Постанова № 61573827, 22.09.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

22 вересня 2016 р. Справа № 820/2595/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Нуруллаєва І.С.,

при секретарі судового засідання Король Д.О.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Завод імені ОСОБА_2" до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство "Завод імені ОСОБА_2", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Східної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області №0000011202 від 14.03.2016 р. про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 568 735,00 грн. за грудень 2015 р.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що податкове повідомлення рішення Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області №0000011202 від 14.03.2016 р. ґрунтується на помилкових судженнях субєкта владних повноважень, тому є неправомірним та прийнятим з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, був повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Через канцелярію суду надав клопотання про перенесення розгляду справи. Згідно наданих до суду письмових заперечень просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав.

Судом встановлено, що фахівцями Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Державного підприємства "Завод імені ОСОБА_2" з питань достовірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту, суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2015 року, за результатами якої складено акт від 02.03.2016 року №671/20-38-15-02-09/14315629.

У вказаному акті перевірки містяться висновки про порушення Державного підприємства "Завод імені ОСОБА_2":

- ст. 185, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України Державне підприємство "Завод імені ОСОБА_2" завищено суму податкового кредиту у листопаді 2014 р. на 518529,00 грн. та в грудні 2014 року на 50205,00 грн., внаслідок чого, в декларації за грудень 2015 року завищено залишок відємного значення, що після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 24 декларації) па суму 568734,47 грн.;

- п. п. 3 п. 3 розділ V Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 р. №966, завищено суму експортних операцій по декларації за грудень 2014 р., на 200 грн., дане порушення не призвело до завищення (заниження) податкових зобовязань за грудень 2014 р.

На підставі висновків акту перевірки від 02.03.2016 року №671/20-38-15-02-09/14315629 Східною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення рішення №0000011202 від 14.03.2016 р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного.

Висновок про завищення ДП "Завод імені ОСОБА_2" податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування податком на прибуток, відповідачем зроблено на підставі відсутності реального характеру господарських операцій між ДП "Завод імені ОСОБА_2" та ПФ "Орія" у листопаді грудні 2014 р.

Судом встановлено, що між ПФ "Орія" (в якості постачальника) та ДП "Завод імені ОСОБА_2" (в якості покупця) 03.12.2013 року укладено договір поставки №555 дп(а.с.70-73 том 1).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобовязується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар кількість, ціна за одиницю, асортимент та технічні характеристики якого визначені у специфікаціях (або прийнятих до сплати покупцем рахунках-фактурах), що є додатками до цього договору та невідємними його частинами.

Згідно п. 2.1 договору якість, комплектація, пакування й маркування продукції повинні відповідати нормам, сертифікатами виробника, чинними стандартами (ТУ, ГОСТ, технічною документацією) для даного виду продукції, а також спеціальними вимогам, відображеним у специфікаціях.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що ціна договору складається з сум затверджених сторонами специфікацій або прийнятих до сплати покупцем рахунків-фактур у період дії цього договору.

Відповідно до п. 4.1 договору, оплата товару здійснюється у порядку, визначеному цим договором шляхом перерахування покупцем коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у розділі 12 даного договору.

На підтвердження здійснення господарської операції, представником позивача до матеріалів справи надано копії специфікації №1, журналу реєстрації довіреностей за 2014 рік, банківських виписок, рахунків-фактур від 22.10.2014 року, від 01.12.2014 року, від 18.11.2014 року, від 10.12.2014 року, видаткових накладних від 22.12.2014 року, від 13.01.2015 року, від 26.12.2014 року, від 21.01.2015 року, від 30.01.2015 року, від 14.01.2015 року, товарно-транспортних накладних від 22.12.2014 року, від 13.01.2015 року, від 26.12.2014 року, від 21.01.2015 року, від 30.01.2015 року, від 14.01.2015 року, пропусків №2508, №31, №2564, №102, №191, №42, приходних ордерів від 24.12.2014 року, від 14.01.2015 року, від 25.12.2014 року, від 27.12.2014 року, від 22.01.2015 року, від 30.01.2015 року, від 16.01.2015 року, накладних на внутрішнє переміщення від 12.01.2015 року, від 24.02.2015 року, від 26.02.2015 року, від 27.03.2015 року, від 15.04.2015 року, від 06.05.2015 року, від 04.09.2015 року, від 24.09.2015 року, від 17.11.2015 року, від 30.01.2015 року, від 31.01.2015 року, від 29.04.2015 року, від 27.07.2015 року, від 03.07.2015 року, від 03.06.2015 року, від 11.02.2016 року, від 16.03.2016 року, від 09.01.2015 року, від 30.12.2014 року, від 29.01.2016 року, від 24.02.2016 року, від 25.09.2015 року, від 12.04.2016 року, від 23.09.2015 року, від 22.12.2014 року, від 27.01.2015 року, від 16.02.2015 року, від 10.02.2015 року, від 12.03.2015 року, від 13.03.2015 року, від 11.03.2015 року, від 15.07.2015 року, від 03.12.2015 року, від 27.08.2015 року, від 31.03.2015 року, від 18.02.2015 року, від 03.08.2015 року, від 03.02.2016 року, від 26.01.2015 року, від 23.03.2015 року, від 15.02.2016 року, від 25.01.2016 року, від 16.12.2015 року, від 26.11.2015 року, від 27.10.2015 року, від 29.09.2015 року, від 25.08.2015 року, від 25.07.2015 року, від 24.06.2015 року, від 27.05.2015 року, від 23.03.2015 року, від 26.02.2015 року, від 03.08.2015 року, від 29.10.2015 року, від 04.03.2016 року, від 25.03.2016 року, від 24.06.2015 року, податкових накладних від 06.11.2014 року, від 25.12.2014 року, від 30.12.2014 року, вимог №455, №456, №457, №219, №67, №530, свідоцтва приймальних випробувань 324380П, сертифікатів якості 488, приймальних випробувань 196073П, 330700П, 477672П, 253531П, дорожніх листів №6940 від 22.12.2014 р., №6941 від 23.12.2014 р., №6949 від 26.12.2014 р., №6965 від 13.01.2015 р., №2706 від 14.01.2015 р., від 21.01.2015 р., №7006 від 30.01.2015 р., список транспортних засобів, що знаходяться на балансі ДП "Завод імені ОСОБА_2" №4230/935 від 16.09.2016 року.

Контролюючим органом в письмових запереченнях вказано, що у товарно-транспортній накладній від 22.12.2014 року вказано водія ОСОБА_3, а в пропуску від 22.12.2014 року ОСОБА_4, з цього приводу суд зазначає наступне.

У перепустці на ввіз матеріальних цінностей від 22.12.2014 р. зазначено особу, що ввозила вантаж ОСОБА_4 замість водія/експедитора ОСОБА_3, що отримував вантаж у постачальника відповідно до товарно-транспортної накладної №82/4 від 22.12.2014 р. згідно виданої йому довіреності, оскільки ОСОБА_4 працює на підприємстві економістом комерційного управління підприємства, є матеріально-відповідальною особою, яка відповідає за постачання товару за договором № 555дн.

Відповідно до п. 20.1 Положення про пропускний режим на ДП "Завод імені ОСОБА_2" затвердженого наказом генерального директора № 1179 від 25.09.2012 р., ввіз матеріальних цінностей на підприємство позивача проводиться по пропуску ф.5. Зазначений пропуск заповнюється представником організації, що ввозить матеріальні цінності, і при наявності підпису особи комерційної служби, відповідального за ведення, візує і скріплює свою візу печаткою бюро пропусків.

Таким чином, перепустку на ввіз матеріальних цінностей від 22.12.2014 р. оформлено відповідно до вимог локального нормативного акту підприємства позивача.

Досліджуючи питання реальності господарських операцій, суд дійшов висновку, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями) податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ це документ, який містить відомості про господарські операції та підтверджує факт їх здійснення (ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV), тобто це письмове свідоцтво, що фіксує та підтверджує господарську операцію, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До первинних документів бухгалтерського обліку належать видаткові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення, касові ордери тощо. Всі ці документи містять відомості про відповідні господарські операції та підтверджують факт їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у звязку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше:

ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних;

для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України)

Пунктом 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

За змістом п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з приписами п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобовязаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ до бюджету його контрагентом та іншими постачальниками товарів (послуг) у ланцюгу постачання.

Суд зазначає, що наявна у контролюючого органу інформація про можливі порушення з боку постачальників позивача чи по ланцюгу постачання не може бути підставою для висновків про відсутність реальності здійснених ним господарських операцій з огляду на наступне.

Згідно ст. 42 Господарського Кодексу підприємництво самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд також зазначає, що в силу положень Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Відповідачем не надано, а судом не встановлено доказів на підтвердження викладених в акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

За правилами частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування свого рішення покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на положення ст. 71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить до висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення рішення.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення рішення Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області №0000011202 від 14.03.2016 р. підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії субєкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні обєктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення субєкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

П ОС Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державного підприємства "Завод імені ОСОБА_2" до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області № НОМЕР_1 від 14.03.2016 р. про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 568735,00 грн. за грудень 2015 р.

Стягнути на користь Державного підприємства "Завод імені ОСОБА_2" (код ЄДРПОУ 14315629) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 8531 (вісім тисяч п'ятсот тридцять одна) грн 02 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (код ЄДРПОУ - 39858581).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 27 вересня 2016 року.

Суддя Нуруллаєв І.С.