Постанова № 6127370, 19.08.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2009 р. Справа № 3/142-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Такмаков Ю.В. , Плужник О.В.

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивача - не з*явився

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2101С/3-7) на рішення господарського суду Сумської області від 25.06.09 р. по справі № 3/142-09

за позовом Малого приватного виробничо-торгівельного підприємства "ВМ", м. Суми

до СПД - ФО ОСОБА_3, м. Суми

про стягнення 15000,00 грн.

встановила:

У березні 2009 р. позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача грошової суми в розмірі 15000 грн., яка включає в себе - 5000 грн. відшкодування збитків, 10000 грн. неустойка за несвоєчасне повернення торгівельного місця та просив зобовязати відповідача повернути позивачу торгівельні місця № 53, № 95 в стані, в якому було одержано в оренду. Стягнути з відповідача судові витрати повязані з розглядом даної справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 25.06.2009 р. по справі № 3/142-09 (суддя - П.І. Левченко) позов задоволено та стягнуто з фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 15000 гривень, з них 5 000 гривень відшкодування збитків, 10000 гривень - неустойка за неповернення торгівельного місця та зобов'язано фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 повернути позивачу торгівельні місця № 53, № 95 в стані, в якому були одержані в оренду. Стягнуто з відповідача суму державного мита за вимоги майнового характеру - 150,00 гривень.; суму державного мита за вимоги немайнового характеру - 85,00 гривень; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 118,00 гривень; витрати за оплату послуг адвоката - 1000,00 гривень.

Рішення мотивоване тим, що між сторонами укладені договори оренди торгівельних місць, строк яких закінчився 31.03.2008 р., позивач повідомив відповідача, що договори оренди пролонгуватися не будуть та просив звільнити займані торгівельні місця. Відповідач після закінчення строку дії договору торгівельні місця не звільнив та не повернув позивачу, перешкоджає позивачу отримувати доход від використання торгівельного місця, в звязку з чим повинен сплатити неустойку та збитки.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає рішення незаконним, необґрунтованим, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та в позові відмовити.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив, що стягнувши збитки в вигляді упущеної вигоди суд не дослідив та не оцінив належним чином лист позивача № 46 від 17.03.2008 р., яким позивач вимагав звільнити спірні торгівельні місця у звязку з плановою реконструкцією ринку та проведення на ньому відповідних ремонтних робіт. Тобто, за наявності вказаних обставин позивач обєктивно був позбавлений можливості отримувати прибуток від здачі в оренду спірних торгівельних місць.

Відповідач вважає, що задовольняючи вимоги про стягнення 5000 грн. відшкодування збитків та одночасно стягуючи неустойку за неповернення торгівельних місць в розмірі 10000 грн., суд неправильно застосував норми матеріального права ч. 1 ст. 232 ГК України, за якою якщо за невиконання зобовязання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями.

При стягненні неустойки у сумі 10000 грн. суд не досліджував, чи на момент звернення з позовом відповідач звільнив займані торгівельні місця /та коли вони були звільнені/, якщо ні з яких причин позивач не вчиняв дій щодо звільнення торгівельних місць. В порушення вимог ч. 6 ст. 232 ГК України неустойка стягнута за 10 місяців, а не за 6 місяців.

В доповненнях до апеляційної скарги відповідач надав додаткові документи, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції, відповідач не обґрунтував неможливість їх подання в суд з причин, що не залежали від нього, в звязку з чим відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України апеляційний суд не приймає додаткові докази.

Представник позивача у призначене судове засідання не зявився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини не прибуття суд не повідомив, заперечення по скарзі не надав, не зявлення представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду встановила, що між сторонами у справі укладені договори № 95, № 53 від 24 грудня 2007 року відповідно до умов яких, позивач передає, а відповідач приймає у платне користування торгівельні місця № 95, № 53 території ринку, розміщеного за адресою: м. Суми, вул. Леваневського, 2Ж, для торгівлі продовольчими товарами, вказані торгівельні місця перебувають в робочому стані і підлягають передачі відповідачеві з моменту підписання договору (пункти 1.1, 1.2 Договору).

Пунктом 3.1.4 договорів встановлений обов'язок відповідача своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, а пунктом 4.1. договорів встановлено розмір орендної плати за договорами.

Відповідно до пункту 7.1 договорів передбачено, що договори оренди вважаються втратившими чинність з 31.03.2008 року та пролонгації не підлягають.

Суд першої інстанції правомірно вважав, що між сторонами укладені договори оренди, а не договори надання послуг.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк, а згідно частини 1 статті 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Поняття неспоживаної речі визначено у частині 2 статті 185 Цивільного кодексу України - неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

Частиною 1 статті 184 Цивільного кодексу України встановлено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Згідно частини 1 стаття 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Відповідно до пункту 16 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 26.02.2002 року № 57/188/84/105, торгівельне місце може використовуватись на правах оренди, про що сторони мають укласти відповідну угоду.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що умовами договорів встановлено, що його предметом є платне користування не споживаною річчю - торгівельними місцями, яка визначена індивідуальними ознаками - номером, місцем розташування торгівельного місця, ціллю використання.

Враховуючи зазначені обставини, суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що договори № 95, № 53 від 24.12.2007 року є договорами найму (оренди), а не договорами про надання послуг, та як предметом договору про надання послуг є надання послуги, яка споживається, про що зазначено у частині 1 статті 901 Цивільного кодексу України - за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що позивач листами № 46 від 17.03.2008 року та № 62 від 20.05.2008 року повідомив відповідача про те, що договори оренди торгівельних місць пролонгуватися не будуть та просив останнього звільнити займані торгівельні місця.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

В порушення вимог діючого законодавства після припинення договору відповідач негайно не звільнив торгівельні місця, доказів своєчасного звільнення не надав, відповідач та його представники не заявляли про звільнення торгівельних місць, в звязку з чим суд першої інстанції обґрунтовано зобовязав відповідача повернути позивачу торгівельні місця № 53, № 95 та стягнув з відповідача неустойку в розмірі подвійної орендної плати у сумі 10000 грн.

Посилання відповідача на порушення вимог ч. 6 ст. 232 ГК України і стягнення неустойки за 10 місяців, а не за 6 місяців безпідставне, так як в зазначеній статті вказано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

В законі, а саме ч. 2 ст. 785 ЦК України зазначено, що неустойка стягується за весь час прострочення повернення речі.

Суд першої інстанції задовольняючи вимоги про стягнення 5000 грн. збитків та одночасно стягуючи неустойку за неповернення торгівельних місць в розмірі 10000 грн. суд не застосував норми матеріального права, а саме ч. 1 ст. 232 ГК України, за якою якщо за невиконання зобовязання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями.

Неустойка у розмірі 10000 грн. покриває збитки у сумі 5000 грн., в звязку з чим рішення суду в частині стягнення 5000 грн. підлягає скасуванню, а позов в цієї частині залишенню без задоволення.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що правовідносини сторін у справі регулювалися договорами оренди торгівельних місць, а не договором оренди землі, укладеного між Сумською міською радою та позивачем та не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що земельна ділянка не передавалась Сумською міською радою в користування позивачеві.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що відповідачем не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, частково не відповідають нормам матеріального права, а рішення підлягає частковому скасуванню, керуючись ст.ст. 184, 185, 190, 759, 760, 763, 785 ЦК України, ст.ст. 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 25.06.2009 р. по справі № 3/142-09 в частині стягнення 5000 грн. збитків скасувати та в цієї частині в позові відмовити.

В інший частині рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Стягнути з Малого приватного виробничо-торгівельного підприємства «ВМ»(40035, м. Суми, вул. Заливна, б.15, р/р 26002107459 в «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, код ЄДРПОУ 14001718) на користь субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 (40009, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - 25 грн. держмита по скарзі.

Наказ доручити надати господарському суду Сумської області.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Судді Такмаков Ю.В.

Плужник О.В.

Повний текст постанови підписаний 19.08.2009 р.