Ухвала суду № 61260670, 14.09.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Дідоренко А.Е.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року справа №417/2558/16-а

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Марківському районі Луганської області на постанову Марківського районного суду Луганської області від 06 липня 2016 року у справі № 417/2558/16-а за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Марківському районі Луганської області про визнання протиправними дії (бездіяльності) управління та про зобов'язання відповідача вчинити певні дії щодо поновлення нарахування та виплати пенсії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 26.05.2016 року звернувся до суду з позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Марківському районі Луганської області. В березні 2016 року їй без будь-якого повідомлення припинили виплачувати пенсію. Просила суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй пенсії з березня 2016 року; зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату їй пенсії та сплатити заборгованість за період, починаючи з березня 2016 року, на рахунок в уповноваженому банку, обраному раніше позивачем (АТ «Ощадбанк»); звернути постанову до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць -1278,82 грн.; зобов'язати відповідача у встановлений судом строк подати до суду звіт про виконання судового рішення; судові витрати покласти на відповідача.

Постановою Марківського районного суду Луганської області від 06 липня 2016 року у справі № 417/2558/16-а позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Марківському районі Луганської області щодо невиплати ОСОБА_2.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Марківському районі Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2 та сплатити заборгованість за період, починаючи з березня 2016 року на рахунок АТ «Ощадбанк».

Звернуто постанову до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць - 1278,82 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Управління Пенсійного фонду України в Марківському районі Луганської області, код ЄДРПОУ 21792554, на користь держави судовий збір у сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) грн. 20 коп.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалите нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що ОСОБА_2 є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО. З березня 2016 року виплату пенсії припинено, оскільки на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» з 01.03.2016 року посилено контроль обліку внутрішньо переміщених осіб та перевірку наявності підстав виплати пенсій на території, підконтрольній українській владі пенсіонерам-переселенцям. Пунктом першим даної постанови зі змінами, внесеними постановою КМУ № 615 від 12.08.2015 року визначено, що поновлення виплати пенсій, тимчасово призупинених внутрішньо переміщеним особам, відбувається тільки через рахунки АТ «Ощадбанк», з дати припинення виплати на підставі особистого звернення пенсіонера до органу ПФУ, де він перебуває на обліку як одержувач пенсії.

Апелянт зазначає, що наведені постанови КМУ не скасовані та не визнані судом неконституційними, а тому є такими, що підлягають виконанню Управлінням ПФУ в Марківському районі Луганської області.

Апелянт вважає, що суд помилково дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, оскільки право її на отримання пенсії не порушено, так як в даному випадку її необхідно лише звернутися особисто до управління і пенсію їй буде поновлено з березня 2016 року, як це передбачено постановою КМУ № 615 від 12.08.2015 року.

Позивачем на електронну адресу суду надіслано письмові заперечення, в яких просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а постанову Марківського районного суду Луганської області від 06 липня 2016 року у справі № 417/2558/16-а залишити без змін.

Сторони у судове засідання не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

За нормами пункту другого частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, так як не прибула жодна з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 перебуває на обліку Управління Пенсійного фонду України в Марківському районі Луганської області як отримувач пенсії за віком (а.с. 13).

Відповідно до довідки від 12.12.2014 року за № 925008669 ОСОБА_2 зареєстрована, як особа, що перемістилася з району проведення антитерористичної операції (а.с. 12).

Підставою для звернення позивача до суду з позовом стало те, що з березня 2016 року їй без будь-якого повідомлення припинено виплату пенсії.

Дійсно, в матеріалах справи наявна довідка Управління Пенсійного фонду України в Марківському районі Луганської області від 02 червня 2016 року, з якої вбачається, що пенсійним органом пенсія ОСОБА_2 виплачена за лютий 2016 року востаннє. З березня 2016 року пенсія позивачеві не виплачується (а.с. 28).

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Тобто, до вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи застосовується той закон, під час чинності якого вони здійснюються.

Відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів, тобто особа має довести наявність прав, свобод чи інтересів, які порушені відповідачем.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини 3 статті 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.

Рішення пенсійним органом щодо припинення виплати ОСОБА_2 пенсії не приймалося, що не заперечується відповідачем.

Більш того, в листі від 08.09.2016 року за вих. № 3632/08-38 відповідач свої дії визначає як призупинення виплати пенсії до з'ясування, але Закон № 1058 взагалі не містить такого терміну як «призупинення» (а.с. 122).

Тобто, відповідач діяв всупереч вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Згідно Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669 - VIII (із змінами і доповненнями), період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» від 07.11.2014 року № 595.

Вказаною постановою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (далі - Тимчасовий порядок).

Пунктом 8 Тимчасового порядку встановлено, що особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований у встановленому законом порядку, як особа, що перемістилася з району проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідкою від 12.12.2014 року № 92508669 (а.с. 12).

В апеляційній скарзі пенсійний орган зазначає, що з метою забезпечення контролю обліку внутрішньо переміщених осіб та перевірку наявності підстав виплати пенсій на території, підконтрольній українській владі, пенсіонерам-переселенцям з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» із змінами, внесеними постановою КМУ від 12.08.2015 року № 615 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 і від 5 листопада 2014 року № 637», поновлення виплати пенсій, тимчасово призупинених внутрішньо переміщеним особам відбувається тільки через рахунки АТ «Ощадбанк», з дати припинення виплати на підставі особистого звернення пенсіонера до органу ПФУ, де він перебуває на обліку як одержувач пенсії.

Колегія суддів вважає, що наведені вище постанови Кабінету Міністрів України не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Колегія суддів наголошує на тому, що право виносити закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.

Припинення виплати пенсії на підставі положень постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину Конституцією України.

Отже, судом першої інстанції було правильно встановлено порушення відповідачем права позивача на отримання пенсії.

Відповідач на виконання вимог ст. 49 Закону № 1058 не приймав рішення про припинення виплати позивачу пенсії, замість того пенсійний орган продовжує порушувати права позивача шляхом безпідставного припинення виплати пенсії, що, на переконання колегії суддів, є неприйнятним.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив часткове порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення.

Керуючись ст.ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Марківському районі Луганської області - залишити без задоволення.

Постанову Марківського районного суду Луганської області від 06 липня 2016 року у справі № 417/2558/16-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Колегія суддів: Г.М. Міронова

Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко