Ухвала суду № 61575196, 21.09.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 р.Справа № 640/5309/16-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,

позивача - ОСОБА_1,

представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_2 на постанову Київського районного суду м. Харкова від 23.05.2016р. по справі № 640/5309/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Харківської міської ради

про визнання рішень недійсними,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016р. ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1, позивач) звернулась до Київського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Харківської міської ради, в якому просила визнати недійсними рішення виконкому Московської районної ради народних депутатів м. Харкова №104/16 від 01.06.1993р. та рішення виконкому Московської районної ради народних депутатів м. Харкова №149/95 від 03.08.1993р. стосовно житлового будинку по АДРЕСА_1.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 23.05.2016р. позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду. Визнано недійсними рішення виконкому Московської районної ради народних депутатів м. Харкова №104/16 від 01.06.1993р. та рішення виконкому Московської районної ради народних депутатів м. Харкова №149/95 від 03.08.1993р.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

До суду апеляційної інстанції позивач надала заперечення на апеляційні скарги, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, просить апеляційні скарги залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Представник апелянта ОСОБА_2 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог.

Позивач в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просила постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги залишити без задоволення.

Апелянт ОСОБА_4 в судове засідання суду апеляційної інстанції не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до ч.4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши учасників процесу, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 06.12.1949 року між житловим управлінням виконкому Сталінської районної ради депутатів трудящих та ОСОБА_5 укладено договір про право спорудження будинку і безстрокового користування земельною ділянкою. (а.с. 7-8).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (до укладання шлюбу - ОСОБА_1), є донькою ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с. 11).

Як убачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, копія якого долучена до матеріалів справи ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с 10).

Рішенням виконавчого комітету Московської районної Ради народних депутатів м. Харкова №104/16 від 01.06.1993 р. був затверджений акт прийомки будинку літ. "А-1" по АДРЕСА_1, побудованого ОСОБА_5 (нині померлим) (а.с. 5).

Рішенням виконавчого комітету Московської районної Ради народних депутатів м. Харкова №149/95 від 03.08.1993 р. доповнено рішення виконавчого комітету Московської районної Ради народних депутатів м. Харкова №104/16 від 01.06.1993 р. та зобов'язано ЖЄО-1 видати свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5 (а.с. 4).

Вважаючи протиправними рішення виконкому Московської районної ради народних депутатів м. Харкова №104/16 від 01.06.1993р. та рішення виконкому Московської районної ради народних депутатів м. Харкова №149/95 від 03.08.1993р., позивачка звернулась із зазначеним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року та з цього часу перестав бути учасником цивільних правовідносин, то рішення виконкому Московської районної Ради народних депутатів м. Харкова №104/16 від 01.06.1993 р., яким затверджений акт прийомки будинку літ. "А-1" по АДРЕСА_1, та рішення виконкому Московської районної Ради народних депутатів м. Харкова №149/95 від 03.08.1993 р., яким вищевказане рішення доповнено зобов'язанням ЖЄО-1 видати свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5, є такими, що не відповідають вимогам цивільного законодавства України.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам, колегія суддів апеляційної інстанції зважає на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Спір у справі, що розглядається, стосується визнання недійсними рішення виконкому Московської районної ради народних депутатів м. Харкова №104/16 від 01.06.1993р. "Про затвердження акту прийомки будинку літ."А-1" по АДРЕСА_1" та рішення №149/95 від 03.08.1993р. "Про доповнення до рішення №104/16 від 01.06.1993р. "Про затвердження акту прийомки будинку літ."А-1" по АДРЕСА_1", з видачею свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_5, тобто, цивільного права, а отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо вирішення його в порядку адміністративного судочинства.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що спір про визнання недійсними рішень суб'єкта владних повноважень, згідно з якими вирішено питання щодо права власності на житловий будинок, має розглядатися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За правилами пункту 4 частини 1 статті 198 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду і закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтею 157 цього кодексу.

Оскільки суд першої інстанції помилково розглянув справу у порядку адміністративного судочинства, то ухвалене в адміністративній справі судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 157, ст. 160, 167, 195, 196, п.4 ч.1 ст. 198, ст. 203, п. 4 ч.1 ст. 205, ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського районного суду м. Харкова від 23.05.2016 року по справі №640/5309/16-а - скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання рішень недійсними - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Курило Л.В.Судді Русанова В.Б. Присяжнюк О.В.

Повний текст ухвали виготовлений 26.09.2016 р.