Ухвала суду № 61589671, 26.09.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

26 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

розглянувши заяву ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, про перегляд ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого і 29 червня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Херсонської області від 18 квітня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про виселення,

в с т а н о в и л а :

Комсомольський районний суд м. Херсона рішенням від 10 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнив, виселив ОСОБА_4 із приміщення (житлова кімната), зазначеного у технічному паспорті як приміщення 1-5, розташованого у житловому будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 23 вересня 2015 року рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 10 червня 2015 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково, рішення Апеляційного суду Херсонської області від 23 вересня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 18 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 10 червня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 10 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 18 квітня 2016 року залишено без змін.

У серпні 2016 року до Верховного Суду України звернувся

ОСОБА_4, від імені якого діє представник ОСОБА_5, із заявою про перегляд ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого і 29 червня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Херсонської області від 18 квітня 2016 року з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування своїх вимог заявник послався на постанову Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року.

Заява ОСОБА_7, подана представником ОСОБА_5, в частині перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року підлягає залишенню без розгляду з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 356 ЦПК України заява про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подається заява про перегляд, або з дня прийняття постанови Верховного Суду України, на яку здійснюється посилання на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Згідно зі статтею 72 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Оскільки ухвалу, яку просить переглянути заявник, постановлено Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ 24 лютого 2016 року, а до Верховного Суду України заявник звернувся лише 25 серпня 2016 року, тобто після спливу трьох місяців від дня ухвалення зазначених судового рішення, при цьому клопотання щодо поновлення пропущеного строку не подав, то заява про перегляд судових рішень підлягає залишенню без розгляду.

Разом з тим, перевіривши доводи заявника в частині перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Херсонської області від 18 квітня 2016 року, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У справі, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову і виселення відповідача з належного позивачу жилого приміщення. При цьому суд зазначив про те, що згідно з умовами договорів дарування позивач є власником 47/100 частин спірного будинку, до складу яких входить і жиле приміщення, зазначене у технічному паспорті як приміщення 1-5, яким користується відповідач за згоди матері, що померла. У зв'язку з припиненням права власності особи, членом сім'ї якої був відповідач, у нього припинилось і право користування спірним жилим приміщенням.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року (справа № 6-12цс13) викладено правовий висновок про те, що положеннями статті 358 ЦК України врегульовано порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема, при встановленні порядку користування будинком кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку, виходячи із його частки в праві спільної власності на будинок. Разом з тим, виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно. Встановлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них. Домовленість співвласників про порядок володіння і користування майном, що є їх спільною частковою власністю, оформлена нотаріально посвідченим договором, є обов'язковою для майбутніх співвласників при здійсненні ними правомочностей володіння і користування спільним майном. Що ж стосується існуючої у співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені у статтях 364, 367 ЦК України, як способи реалізації цієї правомочності при здійсненні якої передбачена частиною четвертою статті 358 ЦК України умова не є обов'язковою. Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Висновок суду касаційної інстанції в ухвалі, яку просить переглянути заявник, не суперечить правовому висновку, викладеному у зазначеній постанові Верховного Суду України, оскільки в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2016 року та у справі, за результатами перегляду якої Верховним Судом України прийнято надану для порівняння постанову, наявні різні предмети спору, фактичні обставини, а також різне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_8, в частині перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Херсонської області від 18 квітня 2016 року обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 72, 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Заяву ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року залишити без розгляду.

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про виселення за заявою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Херсонської області від 18 квітня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук