Постанова № 61536489, 22.09.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2016 р.м.ОдесаСправа № 521/4481/16-а

Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Целух А.П.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді - Єщенка О.В.

суддів - Димерлія О.О.

- Шеметенко Л.П.

За участю: секретаря - Вишневської А.В.

представника відповідача - Лазаревої Ю.О. (довіреність від 09.08.2016 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 13 травня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у Малиновському районі м. Одеси про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Малиновському районі м. Одеси щодо не поновлення виплати пенсії за віком, зобов'язати Управління поновити виплату пенсії за віком та перерахувати її в розмірах відповідно до діючого законодавства, починаючи з 28.11.2012 року.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Малиновському районі м. Одеси та отримував пенсію за віком. З липня 2001 року Управлінням припинено виплату вказаної пенсії у зв'язку із виїздом позивача на постійне місце проживання в Ізраїль. В 2015 році представник позивача звернувся із заявою про поновлення виплати пенсії, проте Управління йому відмовило, посилаючись на відсутність правових підстав для її поновлення. Відмову Управління позивач вважає протиправною, такою, що суперечить вимогам законодавства та порушує його конституційне право на належне пенсійне забезпечення, у зв'язку із чим звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав.

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 13 травня 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Суд визнав протиправними дії Пенсійного фонду України щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_3 пенсії за віком. Зобов'язав Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси призначити та виплачувати ОСОБА_3 пенсію за віком, починаючи з 28.11.2015 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині, в якій позовні вимоги залишено без задоволення, та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3 перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Малиновському районі м. Одеси та отримувала пенсію за віком.

З липня 2001 року Управлінням припинено виплату позивачу пенсії у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.

28.11.2015 року представник позивача звернувся в УПФУ у Малиновському районі м. Одеси із заявою про поновлення виплати пенсії та її перерахування, додавши копію пенсійного посвідчення від 11.07.1996 року №174241, копію паспорта НОМЕР_2 від 03.05.2001 року, оригінал заяви з банку б/н від 26.11.2015 року, копію нотаріально посвідченої довіреності від 06.11.2015 року №147/15 (а.с. 4).

Проте 17.12.2014 року Управління відмовило заявнику в поновленні виплати пенсії, оскільки міжнародний договір України, який регулює питання пенсійного забезпечення, з Ізраїлем не укладено, тому поновлення виплати пенсій особам, що переїхали на постійне місце проживання за межі країни суперечитиме нормам Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с. 5).

Вирішуючи спір по суті та часткового задовольняючи позов у вказаній справі, суд першої інстанції виходив з того, що припинення позивачу раніше призначеної пенсії у зв'язку із переїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю відбулось з порушенням вимог чинного законодавства та гарантованого права на пенсійне забезпечення, у зв'язку із чим суд дійшов до висновку про те, що дії відповідача, які виразилися у відмові у поновленні виплати пенсії є незаконними, та вбачав всі підстави для зобов'язання органу пенсійного фонду призначити позивачу пенсію за віком та здійснити відповідні соціальні виплати з моменту звернення позивача із заявою, тобто з 28.11.2015 року.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання соціальних виплат є правильними, проте вони ґрунтуються на помилковому застосуванні норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, та процесуального адміністративного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 51 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

В своєму Рішенні №25-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Таким чином, оскільки положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення у зв'язку із їх невідповідністю Конституції України, колегія суддів вважає, що з цього часу Управління має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Зазначена правова позиція висловлена в рішеннях Верховного Суду України, зокрема, у справах № 21-180а15, 21-168а15, та відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для врахування в судовій практиці.

При цьому, визнання неконституційною вказаної норми Закону є самостійною підставою для приведення відповідних правовідносин у попередній стан, тобто є безальтернативною підставою для виконання органом пенсійного фонду свого обов'язку щодо забезпечення позивачу нарахування соціальних виплат у розмірах та порядку, що визначались Законом до їх припинення.

Проте, не надання належної оцінки тієї обставини, що позивачу вже була призначена пенсія, а також невірне застосування до спірних правовідносин вказаних норм законодавства, призвело до помилкового висновку суду першої інстанції про наявність підстав для повторного призначення позивачу пенсії за віком.

