Ухвала суду № 61265377, 06.09.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4083/16

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Коротков В. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Короткова В.Д.

суддів Заїкіна А.П., Калараш А.А.

з участю секретаря Ярахмедова Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Київського районного суду м.Одеси від 28 березня 2016 року,

встановила:

В серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, посилаючись на те, що 30.05.2006 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №2007/13-2.06/338 згідно з умов якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 744 370 дол. США з терміном повернення по 29 травня 2017 року із сплатою 12,25 % річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, згідно з яким в іпотеку Банку було передано нерухоме майно, а саме нежиле приміщення № 9, загальною площею 336, 3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Заборгованість за кредитним договором складає 33 390 862,56 грн.

Підчас дії іпотеки нежитлове приміщення незаконно було відчужено при здійсненні процедури ліквідації ФОБ ОСОБА_3 і останнім власником частини цього приміщення площею 227,9 кв.м. стала ОСОБА_2 Оскільки в силу вимог ст.23 ЗУ «Про іпотеку» дія іпотечного договору не припинилась та зберігає дію для нового власника, тому позивач просив звернути стягнення на іпотечне майно шляхом визнання за Банком права власності на частину цього приміщення площею 227,9 кв.м.

Відповідачка позов не визнала.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 28 березня 2016 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі Банк просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що предмет іпотеки був реалізований в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяжень в порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а тому відсутні підстави для звернення стягнення на спірне майно.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони ґрунтуються на законі та підтверджуються матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що 30.05.2006 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №2007/13-2.06/338 згідно з умов якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 744 370 дол. США з терміном повернення по 29 травня 2017 року із сплатою 12,25 % річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, згідно з яким в іпотеку Банку було передано нерухоме майно, а саме нежиле приміщення № 9, загальною площею 336, 3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Внаслідок порушення кредитних зобов'язань виникла заборгованість за кредитним договором в сумі 33 390 862,56 грн.

Постановою Господарського суду Одеської області від 14.02.2012 р. фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ОСОБА_4

16 серпня 2012 року у рамках ліквідаційної процедури відбувся аукціон з продажу майна фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та нежиле приміщення №9 (дев'ять), загальною площею 336, 3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, було відчужено ТОВ «Еквенто» згідно договору купівлі - продажу від 16.08.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5

На момент укладання договору купівлі-продажу нерухомості на аукціоні від 16 серпня 2012 року державна реєстрація іпотеки нерухомості була скасована ухвалою Господарським судом Одеської області від 21 червня 2012 року, а також були вилучені записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Але, 25 грудня 2012 року Постановою Вищого господарського суду України у справі №21/17-5170-2011 скасовано Постанову господарського суду Одеської області від 14.02.2012 року про визнання банкрутом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, провадження у справі припинено.

В подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 28 лютого 2013 року скасовано заходи, вжиті ухвалою господарського суду від 21.06.2012 року по справі № 21/17-5170-2011, зокрема про скасування обтяження нерухомого майна банкрута - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та вилучення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Після купівлі на аукціоні нежилого приміщення № 9 ТОВ "Еквенто" було здійснено поділ цього приміщення на два окремі приміщення, а саме приміщення № 101 загальною площею 227,9 кв.м. та приміщення № 102 загальною площею 108,4 кв.м., яким присвоєний новий адрес АДРЕСА_2.

В подальшому, ТОВ "Еквенто" нежитлове приміщення № 101 загальною площею 227,9 кв.м., що знаходиться АДРЕСА_2, було відчужено ОСОБА_6 на підставі Договору купівлі-продажу № 3818, посвідченого 19.09.13р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю.

21.04.2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 було укладено Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 227,9 кв.м., що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за № 1571.

Після цього, 10.07.2015р. ОСОБА_8 було відчужено зазначене приміщення ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тиквенко М.О. за номером в реєстрі 1077.

На момент укладення вказаних договорів спірне майно під забороною відчуження не перебувало.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки предмет іпотеки був реалізований в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяжень в порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», і на момент укладення договорів купівлі-продажу заборони відчуження в Єдиному реєстрі заборон були відсутні, відповідно відсутні підстави вважати подальших набувачів майна недобросовісними, тому захист прав позивача в обраний ним спосіб, що має на меті примусове позбавлення відповідача права власності на його майно як на предмет іпотеки, суперечить принципу, закладеному в ч. 2 ст. 388 ЦК України щодо неможливості витребування майна у добросовісного набувача, якщо воно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Аукціон з продажу спірного майна у встановленому законом порядку недійсним не визнаний, його результати не скасовано. А подальше скасування постанови про визнання божника банкрутом та припинення провадження у справі про банкрутство, само по собі не тягне незаконність вчинених в процесі ліквідаційної процедури дій, в тому числі незаконність відчуження майна, яке не було обтяжено іпотекою.

Крім того, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності не відповідає вимогам ст.292 ЦК України та ст.ст.36, 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року (справа №6-1851цс15).

Судом також врахована правова позиція Верховного Суду України у справах № № 6-63цс15, 6-53цс15, 6-332цс15, 6-449цс15, 6-639цс15, 6-495цс15, 6-1193цс15, за якою при встановленні факту переходу до відповідача права власності на нерухоме майно під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на підставі незаконного судового рішення (про визнання недійсним договору іпотеки) до спірних правовідносин застосовуються положення ст. 23 Закону України «Про іпотеку», її дія поширюється на відповідача та зберігається обтяження цього майна іпотекою за іпотечним договором.

Однак правовідносини у даній справі не є подібними тим, щодо яких Верховним Судом України висловлена наведена правова позиція, а пов'язані із набуттям майна на аукціоні в порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а тому стаття 23 Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин не застосовується.

Тому колегія суддів відхиляє довід апеляційної скарги про те що дія іпотеки поширюється на нового власника - ОСОБА_2

Не заслуговують на увагу довід апеляційної скарги про те що положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Колегія суддів відхиляє довід апеляційної скарги про неналежну оцінку судом доказів по справі. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав повну всебічну та об'єктивну оцінку всім доказам по справі, та результати цієї оцінки відобразив в своєму рішенні згідно з ч.4 ст.212 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, судове рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відхилити.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 28 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області В.Д.Коротков

А.П.Заїкін

А.А.Калараш