всього рухомого майна ПАТ "КБ "Даніель" на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві від 05.07.2013 р. у виконавчому провадженні № 38157140, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику - ПАТ "КБ "Даніель" в межах суми стягнення - 1 201 890,12 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.

Обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом (ст. 11).

Згідно зі ст. 12 вказаного Закону взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі передачі рухомого майна в забезпечення боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає відомостей про попереднє обтяження відповідного рухомого майна.

З витягу із Державного реєстру обтяжень рухомого майна вбачається, що заборону здійснення відчуження, накладену державним виконавцем на все майно ПАТ "КБ "Даніель", зокрема й на його майнові права на рухоме майно було вчинено 09.07.2013 р. (запис 10), а обтяження рухомого майна на підставі договору застави б/н від 11.07.2013 р. було зареєстроване 18.07.2013 р. (запис 12 - нечинний).

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що доводи позивача про недійсність спірного договору застави через існування на час його укладення (11.07.2013 р.) обтяження предмету застави, накладеного постановою відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві від 05.07.2013 р., є обґрунтованими, а тому, такий договір суперечить цивільному законодавству та з цих підстав позов підлягає задоволенню.

Доводи відповідача про те, що державний виконавець наклав арешт на інше майно, вартість якого значно менша, ніж вартість заставленого майна, судом першої інстанції обґрунтовано відхилені, оскільки у постанові державного виконавця про арешт рухомого майна від 05.07.2013 р. та записі у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна не деталізовано видові ознаки рухомого майна або його частини, проте було зазначено, що арешт накладається на все майно боржника - ПАТ "КБ "Даніель", а тому арештовуючи все майно позивача, державний виконавець також наклав арешт і на майнові права, що є предметом застави.

Таким чином, розмір заборгованості у боржника (1 201 890, 12 грн.), зазначений у постанові відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві від 05.07.2013 р., не свідчить, що арешт державний виконавцем був накладений на майно саме у вказаному розмірі. У той же час, у процесі здійснення виконавчих дій державний виконавець має право реалізувати майно, на яке накладено арешт, у межах суми заборгованості.

Щодо посилань відповідача на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постанові від 12.09.2011 у справі №3-79гс11, то обставини вказаної справи суттєво відрізняються від фактичних обставин даної справи, оскільки у даній справі недійсність договору застави випливає з наявності зареєстрованого публічного обтяження - арешту на все майно боржника, а справі, що розглядалась Верховним Судом України, були надані висновки щодо розмежування суті та правових наслідків укладення договору відступлення права вимоги та договору застави.

В якості іншої підстави позовних вимог, позивач вказав, що договір застави був підписаний неуповноваженою на те особою - ОСОБА_4, оскільки довіреність на укладення спірного правочину цією особою була видана в.о. голови правління ПАТ "КБ "Даніель" Пархоменком О.В., який не мав права приймати одноосібне рішення щодо надання повноважень вказаному представнику позивача на укладення договору застави б/н від 11.07.2013 р., а такі повноваження відносяться до компетенції правління ПАТ "КБ "Даніель".

Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами або довіреністю та скріплюється печаткою.

Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Договір застави з боку ПАТ "КБ "Даніель" був підписаний його представником ОСОБА_4, за довіреністю № 1-04-1699 від 13.06.2013 р., виданою виконуючим обов'язки голови правління ПАТ "КБ "Даніель" Пархоменком О.В., яку позивач вважає виданою з перевищенням повноважень, оскільки така довіреність мала бути підписана на підставі рішення колегіального виконавчого органу - правління, а не одноосібного рішення голови правління.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

При цьому статтею 160 ЦК України передбачено, що в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства.

Відповідно до п. п. 10.10.20 - 10.10.21 статуту ПАТ "КБ "Даніель" до виключної компетенції спостережної ради належить, серед іншого, надання згоди на укладання договорів, що стосуються набуття у власність, відчуження рухомого та нерухомого майна банку на суму понад 1 000 000, 00 грн., надання в оренду рухомого та нерухомого майна банку, передачу в іпотеку нерухомого майна банку.

Згідно з пунктом 11.12.2 статуту ПАТ "КБ "Даніель" голова правління даного банку має право без довіреності здійснювати дії від імені банку, в тому числі укладати та підписувати цивільно-правові угоди, інші документи та зобов'язання. Також голова правління ПАТ "КБ "Даніель" видає довіреності, в тому числі довіреності на укладення та підписання будь-яких цивільно-правових угод (п. 11.12.5 статуту).

Враховуючи зазначенні положення статуту ПАТ "КБ "Даніель", є вірним висновок суду першої інстанції про те, що дозвіл на укладення спірного правочину з боку позивача повинен надаватись спостережною радою ПАТ "КБ "Даніель", а не його правлінням, як вважає позивач.

У матеріалах справи міститься копія протоколу спостережної ради ПАТ "КБ "Даніель" № 82/2013 від 10.07.2013 р., яким було погоджено надання в заставу майнових прав за кредитними договорами, укладеними ПАТ "КБ "Даніель" із фізичними та юридичними особами у забезпечення зобов'язань ПАТ "КБ "Даніель" перед ПАТ "КБ "Промекономбанк" на суму 96 327 807,77 грн. Цим же протоколом спостережної ради погоджено надання права підпису договорів застави майнових прав ОСОБА_4 на підставі наявної довіреності.

Окрім цього, після укладення спірного договору застави, сторонами укладались додаткові угоди до цього договору, зокрема, договори про внесення змін та доповнень № 1 від 02.08.2013 р., № 2 від 27.09.2013 р., № 3 від 30.10.2013 р., № 4 від 01.11.2013 р., № 5 від 29.11.2013 р., № 6 від 30.12.2013 р., № 7 від 31.12.2013 р., які були підписані вже іншими представниками з боку ПАТ "КБ "Даніель", що свідчить про подальше фактичне схвалення договору юридичною особою (позивачем).

Згідно з п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.

Враховуючи викладене, є правомірним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог про визнання спірного договору недійсним з підстав його укладення неуповноваженою особою, однак, враховуючи вірні висновки суду про те, що договір застави б/н від 11.07.2013 р. був підписаний всупереч положенням Цивільного кодексу України, Закону України "Про заставу" та Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", позовні вимоги ПАТ "КБ "Даніель" з цих підстав є правомірними, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2016 у справі № 905/861/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Промекономбанк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2016 у справі № 905/861/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 905/861/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Н.М. Коршун

Б.О. Ткаченко