Ухвала суду № 61523034, 19.09.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2016 року Справа № 876/1391/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Обрізко І.М.

суддів Сапіги В.П., Яворського І.О.

за участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 січня 2016 року по справі за позовом приватного сільськогосподарського підприємства «Білозірська» до Лановецького районного управління юстиції Тернопільської області, треті особи - відділу Держгеокадастру у Лановецькому районі Тернопільської області, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В :

приватне сільськогосподарське підприємство Агрофірма «Білозірська» (далі - ПСП Агрофірма «Білозірська», позивач) звернулося з адміністративним позовом до Лановецького районного управління юстиції Тернопільської області (далі - Лановецьке РУЮ Тернопільської області, відповідач), треті особі ОСОБА_2, ОСОБА_1 (далі - треті особи), про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Лановецького районного управління юстиції Тернопільської області індексний номер 26483542 від 26.11.2015 року.

Судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача відділ Держгеокадастру у Лановецькому районі Тернопільської області.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що державним реєстратором Лановецького районного управління юстиції Тернопільської області 26.11.2015 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: речового права - права оренди земельної ділянки площею 5,7396 га, що знаходиться на території Білозірської сільської ради Лановецького району Тернопільської області, кадастровий номер 6123880900:01:001:0770, на підставі договору оренди землі між ОСОБА_2М (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар). Позивач вважає дане рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права незаконним, та зазначає, що вказана земельна ділянка вже перебуває в оренді позивача відповідно до договору оренди землі № 416 від 10.03.2006 року. Строк дії договору становить 10 років. Вказаний договір набрав чинності з моменту його державної реєстрації, яку проведено 02.07.2007 року Лановецьким районним відділом Тернопільської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», що підтверджується відповідною відміткою на останньому аркуші договору. Договір протягом його дії не був достроково припинений чи визнаний судом недійсним, а відтак, на думку позивача, є чинним на момент прийняття відповідачем спірного рішення.

Постановою Свалявського районного суду Закарпатської області від 03 березня 2016 року позовні вимоги задоволено. Суд виходив з того, що власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_2 Між ОСОБА_2 та ПСП «Агрофірма «Білозірська» укладено договір оренди землі строком на 10 років. Державну реєстрацію договору проведено 02.07.2007 року. Разом з тим, вказана земельна ділянка є предметом договору оренди між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 21.10.2015 року прийнято після відповідних запитів рішення про держреєстрацію прав та їх обтяжень, а саме проведено реєстрацію права оренди земельної ділянки на підставі зазначеного договору оренди. При здійсненні відповідачем вказаних дій, підлягали зясуванню питання щодо наявності чи відсутності зареєстрованих договорів оренди у відповідних органів, які здійснювали таку реєстрацію до 01.01.2013 року.

Відтак, встановлено, що на час прийняття відповідачем оспореного рішення, земельна ділянка вже перебувала в оренді в позивача, договір оренди пройшов держреєстрацію відповідно до законодавства на той час чинного, тому така реєстрація права оренди визнається дійсною в розумінні статті 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що порушує права позивача.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням третьою особою ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та постановити рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Покликання маються на те, що держреєстратор під час вирішення питання про державну реєстрацію або відмову в такій реєстрації повинен перевірити надані йому документи у відповідності до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому в даному Законі чітко зазначені підстави відмови, а з інших підстав відмова не допускається. Не є правильним висновок суду, що відповідач отримав у відділу Держгеокадастру у Лановецькому районі інформацію перед реєстрацією земельної ділянки за договором оренди про відсутність реєстрації права оренди на неї, а не договору оренди, проте з аналізу ст.. 93 ЗК України та ст. 1 ЗУ «Про оренду землі», вказані поняття є тотожними. Отже в реєстраційної служби був повний пакет документів на підставі якого правомірно прийнято оспорене рішення, так як підстав передбачених ст. 24 раніше вказаного Закону для відмови не встановлено. Зазначена позиція відповідає практиці ВАС України.

На адресу суду скеровано заперечення на апеляційну скаргу, де зазначається, що державна реєстрація договору оренди землі це процедура, необхідна для набрання чинності самого договору, яка на той час не передбачала реєстрації права (до 01.01.2013 року). Згідно листа Державної реєстраційної служби України № 2951/05-15-13 від 08.08.2013 року, у випадку проведення державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, держреєстратору слід запитувати інформацію про наявність або відсутність зареєстрованих договорів у органів, що здійснювали таку реєстрацію до 01.01.2013 року. Разом з тим, інформація держреєстратором отримана про відсутність зареєстрованого права оренди (а не договорів оренди). Слід врахувати позицію ВСУ від 29.09.2015 року по справі № 21-760а15.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання осіб, які беруть учать у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 (орендодавець) та ПСП Агрофірма «Білозірська» (орендар) 10.03.2006 року укладено договір оренди землі № 416 на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 5,74 га, яка розташована на території Білозірської сільської ради Лановецького району Тернопільської області, кадастровий номер 6123880900:01:001:0700 (а. с. 8-9).

У п. 8 договору оренди землі зазначено, що договір укладено на 10 років. Відповідно до пункту 43 Прикінцевих положень договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Державну реєстрацію даного договору оренди землі проведено 02.07.2007 року структурним підрозділом Тернопільської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» із внесенням відповідного запису у Книгу записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ця ж земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 5,74 га, яка розташована на території Білозірської сільської ради Лановецького району Тернопільської області, кадастровий номер 6123880900:01:001:0700, є предметом договору оренди, укладеним між ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) 01.10.2015 року.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі - Закон № 1952-ІV) визначено правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за ним.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною другою статті 9 зазначеного Закону зобов'язано державного реєстратора встановлювати відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Відповідно до пункту 8-1 частини другої статті 9 Закону № 1952-IV під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

Згідно з частиною четвертою статті 15 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 161-ХIV) невід'ємною частиною договору оренди землі є:

- план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

- кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

- акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- акт приймання-передачі об'єкта оренди;

- проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Тобто, у разі подання заяви про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки уповноважена особа зобов'язана пред'явити органові державної реєстрації крім самого договору оренди усі зазначені вище документи.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 24 зазначеного Закону у державній реєстрації прав може бути відмовлено у разі, якщо заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

На підставі системного аналізу наведених норм права колегія суддів дійшла такого правового висновку, що одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону № 1952-ІV , який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Подання для державної реєстрації права оренди на земельну ділянку документів, зокрема тих, які є невід'ємною частиною договору оренди цієї ділянки, на підставі яких заявлене право вже зареєстровано у Державному реєстрі прав за іншою особою, є передбаченою у статті 24 Закону № 1952-ІV підставою для відмови у державній реєстрації зазначеного права.

Відтак, оскільки договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_2 та ПСП «Агрофірма «Білозірська» від 10.03.2006 року є чинним, що зумовлює факт унеможливлення здійснення державної реєстрації договору оренди землі, укладеного між власником земельної ділянки та ОСОБА_3 у 2015 році до закінчення дії попереднього договору.

Зазначена вище правова позиція суду апеляційної інстанції в досліджуваних правовідносинах не суперечить практиці Верховного Суду України, що викладена в постанові від 30.03.2016 року (справа № 814-3015-14), яка є обовязковою для застосування.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не складають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 січня 2016 року по справі № 819/3532/15 - без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Державного бюджету України відстрочений судовий збір в сумі 1339 гривень 80 копійок.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня виготовлення ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.М. Обрізко

судді В.П. Сапіга

ОСОБА_4

Повний текст виготовлено 23.09.2016 року