Рішення № 6140542, 16.03.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2009 р.Справа № 46/1

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Агроконтракт-Кий”

До Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

Простягнення 2029,88 грн.

Суддя Шабунін С.В.

Представники:

Від позивачаКнязька Н.О.представник за довіреністю від 07.07.2008 р.

Від відповідача не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2008 року Товариством з обмеженою відповідальністю “Агроконтракт-Кий” заявлено до субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 вимоги про стягнення 1687,89 грн. боргу за поставлений товар в рамках договору № А-076 від 15.02.2008 р., 195,71 грн. пені, 24,46 грн. 3 % річних та 121,82 грн. інфляційних нарахувань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 05-5-46/10982 від 14.10.2008 р. вказану позовну заяву повернуто без розгляду в порядку ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008 р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2008 р. № 05-5-46/10982 про повернення позовної заяви скасовано, матеріали передано для розгляду до суду першої інстанції. За резолюцією Голови Господарського суду міста Києва позовні матеріали передано для розгляду судді Шабуніну С.В.

Ухвалою від 08.01.2009 р. порушено провадження у справі № 46/1 за вищевказаними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю “Агроконтракт-Кий”, призначено справу до розгляду на 02.02.2009 р. та зобовязано позивача та відповідача вчинити певні дії, надати документи.

02.02.2009 р. позивач в засідання не зявився, уповноваженого представника не направив. Представник відповідача вимоги ухвали від 08.01.2009 р. не виконав, у звязку з чим ухвалою від 02.02.2009 р. розгляд справи було відкладено на 16.03.2009 р.

У судове засідання, що відбулося 16.03.2009 р., відповідач повторно не зявився, уповноваженого представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про причини його незявлення суд не повідомив, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконав, відзиву на позовну заяву не надав, заявлені вимоги не оспорив. Враховуючи вищенаведене та відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про взаємовідносини сторін.

Представник позивача надала суду заяву про уточнення позовних вимог № 560 від 13.03.2009 р., відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю “Агроконтракт-Кий” збільшує період нарахування відповідачеві пені, збитків від інфляції та 3 % річних та просить стягнути 154,94 грн. інфляційних нарахувань, 48,39 грн. 3 % річних та 199,76 грн. пені.

В ході судового розгляду спору представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити з врахуванням заяви про уточнення. На підтвердження заявлених вимог позивачем надано договір, видаткові накладні, розрахунок ціни позову.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представника, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.02.2008 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Агроконтракт-Кий” в якості продавця та фізична особа підприємець ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу № А-076, за умовами якого продавець зобовязався передати у власність покупця товар (продукти харчування) з власного складу, а покупець прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

Виходячи з п. 3.1 та п. 5.1 вказаної угоди асортимент товару, ціна за одиницю визначаються у накладних.

Згідно з п. 6.1, п. 6.3 договору розрахунки за отриманий товар в готівковому або безготівковому порядку проводяться не пізніше ніж через 14 діб від дати отримання товару за кожною накладною.

У п. 7.5 договору сторони встановили, що перехід права власності на товар відбувається в момент отримання товару покупцем.

Аналіз умов договору № А-076 від 15.02.2008 р. дає право стверджувати, що укладений правочин в межах відносин позивача (продавця) та відповідача (покупця) являє собою договір купівлі-продажу, оскільки за його умовами позивач зобовязався передати, а відповідач прийняти у власність та оплатити належний позивачеві товар.

Як вбачається з матеріалів справи позивач виконав взяті на себе договором від 26.02.2007 р. зобовязання, а саме: поставив товар вартістю 1898,58 грн., що підтверджується видатковими накладними № А 00006679 від 06.03.2008 р. на суму 311,55 грн. та № А-00008121 від 19.03.2008 р. на суму 1587,03 грн., оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні.

У свою чергу відповідач прийняв товар, що стверджується підписом ОСОБА_1 на вищевказаних видаткових накладних. Заперечень відповідача щодо достовірності підпису відповідачем суду не надано.

За твердженнями позивача, викладеними у позовній заяві, станом на час його звернення до суду, відповідач не оплатив вартість отриманого товару, чим порушив умови укладеного правочину та чинне законодавство, що регулює зобовязальні правовідносини господарюючих субєктів.

Як слідує з позовної заяви, пояснень представника позивача та складеного позивачем одностороннього акту звірки покупець частково перерахував вартість отриманого у власність товару на суму 210,69 грн.

Виходячи з викладеного борг відповідача складає 1687,89 грн.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Вимогами ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження відсутності заявленої до стягнення суми заборгованості, доказів її перерахування на користь позивача або ж зустрічного розрахунку чи ґрунтовних заперечень проти позову.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, якими стверджується неналежне виконання відповідачем обовязку з оплати прийнятого у власність товару, вимоги чинного законодавства та умови угоди сторін, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за договором купівлі-продажу № А-076 від 15.02.2008 р. в сумі 1 687,89 грн. підлягають повному задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач також просить стягнути з відповідача 199,76 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за 180 днів прострочення сплати боргу, 3 % у сумі 48,39 грн. і 154,94 грн. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями, в ст. 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 9.2 договору від 15.02.2008 р. передбачено, що за несвоєчасну оплату, передбачену п. 6.1 договору, покупець несе відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення від суми боргу.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат є такими, що заявлені правомірно, але підлягають залишенню судом без розгляду в порядку п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не підтверджені належними доказами та обґрунтованим розрахунком. Так, виходячи з розрахунку позивача, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних відбувається без врахування часткового погашення боргу відповідачем та без достовірного підтвердження всіх проведених відповідачем оплат, у звязку з чим у суду відсутні можливості самостійно провести уточнений розрахунок.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Поданий позивачем розрахунок пені, 3 % річних та інфляційної складової боргу, що заявлені до стягнення не можна вважати обґрунтованим.

Зважаючи на встановлені судом обставини справи позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а судові витрати перерахуванню відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 47, 49, 75, 81-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги в частині стягнення 646,81 грн. інфляційних нарахувань та 132,01 грн. 3 % річних залишити без розгляду.

2.В іншій частині вимог позов задовольнити повністю.

3.Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агроконтракт-Кий” (04071, м. Київ, вул. Електриків, 23, ідентифікаційний код 31353812) 1 687 (одну тисячу шістсот вісімдесят сім) грн. 89 коп. боргу, 84 (вісімдесят чотири) грн. 81 коп. державного мита та 94 (девяносто чотири) грн. 12 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя С.В. Шабунін

Справа № 46/116.03.09