Ухвала суду № 61577810, 27.09.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/10312/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1652/2016

Категорія 41

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Малєєв А.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого - Малєєва А.Ю.,

суддів: Васильковського В.М., Девляшевського В.А.,

секретаря Петріва Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист гідності та честі, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зобов'язання ОСОБА_3 спростувати недостовірну інформацію у той спосіб як поширив шляхом відкликання заперечення на позов, відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн, стягнення судових витрат відмовлено.

Позивач ОСОБА_2 оскаржила вказане рішення в апеляційному порядку, оскільки вважає висновки суду суперечливими, а рішення незаконним та необґрунтованим. Апелянт вказала, що в запереченні до позову по справі № 344/8416/15-ц була викладена інформація, що порушує її честь та гідність. ОСОБА_2 вважає, що недостовірна інформація щодо неї, викладена в запереченні на позов відповідача, жодним чином не спростовувала відсутність наведених нею поважних причин пропуску строку, як і не взята судом до уваги в якості доказів на обґрунтування відмови в позові. Крім того, позивачка з посиланням на ст. 30 Закону України «Про інформацію» зазначила, що поширена щодо неї інформація містить ствердження конкретних фактів, що вона не була матір'ю для свого сина, не виховувала його і, що він з нею не спілкувався, був їй непотрібним. ОСОБА_2 вказала, що відповідач до часу смерті її сина ще не народився і такі факти не міг знати. Апелянтка вказує, що належно виховувала свого сина ОСОБА_5 і трьох молодших дітей до повноліття, а коли син одружився, то прийняла його з дружиною та онуком, поки не допомогли сину отримати окрему трьохкімнатну квартиру. Вказані факти та спілкування з сином ОСОБА_5 до дня його смерті також підтвердили свідки.

Просить рішення Івано-Франківської області від 24 червня 2016 року скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити та зобов'язати ОСОБА_3 спростувати недостовірну інформацію у такий же спосіб як поширив, шляхом подачі заяви про безпідставність та невідповідність інформації в запереченні на позов в частині, що «позивачка юридично є матір'ю мого батька - ОСОБА_5, а моєю бабою. Але ця жінка не була ні матір'ю для мого батька, ні мені бабою», «вона не виховувала мого батька», «мій батько ніколи не спілкувався з своєю матір'ю, більше того навіть не розмовляли», «позивачці ніколи не потрібний був мій тато». Стягнути з відповідача в користь позивачки 5000 грн.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

Відповідач та його представник проти доводів апеляційної скарги заперечили, просили її відхилити з огляду на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Приписами ст.ст. 297 та 299 ЦК України визначено право кожного на повагу до його гідності та честі, на недоторканність ділової репутації, а в разі порушення такого права - на звернення до суду з відповідним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 23 цього ж Кодексу, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 в лікарні району Лондона Хакні помер ОСОБА_5 відповідно до Засвідченої копії актового запису BBD 724467 (а.с. 9).

Відповідно до копії Свідоцтва про народження померлий ОСОБА_5 є сином позивачки ОСОБА_2 (а.с. 10, 11).

Позивачка зверталася до суду з позовом про визначення додаткового строку на прийняття спадщини після смерті її сина ОСОБА_5 (а.с.40-41).

Відповідач ОСОБА_3 на вищевказаний позов подав письмове заперечення від 01.07.2015, в якому зазначив що «Позивачка юридично є матір'ю мого батька ОСОБА_5, а моєю бабою, але ця жінка не була ні матір'ю для мого батька, ні мені бабою…вона не виховувала мого батька…мій батько ніколи не спілкувався з своєю матір'ю…, більше того вони не розмовляли,…позивачці ніколи не потрібний був мій тато…» тощо (а.с.6-8).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 березня 2016 року (а.с. 103-104), в задоволенні позову ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено (а.с. 71-73).

Згідно копії Довідки Вовчинецької сільської ради № 339 від 24.06.2015 ОСОБА_3 займався організацією похорону батька ОСОБА_5 (а.с. 42), вказане також підтверджується довідкою пароха церкви Св. Архистратига Михаїла в с. Вовчинець (а.с. 43).

Згідно Довідки Української Автокефальної Православної Церкви у Великій Британії 23.10.2014 було зібрано кошти Ф2,015 стерлінг парафією на перевезення в Україну тіла ОСОБА_5 (а.с. 82).

На а.с. 17-18 міститься копія листа, що був направлений позивачу з-за кордону від іншої особи, який не містить дату його написання (на копії конверта є дата 06.07.2015, тобто після смерті ОСОБА_5). У листі вказано, що померлого ОСОБА_5 в часи хвороби підтримувала тільки мама і передавала гроші на його лікування.

На а.с. 14-16 містяться виписки з медичної карти ОСОБА_2

Статтею 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Аналогічне положення задекларовано у статті 32 Конституції України, згідно якої кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Як роз'яснив Пленум ВСУ у п.п.15,19 постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 (далі - Постанова №1), недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, враховуючи приписи ст. 275, 277 ЦК України, п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», прийшов до вірного висновку, що висловлювання відповідача в запереченні про відносини між матір'ю і сином, який був батьком відповідача, є думкою особи, а також правомірно відмовив у задоволенні вимоги щодо стягнення моральної шкоди.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам по справі та постановив рішення з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування, колегія суддів не вбачає.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 209, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Ю. Малєєв

Судді: В.М. Васильковський

В.А. Девляшевський