Ухвала суду № 61207797, 07.09.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 162/635/13-к Провадження № 11-кп/773/294/16 Головуючий у 1 інстанції: Труш В.О. Категорія: ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України Доповідач: Борсук П. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2016 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Борсука П.П.,

суддів - Денісова В.П., Міліщука С.Л.,

з участю секретаря - Павловій Н.А.,

прокурора - Грицюка Р.П.,

обвинуваченого - ОСОБА_1,

захисників - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

потерпілого - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргоюпрокурора у кримінальному провадженні на вирок Любешівського районного суду Волинської області від 02 жовтня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

Даним вироком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Вязівне Любешівського району Волинської області, житель АДРЕСА_1, громадянин України, з вищою освітою, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, не працює, раніше несудимий,

визнаний невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 364 КК України, та виправданий за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку у законну силу залишено попередній - підписку про невиїзд.

Вироком вирішено долю речових доказів.

Судові витрати за залучення експертів у кримінальному провадженні у сумі 1764 (одна тисяча сімсот шістдесят чотири) гривень 96 копійок прийнято на рахунок держави.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що відповідно до наказу начальника управління МВС України у Волинській області № 130 о/с від 29 грудня 2006 року він, перебуваючи на посаді дільничного інспектора міліції Любешівського РВ УМВС України у Волинській області, будучи представником влади, тобто службовою особою, а саме працівником правоохоронного органу, діючи умисно в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, з метою приховування вчиненого ними злочину стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_8, зловживаючи службовим становищем, всупереч Закону України «Про міліцію» та Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв та повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, затвердженої наказом МВС України № 400 від 14 квітня 2004 року, як особа, якій доручено проведення перевірки, фальсифікував матеріали дослідчої перевірки, а саме: пояснення потерпілих та очевидців, і на підставі цих підроблених документів виніс завідомо незаконне рішення - постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 03 грудня 2010 року.

З метою реалізації свого злочинного умислу ОСОБА_1, використовуючи надану йому владу та службові повноваження всупереч інтересам служби та діючи в інтересах зазначених вище осіб, упродовж з 29 листопада до 02 грудня 2010 року у невстановленому досудовим слідством місці склав завідомо неправдиві офіційні документи, які засвідчують факти та мають юридичне значення - пояснення ОСОБА_4, ОСОБА_9, які датовані 29 листопада 2010 року, ОСОБА_10, датоване 30 листопада 2010 року, ОСОБА_8, датоване 01 грудня 2010 року, ОСОБА_11, датоване 02 грудня 2010 року, власноручно внісши у них завідомо неправдиві відомості про те, що 28 листопада 2010 року у приміщенні бару «Міраж» між ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з однієї сторони та ОСОБА_5, ОСОБА_7 і ОСОБА_10 з іншої виникла особиста неприязнь, внаслідок чого виникла шарпанина, яка переросла у бійку. Насправді ж у приміщенні вищевказаного закладу громадського харчування ОСОБА_5, ОСОБА_7 і ОСОБА_6 безпричинно побили ОСОБА_8 та ОСОБА_4, заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, а також принижували особисту гідність зазначених осіб, змушуючи їх стояти на колінах, та висловлювались на їх адресу нецензурною лайкою. Такими діями вищезазначених осіб було порушено нормальне функціонування закладу громадського відпочинку.

У подальшому ОСОБА_1 підробив підписи ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_11 у вищевказаних поясненнях та виконав замість них записи про те, що зміст пояснень відповідає тим обставинам, які повідомили зазначені особи.

На підставі вищезгаданих документів, які містили завідомо неправдиві відомості, ОСОБА_1, зловживаючи наданою йому владою та службовими повноваженнями, 03 грудня 2010 року у приміщенні Любешівського РВ УМВС України у Волинській області вніс до офіційного документу - постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом бійки у барі «Міраж» завідомо неправдиві відомості про те, що в ході проведеної ним перевірки нібито було встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виникли неприязні відносини, що стали причиною бійки, яка не спричинила порушень громадського порядку, а також про те, що останній відмовився від проведення судово-медичного обстеження.

Прокуратурою Любешівського району 02 лютого 2011 року вказану постанову скасовано, а щодо ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 296 КК України. Вироками Любешівського районного суду від 18 квітня 2011 року та 20 червня 2011 року, які набрали законної сили, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України.

Внаслідок вищевказаних протиправних дій ОСОБА_1 заподіяно істотну шкоду інтересам держави та окремих громадян у виді приховування злочину, вчиненого ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, підриву престижу та авторитету державного правоохоронного органу - міліції в особі Любешівського РВ УМВС України у Волинській області, порушення законних прав ОСОБА_4 та ОСОБА_8 на швидке та повне розкриття вчиненого відносно них злочину, викриття осіб, винних у його вчиненні та відшкодування заподіяних злочином збитків.

Судом першої інстанції ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдано його за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень.

Таке рішення суд мотивував тим, що в ході судового розгляду не знайшли підтвердження посилання потерпілого на те, що дії ОСОБА_1 щодо відібрання пояснень та винесення постанови про відмову в порушенні кримінальної справи були спрямовані на користь ОСОБА_6, ОСОБА_5 і ОСОБА_7 та вчинені з метою, щоб останні змогли уникнути відповідальності за свої протиправні дії. Судом у вироку констатовано порушення, вчинені органом досудового розслідування при відібранні експериментальних зразків почерку, а саме не встановлено, в яких позиціях підписуючі особи перебували під час підписання документів та не дотримано вимоги про відтворення відповідних умов при відібранні зразків почерку. Суд визнав недопустимими доказами пояснення ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_10 та висновок почеркознавчої експертизи № 490 від 22.05.2013 року. Стороною обвинувачення не надано доказів того, що при винесенні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи останній діяв в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_7 чи ОСОБА_6, які могли уникнути кримінальної відповідальності. У ході судового розгляду не доведено, що ОСОБА_1 навмисно викривив інформацію, яка йому надавалася очевидцями події, а неповнота відображення останнім всіх обставин у поясненнях не є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності.

У поданій апеляційній скарзі прокурор вважає виправдувальний вирок суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим і невмотивованим та оскаржує його у зв'язку з невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що порушуючи ст. 90 КПК України, суд незаконно визнав преюдиціальне значення постанови Любешівського районного суду від 24 січня 2013 року про направлення кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, на додаткове розслідування, визнавши недопустимими докази у кримінальному провадженні, оскільки дана постанова не є остаточним рішенням у справі. Стверджує, що не ґрунтуються на вимогах закону висновки суду про визнання неналежним і недопустимим доказом висновку експерта № 490 від 22.05.2013 року, оскільки основним завданням експертизи було встановлення факту виконання ОСОБА_1 записів «з моїх слів записано вірно і мною прочитано» від імені осіб, яких той опитував, і виконання підписів замість них. У ході досудового слідства та судового розгляду встановлено, що ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 особисто у поясненнях зазначеної фрази не писали та не виконували підписів під текстом пояснень, у тому числі за обставин, вказаних у судовому рішенні. Крім того, постановою Любешівського районного суду від 24 січня 2013 року про направлення кримінальної справи для проведення додаткового розслідування було поставлено під сумнів лише законність одержання зразків для експертного дослідження. Посилається на те, що пояснення ОСОБА_4 повністю підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 Зазначає, що, визнаючи недоведеним факт наявності у діях ОСОБА_1 корисливого мотиву чи іншої зацікавленості в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, суд вийшов за межі пред'явленого обвинувачення, оскільки досудовим слідством першому не інкримінується зловживання службовим становищем з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах. Вважає виправдувальний вирок таким, що ґрунтується на припущеннях, домислах, а також висновках, які не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Стверджує, що переконливі докази винуватості ОСОБА_1 судом безпідставно відхилено, а надано перевагу неперевіреним доказам сторони захисту. З огляду на вищенаведене просить викликати у судове засідання та додатково допитати потерпілого ОСОБА_4 Вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України та призначити покарання за ч. 1 ст. 366 КК України - у виді 3 (трьох) років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на три роки.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, у зв'язку закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Кримінальне провадження в частині вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.364 КК України закрити у зв'язку з декриміналізацією.

Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати за залучення експертів у кримінальному провадженні у сумі 1764 (одна тисяча сімсот шістдесят чотири) гривень 96 копійок та вирішити питання про арешт майна відповідно до постанови про накладення арешту на майно від 11 липня 2012 року і речові докази, які пропонується зберігати із матеріалами кримінальної провадження.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_2 у запереченні на апеляційну скаргу просить залишити останню без задоволення, а виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 - без змін на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, належно дослідженими та оціненими судом під час судового розгляду відповідно до вимог ст. 94 КПК України.

Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційної скарги, прокурора та потерпілого, які підтримали апеляцію в повному обсязі, обвинуваченого та його захисників, які заперечили проти її задоволення, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

У відповідності до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, суд повинні оцінювати докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ при цьому не має наперед встановленої сили.

Дотримуючись даної вимоги закону, суд повно і всебічно дослідив всі представленні обвинуваченням докази винуватості ОСОБА_1 і дав їм належну правову оцінку.

Так, обвинувачений ОСОБА_1 вину свою у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень не визнав та показав суду, що, відповідно до наказу начальника управління МВС України у Волинській області № 130 о/с від 29.12.2006, працював на посаді дільничного інспектора міліції Любешівського РВ УМВС України у Волинській області. Упродовж з 29.11.2010 р. по 02.12.2010 р. він проводив перевірку в порядку ст. 97 КПК України за фактом бійки у барі «Міраж». З цією метою він відбирав пояснення у ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_11, а також у ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 Всі пояснення за своєю суттю відповідають даним, які повідомляли опитувані особи. Записував особисто з їх слів, ознайомлював з текстом, запис «З моїх слів записано вірно та прочитано» писав він, а підписи під ним ставили вищезазначені особи. Пояснення у вказаних осіб відбиралися в довільній формі, оскільки нормативного документу, який регламентував порядок їх відібрання, немає. Будь-яких неправдивих відомостей у документи не заносив, виправлень, дописок, зміни даних ним допущено не було. Підписи від їх імені він не робив. На підставі встановлених ним під час перевірки даних 03.12.2010 року було винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи. Вважає, що жодних протиправних дій не вчиняв, владу та службове становище всупереч інтересів служби не використовував, не діяв в інтересах третіх осіб, а лише зазначив у вказаній постанові свою правову позицію з цього приводу.

Потерпілий ОСОБА_4, свідки ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 не заперечували про відібрання у них пояснень ОСОБА_1, вказали про проставляння своїх підписів під анкетними даними.

Потерпілий ОСОБА_4 вказав також, що зміст його пояснення, відібраного ОСОБА_1 29.11.2010 року, не відповідає фактичним обставинам, в них не зазначено, що його змушували ставати на коліна та вибачатись.

Показання потерпілого ОСОБА_4, на думку суду апеляційної інстанції, підставно визнані такими, що не можуть слугувати належними доказами обвинувачення ОСОБА_1 Вони є непослідовними, суперечливими, а в сукупності з показаннями інших свідків вказують на те, що під час опитування потерпілого ОСОБА_1 у 2010 році, перший, сподіваючись на добровільне відшкодування йому шкоди, повідомив останньому неповну інформацію про події, які відбувалися 28 листопада 2010 року у барі «Міраж», та не отримавши добровільного відшкодування від ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, змінив свої показання.

Крім того, в ході дослідження матеріалів кримінального провадження було встановлено, що на аркуші 139 у томі першому міститься протокол допиту потерпілої особи ОСОБА_4 від 07 лютого 2011 року. Допит проводився прокурором Любешівського району Степанюком С.С. В протоколі допиту зазначено, що ДІМ Любешівського РВ УМВС України 29.11.2010 року відібрав у нього пояснення, про що він поставив свій підпис під текстом.

Допитаний в суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_10 вказав, що саме про такі обставини, які викладені в поясненні розповідав ОСОБА_1

Матеріали кримінального провадження не містять доказів того, що відомості відображені у поясненнях ОСОБА_4, ОСОБА_9, які датовані 29.11.2010 р., ОСОБА_10 - 30.11.2010 р., ОСОБА_8 - 01.10.2010 р., ОСОБА_11 - 02.12.2010 р., не відповідали тим, які вказані особи надавали ОСОБА_1 при їх опитуванні.

Під час розгляду провадження в апеляційній інстанції судом неодноразово викликалися та двічі застосовувався привід до свідків ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_9, однак орган досудового розслідування не забезпечив явку останніх.

Допитані потерпілий ОСОБА_4 та свідок ОСОБА_10 фактично, оскільки розглядається провадження тривалий час, вказували на перебіг подій, що відбувалися 28 листопада 2010 року в приміщенні бару «Міраж» та біля нього в селі Великий Курінь Любешівського району. Однак, вказати, які конкретно пояснення давали ОСОБА_1 відразу ж після інциденту не змогли. Слід також врахувати фізичний стан ОСОБА_4 під час відбирання у нього пояснень.

Органом досудового розслідування не надано поясненнь ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 дані під час проведення ОСОБА_1 перевірки за цим фактом. При цьому, як вбачається із матеріалів кримінального провадження та було встановлено судом, ОСОБА_1 відбирав пояснення у вищезазначених осіб і вони враховувалися ОСОБА_1 при винесенні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.

Органом досудового розслідування в порушення вимог ст. 130, 183 КПК України (в редакції 1960 року) проведено виїмку з матеріалів кримінальної справи № 1-41/11, яка знаходилася в архіві Любешівського районного суду, відповідно до постанови про проведення виїмки від 24.05.2012 року. Дана слідча дія була проведена 29.05.2012 року. Постанова не містить вказівки про те, які документи слід вилучити, вказано лише, що проводиться виїмка наявних в Любешівському районному суді документів, що підтверджують вчинення протиправних дій дільничним інспектором міліції ОСОБА_1 та інших документів, які мають відношення до справи. На підставі такої незаконної постанови 29.05.2012 року було вилучено з матеріалів справи № 1-41/11 про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, ряд документів, а саме: дві постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 03.12.2010 року, винесені дільничним інспектором міліції ОСОБА_1; пояснення ОСОБА_4 від 29.11.2010 року та пояснення ОСОБА_10 від 30.11.2010 року, які відбирав дільничний інспектор міліції ОСОБА_1 Разом з тим, всупереч вимог ст. 186 КПК України (в редакції 1960 року), вилучивши документи з матеріалів кримінальної справи, слідчим не були виготовлені копії вилучених документів, що не засвідчені підписом слідчого та не завірені печаткою. В подальшому, вилучені пояснення ОСОБА_4 від 29.11.2010 року та пояснення ОСОБА_10 від 30.11.2010 року були направлені для проведення почеркознавчої експертизи, призначеної постановою від 24.05.2012 року, що ставить під сумнів законність проведення такої експертизи та її висновки. Суд визнав недопустимими доказами пояснення ОСОБА_9 від 29.11.2010 року, ОСОБА_11 від 02.12.2010 року, ОСОБА_8 від 01.12.2010 року, так як постанова про виділення матеріалів з кримінальної справи була винесена з порушенням вимог закону.

Оскільки вищезазначені докази отримані з порушенням вимог закону, тому судом першої інстанції підставно визнано їх недопустимими доказами.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що відбір експериментальних зразків для проведення почеркознавчої експертизи проводився органом досудового слідства з порушенням п. 5 Інструкції „Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень" затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 року, а саме відбрано експериментальні зразки почерку не у два етапи, зразки почерку ОСОБА_4 відібрані не в тих умовах, в яких він підписував свої пояснення від 29.11.2010 року під час перебування в лікарні, і взагалі експериментальні зразки почерку у ОСОБА_4 відібрано не процесуальним шляхом. Ці обставини впливають на достовірність висновків експерта і з цим погоджується апеляційний суд.

З огляду на те, що об'єктом дослідження судово-почеркознавчої експертизи № 490 від 22 травня 2013 року виступали речові докази - пояснення вищезазначених осіб, отримання яких проведено з порушеннями закону, призначення експертизи також проведено не відповідності до нормативних актів, суд першої інстанції обґрунтовано висновок експерта визнав недопустимим доказом.

Також суд звертає увагу на те, що висновок експерта не дає ствердної відповіді про особу, яка підписувалася під текстом пояснень, інкримінованих ОСОБА_1

Як потерпілий ОСОБА_4, так і свідки ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 ОСОБА_11, стверджували про те, що в поясненнях проставляли підписи під анкетними даними. Однак стороною обвинувачення не надано суду доказу щодо виконання однією чи різними особами підписів в поясненнях під анкетними даними і після тексту.

Крім того, слід зазначити, що органом досудового розслідування двічі кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закривалося у зв'язку із відсутністю у його діях складу злочину.

Як в суді першої так і апеляційної інстанції не доведено, що обвинувачений навмисно викривив інформацію, що йому надавалась.

Стороною обвинувачення не взято до уваги, що винні у спричиненні тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_4 дільничним інспектором міліції ОСОБА_1 були встановлені під час дослідчої перевірки.

За результатами перевірки події, що мала місце 28 листопада 2010 року в барі «Міраж» та на вулиці біля даного бару, ОСОБА_1 на підставі зібраних матеріалів прийняв рішення у вигляді постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, роз'яснив порядок оскарження даної постанови, право на звернення до суду в порядку ст. 27 КПК України (в редакції 1960 року) з питання притягнення до відповідальності ОСОБА_5 та ОСОБА_10 за нанесення тілесних ушкоджень і побоїв в порядку приватного звинувачення, направив постанову прокурору, який здійснює нагляд. Також на винних осіб були складені протоколи за правопорушення, передбачені ст.ст. 173, 178 КУпАП.

Видача направлення для проходження медичного освідування не входила до кола службовий обов'язків ОСОБА_1

Крім того, на думку апеляційного суду, не доведено настання негативних наслідків вказаного злочину таких, як можливість уникнення ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 кримінальної відповідальності, порушення законних прав потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_8 на швидке та повне розкриття вчиненого відносно них злочину, викриття осіб, винних у його вчиненні та відшкодування заподіяних злочином збитків, приховування злочину, вчиненого ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і, таким чином, підриву престижу та авторитету державного правоохоронного органу - міліції.

Сам ОСОБА_8 у даному кримінальному провадженні потерпілим не визнаний.

Разом з тим, зловживання владою або службовим становищем як злочин законодавець визначив з матеріальним складом. Для визнання його закінченим обов'язковим є настання суспільно небезпечним наслідків від злочинного діяння службової особи. Цими наслідками відповідно до примітки до ст. 364 КК України визнається істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб. Разом з тим, кримінальний закон не визначає конкретних випадків, за яких шкода в нематеріальному вираженні має визнаватись істотною.

Суд вважає, що органом досудового розслідування не доведено, якими діями ОСОБА_1 заподіяно істотну шкоду і в чому вона полягає.

Отже, оцінюючи в сукупності досліджені під час судового розгляду докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку і приймаючи до уваги відсутність доказів, які доводили б вину ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 364 КК України та ч.1 ст. 366 КК України, суд першої інстанції обґрунтовано виправдав його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень

Час інкримінованого ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України, датований з 29 листопада до 02 грудня 2010 року. 28 лютого 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального і Кримінального процесуального кодексу України щодо імплементації до національного законодавства положень ст. 19 Конвенції ООН проти корупції».

На думку апеляційного суду, підстави виправдання ОСОБА_1 у вчиненні вищезазначеного злочину покращують становище останнього.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування виправдувального вироку з мотивів, наведених в апеляційній скарзі прокурора.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишити без задоволення, а вирок Любешівського районного суду Волинської області від 02 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий

Судді