Також, вживши заходи щодо захисту порушених прав позивача, судом першої помилково визнано протиправними дії Пенсійного фонду України щодо відмови у виплаті позивачу пенсії за віком та зобов'язано виплачувати пенсію за віком Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Таким чином, відновлення прав та інтересів фізичних осіб забезпечується тим органом, який допустив їх порушення при здійсненні своїх владних управлінських функцій, тобто в даному випадку Управлінням Пенсійного фонду України у Малиновському районі м. Одеси.

Отже, висновки суду першої інстанції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні суб'єктів владних повноважень, які у цих правовідносинах не вчинили порушень прав та інтересів позивача ґрунтуються на помилковому застосування вказаної норми адміністративного процесуального законодавства.

Разом з цим, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для проведення позивачу нарахування пенсії, суд першої інстанції помилково задовольнив позов про перерахунок пенсії з моменту звернення позивача в Управління з відповідною заявою, тобто з 28.11.2015 року.

При вірному встановленні наявності підстав для проведення такого нарахування, суд першої інстанції помилково не звернув увагу на те, що право позивача на ці виплати існувало на час звернення в Управління, тобто не нарахування пенсії порушує право позивача з моменту її припинення.

Отже, враховуючи аналіз наведених норм законодавства, що регулює спірні відносини, суд в силу ст. 2 КАС України мав захистити порушені Управлінням права позивача з урахуванням строків звернення до суду, встановлених ст. 99 КАС України, та перевірки на предмет наявності підстав для поновлення цих строків, у разі їх пропуску, відповідно до ст. 100 КАС України.

Так, відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Предметом спору у цій справі є неправомірність Управління у не проведенні позивачу соціальних виплату у відповідності до Закону.

Тобто, Управління порушило право позивача на одержання пенсії з липня 2001 року, з моменту припинення її виплати.

Проте із цим позовом позивач звернувся лише 26.02.2016 року, тобто із пропуском строку, встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України, для задоволення його вимог за період до 25.08.2015 року.

Згідно із ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Аналіз зазначених норм показав, що пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску строку поважною і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Обставини, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, доводяться стороною або встановлюються судом на підставі позовної заяви та доданих до неї документів.

Колегія суддів враховує, що позивач був обізнаний про не одержання пенсії з моменту припинення її виплати.

Таким чином, оскільки позивачем не наводиться та зі змісту позовної заяви не вбачається будь-яких причин, які б об'єктивно та непереборно перешкоджали своєчасно звернутись до суду із вищезазначеними вимогами, суд позбавлений можливості застосувати приписи ст. 100 КАС України щодо визнання причин пропуску строку поважними.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що адміністративний позов ОСОБА_3 в частині зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії за період з липня 2001 року по 25.08.2015 року має бути залишено без розгляду.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що всі виплати мають бути нараховані за період трирічного строку на підставі ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV, оскільки за правилами цієї правової норми передбачається право особи на одержання пенсії за вказаний період саме нарахованих соціальних виплат.

Проте, оскільки, як показали обставини справи, ці виплати не були нараховані позивачу, підстав для застосування зазначеної правової норми відсутні.

Враховуючи викладене, оскільки виплата пенсії позивачу припинена на підставі положень Закону, які в установленому порядку визнані неконституційними, колегія суддів вважає, що відмова Управління у поновленні цих виплат є протиправною, а порушені права позивача мають бути відновлені шляхом зобов'язання органу поновити ці виплати та здійснити відповідні нарахування в межах строків, встановлених процесуальним законодавством.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 94, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ст. 205, ст.ст. 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 13 травня 2016 року - скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у Малиновському районі м. Одеси про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Малиновському районі м. Одеси щодо не поновлення ОСОБА_3 виплати пенсії за віком.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Малиновському районі м. Одеси поновити ОСОБА_3 виплату пенсії за віком в розмірах відповідно до чинного законодавства.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Малиновському районі м. Одеси нарахувати та виплатити ОСОБА_3 пенсію за віком з 26.08.2015 року в розмірах відповідно до чинного законодавства.

Адміністративний позов ОСОБА_3 в частині зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії за період з липня 2001 року по 25.08.2015 року - залишити без розгляду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у Малиновському районі м. Одеси на користь ОСОБА_3 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) судовий збір у сумі 1 763 (одна тисяча сімсот шістдесят три) грн. 85 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Повний текст постанови складено та підписано 26.09.2016 року.

Головуючий суддя: О.В. Єщенко

судді: О.О. Димерлій

Л.П. Шеметенко