Ухвала суду № 61616037, 26.09.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/11934/15-ц 26.09.2016 26.09.2016 26.09.2016

Справа №490/11934/15-ц Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Провадження №22-ц/784/2086/16 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

Категорія 39

Ухвала

Іменем України

26 вересня 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

за участі: представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_4,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заочне рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 11 травня 2016 року, з ухваленням додаткового рішення цим же судом від 15 червня 2016 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6, про усунення від права на спадкування, визнання права власності в порядку спадкування за законом та визначення часток,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду в порядку цивільного судочинства із позовом, з подальшим його уточненням, до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6, про усунення від права на спадкування, визнання права власності в порядку спадкування за законом та визначення часток.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14 червня 2007 року помер син позивача - ОСОБА_7.

Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла частка квартири АДРЕСА_1, яка належала останньому на праві спільної сумісної власності разом з ОСОБА_3 відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 06 липня 1998 року.

27 липня 2007 року ОСОБА_3 звернулась до Першої Миколаївської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті сина. Окрім того, 04 грудня 2007 року, в межах встановленого шестимісячного строку, до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулась також дружина спадкодавця - ОСОБА_5

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_5 вчиняла дії щодо умисного позбавлення життя свого чоловіка, який хворів та потребував сторонньої допомоги, яку не надавала відповідач, хоча мала можливість надавати таку допомогу, позивач остаточно просила:

- усунути ОСОБА_5 від отримання права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, померлого 14 червня 2007 року;

- визнати за ОСОБА_6 право спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_7 на володіння частиною квартири АДРЕСА_2;

- визнати за ОСОБА_3 право спадкування за законом після смерті її сина ОСОБА_7 на володіння частиною квартири АДРЕСА_2;

- визначити частки у спадщині на вказану квартиру між спадкоємцями.

Заочним рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 11 травня 2016 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просив рішення районного суду скасувати.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 районний суд виходив з того, що позивач та її представник не надали жодного достеменного доказу на підтвердження того, що відповідач вчиняла дії щодо умисного позбавлення життя спадкодавця. Щодо позовних вимог про визнання права власності за позивачем на відповідну частку у спадковій квартирі в порядку спадкування за законом після смерті сина і визначення розміру такої частки суд вважав, що вони не підлягають задоволенню, оскільки заявлені передчасно та відсутні докази наявності спору про право в даних правовідносинах сторін. Що стосується вимог позову про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за законом за ОСОБА_6, то суд вважав, що вони також не можуть бути задоволені, оскільки остання з самостійними вимогами до суду не зверталася, а зазначена позивачем як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору, що унеможливлює захист її прав у обраний позивачем спосіб.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами встановленими судом першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 14 червня 2007 року помер ОСОБА_7 в місті Буча Київської області (а.с.5).

З 25 січня 1990 року і по день смерті ОСОБА_7 був зареєстрованим разом ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.61).

З 28 жовтня 2005 року ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 (а.с.6).

Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина, у тому числі і на частку квартири АДРЕСА_1, яка належала останньому на праві спільної сумісної власності разом ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 06 липня 1998 року, виданого Миколаївською міською службою приватизації державного житлового фонду на підставі розпорядження від 03 липня 1998 року за №1562 (а.с.68 зв).

27 липня 2007 року Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа за №648/2007р. після смерті ОСОБА_7 Спадкоємцями за законом є ОСОБА_3, яка 27 липня 2007 року звернулась до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті сина та ОСОБА_5, яка 04 грудня 2007 року звернулась до вищевказаної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка (а.с.55, 55 зв.).

Окрім того, 13 жовтня 2008 року із заявою про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори також звернулася ОСОБА_8, як дочка ОСОБА_7В.(а.с.56).

В свою чергу, державним нотаріусом неодноразово надсилалося на адресу ОСОБА_8 запит щодо надання свідоцтва про народження на підтвердження факту родинних відносин з померлим та обґрунтування пропуску шестимісячного строку на подання заяви про прийняття спадщини (а.с.69зв., ас.70). Проте жодних дій на запит державного нотаріуса остання не вчиняла.

З матеріалів спадкової справи також убачається, що постановою державного нотаріуса Першої Миколаївської державної нотаріальної контори від 15 березня 2012 року позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру №19, що розташована за адресою: Київська область, місто Буча, вулиця Склозаводська, будинок №2, після смерті її сина ОСОБА_9, який помер 14 червня 2007 року, з тих підстав, що не було надано правовстановлюючого документу на вищевказану квартиру.

До відносин спадкування необхідно застосовувати законодавство, що діяло на час відкриття спадщини, тобто норми Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року.

Статті 1216, 1218 ЦК України передбачають, що спадкування є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно до вимог ч.1 ст.1224 ЦК України на підставі якої суд першої інстанції вирішив позовні вимоги позивача, не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

Оскільки діяння, зазначені у ч.1 цієї статті, є кримінально караними, то вони повинні бути підтверджені вироком суду, постановою про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав, які є самостійною та достатньою підставою для усунення від права на спадкування.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 16 травня 2013 року, узагальнюючи судову практику розгляду цивільних справ про спадкування, зазначив, що усунення від права на спадкування спадкоємців за законом та за заповітом можливе виключно на підставі рішення суду.

Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути предявлена особою, для якої таке усунення зумовлює повязані зі спадкуванням права та обов'язки (збільшення частки у спадщині, зміна черговості одержання права на спадкування), одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у ч.2 ст.1259 ЦК України.

За правилами ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

З довідки Бучанської міської поліклініки від 16 березня 2012 року слідує, що ОСОБА_7 за медичною допомогою до лікарів Бучанської міської поліклініки не звертався та карта амбулаторного хворого на нього не оформлялась.

З довідки КЗ «Ірпінська центральна міська лікарня» від 29 липня 2013 року встановлено, що 11 червня 2007 року ОСОБА_7 був доставлений швидкою медичною допомогою до неврологічного відділення вказаного медичного закладу, де останньому був поставлений діагноз - гостре порушення мозкового кровообігу по геморагічному типу. Субарахноїдальний крововилив. Стовбурові порушення. Набряк головного мозку. Судомний синдром. Анемія. Гіпертонічна хвороба ІІІ ступеня (а.с.29).

Згідно протоколу патологоанатомічного дослідження №120 від 14 червня 2007 року та лікарського свідоцтва про смерть №120, ОСОБА_7 помер в Ірпінській міській лікарні Київської області з діагнозом внутрішньомозковий крововилив (а.с.22,30).

Постановою слідчого СВ Ірпінського МВ ГУМВС України в Київській області від 05 лютого 2011 року відмовлено в порушенні кримінальної справи згідно п.1 ст. 6 КПК України по факту смерті ОСОБА_7В.(а.с.24).

Отже, як свідчать вказані обставини справи та дослідженні судом першої інстанції докази, позивач, в порушення вимог ст.60 ЦПК України, не надала доказів на підтвердження того, що умисними діями відповідач позбавила життя спадкодавця.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених ч.1 ст.1224 ЦК України для усунення відповідача від спадкування після смерті ОСОБА_7

Не є підставою для задоволення позовних вимог про усунення від права на спадкування і посилання позивача на положення ч.5 ст.1224 ЦК України, за якою особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, з огляду на таке.

Виходячи з указаних вимог закону та з урахуванням розяснень, наданих у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило ч.5 ст.1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобовязані утримувати спадкодавця.

Отже, як слідує зі змісту вищезазначеної норми закону, лише при одночасному настанні таких обставин, як ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, а також доведеності зазначених фактів у їх сукупності, спадкоємець може бути усунений від права на спадщину.

Звертаючись до суду з вищевказаним позовом до відповідача та обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначала, що ОСОБА_7 за життя хворів і потребував допомоги, яку відповідач не надавала та ухилялася від її надання, хоча мала таку можливість.

Разом з тим, позивачем не надано достовірних та допустимих доказів того, що спадкодавець потребував допомоги, а відповідач ухилялася від виконання обовязку забезпечувати підтримку та допомогу ОСОБА_7, хоча за приписами ст.60 ЦПК України це є її обовязком.

Вимога позивача в частині визнання за нею право власності в порядку спадкування за законом задоволенню теж не підлягає, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності спору про таке її право, у тому числі і між нею та відповідачем.

До того ж, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Аналогічні розяснення Пленуму Верховного Суду України, викладені у п.23 його постанови від 30 травня 2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», де зазначено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Стосовно позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування за законом за ОСОБА_6, то вони теж не можуть бути задоволені, оскільки остання із такими самостійними вимогами до суду за захистом своїх спадкових прав не зверталась, а суд не може вийти за межі позовних вимог.

Окрім того, на думку колегії суддів, розгляд справи в заочному порядку ніяким чином не порушив прав позивача ОСОБА_3, оскільки, у відповідності до приписів ч.2 ст.27 ЦПК України, усі наявні у неї докази на підтвердження своїх позовних вимог вона мала можливість подати до початку розгляду справи по суті.

Доводи апеляційної скарги про розгляд справи у відсутність відповідача в судовому засіданні самі по собі не є підставою для скасування судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При цьому, при вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку зібраним у справі доказам.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - відхилити, а заочне рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 11 травня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

ОСОБА_10