Рішення № 61207812, 05.09.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 165/534/16-ц Провадження № 22-ц/773/1224/16 Головуючий у 1 інстанції: Ференс-Піжук О.Р. Категорія: 27 Доповідач: Свистун О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2016 року місто ОСОБА_1

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Свистун О.В.,

суддів Грушицького А.І., Федонюк С.Ю.,

за участі секретаря Концевич Я.О.,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 Молотовитча про стягнення штрафних санкцій за договором відновлювальної кредитної лінії,

за апеляційною скаргою позивача публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Нововолинського міського суду від 29 червня 2016 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

21 березня 2016 року ПАТ Державний ощадний банк України звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення штрафних санкцій за договором відновлювальної кредитної лінії покликаючись на те, що на підставі Договору відновлюваної кредитної лінії № 3152 від 30 січня 2008 року, а також Додаткової угоди №1 від 06 жовтня 2008 року, Додаткової угоди №2 від 22 січня 2010 року та Додаткової угоди №3 від 13 грудня 2010 року, які укладені між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та відповідачем ОСОБА_3, останнім отримано кредит в розмірі 350000,00 грн. на споживчі потреби окремими частинами (траншами) за відновлюваною кредитною лінією, з сплатою 15.5 % річних, комісійних, та інших платежів, які визначені умовами даного договору. Остаточний термін погашення кредиту є 29 січня 2018 рік.

12 грудня 2011 року рішенням Нововолинського міського суду Волинської області було задоволено вимоги Банку та стягнуто з ОСОБА_3 в користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість по Договору відновлюваної кредитної лінії №3152 від 30 січня 2008 року в сумі 327 413,12 грн., яка складалася із тіла кредиту 316655.09 грн., відсотків 9521.15 грн., пені 1236.89 грн. А також було стягнуто судові витрати.

Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 18 вересня 2012 року розстрочено виконання рішення Нововолинського міського суду від 12 грудня 2011 року про стягнення з ОСОБА_3 в користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованості за Договором відновлюваної кредитної лінії №3152 від 30 січня 2008 року в сумі 327 413,13 грн. шляхом погашення заборгованості ОСОБА_3 щомісячними платежами по 9618,00 грн. до 30 грудня 2014 року включно згідно графіку погашення боргу від26червня 2012 року.

Позивач просив стягнути з відповідача на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Волинське обласне управління АТ «Ощадбанк» на рахунок № НОМЕР_1 т ОПЕРВ філії - Волинське обласне управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за процентами, комісіями, сплатою пені, неустойки, 3% річних та втрат банку від інфляції за Договором відновлюваної кредитної лінії № 3152 від 30 січня 2008 року, яка станом на 15 березня 2016 року складає 173 433 (сто сімдесят три тисячі чотириста тридцять три) гривні 38 копійок, зокрема: 52 262,11 грн. - прострочена заборгованість за процентами; 66 841,86 грн. - загальна сума пені; 7 963,39 грн. - загальна сума 3% річних; 46 366,02 грн. - загальна сума втрат банку від інфляції, оскільки боржник не повернув всю суму боргу на вимогу банку, а проводив оплату частинами в звязку з чим банк продовжував нараховувати на прострочену заборгованість штрафні санкції, які на сьогоднішній день не погашені.

Рішенням Нововолинського міського суду від 29 червня 2016 року в задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 про стягнення штрафних санкцій за договором відновлювальної кредитної лінії відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивач ПАТ «Державний ощадний банк України» просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю, оскільки вважає, що судом булипорушені норми матеріального та процесуального права, неповно зясовані обставини, що мають значення для справи.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з підстав у ній зазначених. Суду пояснив, що проведено перерахунок заборгованості відповідача у відповідності до проплачених сум тіла кредиту і за період з 11.09.2011 року по 15.03.2016 року встановлено заборгованість по процентах 52262.11 грн., сума пені 43599.94 грн. з яких 9728.95 грн. пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 33870.99 грн. пеня за несвоєчасну сплату процентів, 3 % річних 3 994.06 грн. з яких 1567.68 грн. 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту, 2426.38 грн. 3% річних за несвоєчасну сплату процентів, 28929.92 загальна сума втрат банку від інфляції з яких 5661.89 грн. за рахунок несвоєчасного повернення кредиту, 23268.03 за рахунок несвоєчасної сплати процентів. Всього на загальну суму 128786.03 грн., що просять стягнути із відповідача в користь банку.

Відповідач ОСОБА_3, представник відповідача ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечили, оскільки вважають, що рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2, вдповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_1, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового з наступних підстав.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог позивача виходив з того, що позивачем не надано жодного належного та доказу щодо наявності у відповідача заборгованості, оскільки відповідач повністю сплатив суму боргу згідно рішення суду. А також позивачем пропущено без поважних причин строки позовної давності.

Однак повністю з такими висновками суду погодитися не можна з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 30 січня 2008 року між позивачем і відповідачем було укладено Договір відновлювальної кредитної лінії№ 3152, та Додаткову угоди № 1 до кредитного договору № 3152 від 30 січня 2008 року, Додаткову угоди № 2 до кредитного договору № 3152 від 30 січня 2008 року, Додаткову угоди № 3 до кредитного договору № 3152 від 30 січня 2008 року (а.с. 18-22, 23-24, 25, 26, 27), відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредит на споживчі потреби, окремими частинами (траншами) за відновлюваною кредитною лінією у період до 29 січня 2010 року, в розмірі 350000,00 грн. з сплатою 15.5 % річних, комісійних, та інших платежів, які визначені умовами даного договору. Остаточний термін погашення кредиту є 29 січня 2018 рік.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 12 грудня 2011 року (а.с. 15-16) стягнено з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» 327413,13 грн. за договором відновлювальної кредитної лінії № 3152 від 30 січня 2008 року, яка складалася із тіла кредиту 316655.09 грн., відсотків 9521.15 грн., пені 1236.89 грн. А також було стягнуто судові витрати.

Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 18 вересня 2012 року (а.с. 17) розстрочено виконання вищезазначеного рішення суду щомісячними платежами по 9618 грн. щомісячно до 30 грудня 2014 року згідно графіку погашення боргу від26червня 2012 року.

З повідомлення відділу державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції від 15 березня 2015 року вбачається, що на виконання виконавчого листа Нововолинського міського суду від 26 грудня 2011 року № 2-1004 станом на 05 березня 2015 року сплачено 322413 грн., що підтверджується дослідженими в суді копіями квитанцій про сплату ОСОБА_3 заборгованості за договором кредиту № 3152 від 30 січня 2008 року (а.с. 68-72) та випискою по рахункам ОСОБА_3М.(а.с. 73).

Судом встановлено, що відповідач останню суму сплати основного боргу вніс 01.04.2015 року, що вбачається із квитанції № 63819264 (а.с. 72 зворот) та наданих представником позивача розрахунків.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобовязання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Згідно із ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Судом встановлено, що кредитний договір було укладено терміном до 29 січня 2018 року. Проте строки виконання зобовязань по поверненню кредиту було змінено, оскільки банк звернувся в суд із позовом про стягнення всієї суми боргу і рішенням Нововолинського міського суду 12 грудня 2011 було стягнуто із ОСОБА_3 всю суму боргу тіла кредиту, відсотків та пені.

Із наданих суду розрахунків встановлено, що вся сума заборгованості, яка була стягнута із ОСОБА_3 рішенням суду була повністю сплачена на рахунок банку 01.04.2015 року.

Отже із наданих позивачем та відповідачем доказів судом встановлено, що основне зобовязання по оплаті тіла кредиту відповідачем було виконане саме 01.04.2015 року, оскільки відповідач згідно квитанції оплатив кошти, які були зараховані на рахунок позивача, що підтвердив в судовому засіданні представник позивача.

Враховуючи вимоги ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору, правової позиції Верховного Суду України, викладеної у справі № 6-157 цс 16, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителів від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами кредитного договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до ст. 48 цього ж Кодексу.

Позивач просить стягнути з відповідача відсотки за користування кредитом, пеню за несвоєчасну сплату процентів і несвоєчасне повернення кредиту, 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту і за несвоєчасну сплату процентів, втрати банку від інфляції за рахунок несвоєчасного повернення кредиту та несвоєчасної сплати процентів.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно із договором відновлювальної кредитної лінії № 3152 від 30 січня 2008 року, п. 1.1 позичальник зобовязувався сплачувати 15.5 % річних за користування кредитом у встановлені договором строки.

Судом встановлено, що відсотки за даним договором банком нараховані станом на 01.01.2013 року. Згідно витягу з протоколу № 172-ПА засідання Кредитного комітету філії Волинського обласного управління АТ «Ощадбанк» від 05 грудня 2013 року, нарахування процентів за кредитним договором № 3152 від 29 січня 2008 року, укладеним з ОСОБА_3, у звязку з ухваленням рішення Нововолинським міським судом від 12 грудня 2011 року про стягнення заборгованості за даним кредитним договором в повному обсязі, припинено та прийнято рішення про сторнування нарахованих процентів за користування кредитом з 01 січня 2013 року (а.с.82).

Отже судом встановлено, що відсотки по даному кредитному договору станом на 01.01.2013 року становлять 52262.11 грн. і на день звернення до суду 21.03.2016 року не нараховувалися.

Згідно із ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 4ст. 267 ЦК Українивизначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що у задоволені вимоги банку про стягнення з відповідача відсотків слід відмовити, оскільки позивачем пропущено строки позовної давності для подання позову по цій вимозі, так як пропущено трьохрічний строк, і відповідач просив застосувати строки позовної давності.

Доводи позивача про не пропущення строку позовної давності, оскільки основне зобовязання тіло кредиту не було виконане, а тому банк має право на отримання нарахованих і не оплачених відсотків і що відповідачем було здійснено проплату відсотків, що поновило строки спростовані в судовому засіданні наданими та дослідженими доказами.

Відповідно до вимог чинного законодавства кредитодавець має право на отримання відсотків, однак сам же кредитор в даному випадку зупинив нарахування відсотків станом на 01.01.2013 року про що йому було відомо, і відповідно з цього часу мав право протягом трьохрічного строку звернутися у суд за стягненням всієї суми відсотків із боржника, однак звернувся з пропуском даного строку. Поважних причин пропуску строку банк не вказує, оскільки вважає, що строки не пропущені.

Із ст. 261 ЦК України вбачається, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В правовій позиції Верховного Суду України викладеній у справі № 6-61 цс14 встановлено, що перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України).

Отже строк позовної давності по даній вимозі позивач пропустив, оскільки звернувся у суд поза трьохрічним строком.

В частині доводів, що боржник провів 01.04.2015 року оплату боргу відсотків у сумі 101.57 грн., а тому строки позовної давності були перервані не заслуговують на увагу, оскільки судом було встановлено, що дана сума відповідачем була оплачена 07.12.2012 року на погашення тіла кредиту по рішенню суду про що позивач надав відповідні розрахунки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що після ухвалення судом рішення від 12.12.2011р. за період з 21.12.2011р. до 01.04.2015р. відповідач сплатив суму 331413,13грн., (включаючи суму 327413,13грн. заборгованості за кредитним договором та 2823,00 відшкодування судових витрат). 21.12.2011 року відповідач сплатив 4000,00 грн., а 28.03.2012 року 9756,00 грн., які підлягали зарахуванню банком на відшкодування судових витрат та сплати процентів, стягнутих з відповідача за рішенням суду.

Всі інші суми, які сплачував відповідач, підлягали зарахуванню на погашення кредиту. Однак позивач не зараховував сплачені ОСОБА_3 кошти в повному обсязі на погашення кредиту, а скеровував їх на сплату поточних процентів, нарахованих уже після винесення судом рішення і тільки 26.05.2015р. кошти в сумі 32 067,5грн., які відповідач сплатив протягом квітня-вересня 2012р., скерував на погашення кредиту. Позивач не врахував у розрахунку процентів сплачені грошові кошти в сумі 33069,54 грн. у період з 09.04.2012 року до 28.09.2012 року, 1444,37 грн. -29.04.2013 року, 50000,00 грн. 21.05.2013 року, з 27.05. до 02.12.2013 року 84000,00 грн.

Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення відсотків із боржника до задоволення не підлягає із-за пропуску строку позовної давності.

Відповідно не підлягають до задоволення і вимоги позивача про стягнення пені за несвоєчасну сплату процентів в сумі 33870.99 грн., 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів у сумі 2426.38 грн., втрати банку від інфляції (ст. 625 ЦК України) за рахунок несвоєчасної сплати процентів на суму 23268.03 грн.

Згідно із ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Судом встановлено, що 12 грудня 2011 року рішенням Нововолинського міського суду з ОСОБА_3М в користь кредитора ПАТ «Державний ощадний банк України» стягнено 327 413,13 грн. за договором відновлювальної кредитної лінії № 3152 від 30 січня 2008 року, яка складалася із тіла кредиту 316655.09 грн., відсотків 9521.15 грн., пені 1236.89 грн. А також було стягнуто судові витрати.

Дане рішення боржник виконував до 01.04.2015 року. Ухвалою цього ж суду виконання даного рішення було розстрочено до 30 грудня 2014 року. Отже зобовязання за кредитним договором боржник виконував до 01.04.2015 року.

Колегія суддів вважає, що основне зобовязання за кредитним договором повністю виконане тільки з повною оплатою на рахунок кредитора тіла кредиту, а саме 01.04.2015 року.

Таким чином боржник як взяті на себе зобовязання, так і рішення суду виконував тривалий час, не повернув суми боргу на вимогу кредитодавця одним платежем і у строки встановлені кредитодавцем, а отже користувався коштами позивача, тому у разі порушення зобовязань боржник сплачує неустойку (ст. 611 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобовязання, якщо не виконав його у строки встановлені договором (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пеня є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Договором відновлювальної кредитної лінії між сторонами по справі у п. 5.2 встановлено, що за порушення взятих на себе зобовязань по своєчасному поверненню основної суми Кредиту позичальник зобовязується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Із розрахунку позивача вбачається, що пеня за несвоєчасне повернення кредиту за період з 11.09.2011 року по 15.03.2016 року становить 9728.95 грн. Дана сума нарахована за період після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості по 01.04.2015 року, майже за три роки і сім місяців.

У договорі кредиту між банком та відповідачем у п. 7.8 встановлено, що сторони домовилися про збільшення строків позовної давності до трьох років для всіх грошових зобовязань.

Отже колегія суддів вважає, що дана вимога позивача підлягає до задоволення в межах строків позовної давності. Позивач звернувся у суд 21.03.2016 року, а тому стягненню підлягає пеня за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 4562.40 грн. за період з 21.03.2013 року по 01.04.2015 року в межах строків позовної давності згідно додатку № 3 до розрахунку загальної заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 3152 від 30.01.2008 року станом на 15.03.2016 року.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Отже згідно із додатком № 4 до розрахунку загальної заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 3152 від 30.01.2008 року станом на 15.03.2016 року стягненню підлягає 3 % річних за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 552.48 грн. за період з 21.03.2013 року по 01.04.2015 року в межах строків позовної давності.

Згідно із додатком № 5 до розрахунку загальної заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 3152 від 30.01.2008 року станом на 15.03.2016 року стягненню підлягають втрати банку від інфляції за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 5 584.65 грн. за період з 21.03.2013 року по 01.04.2015 року в межах строків позовної давності.

Таким чином вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

За правилами ст.60 ч.1 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Будь-яких інших доказів позивач суду не надав. Також позивачем не вказано поважних причин пропуску строків позовної давності.

Доводи відповідача, що позивачем не правильно проведені розрахунки не заслуговують на увагу, оскільки ні відповідач, ні його представник не надали своїх розрахунків. Також сторонам було розяснено право на проведення судової експертизи по справі. Сторони відмовилися використати таке право.

Враховуючи встановлені обставини та вимоги чинного законодавства колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням вимог матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст. 309 ЦПК України дане рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд вирішує питання щодо судових витрат. Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то із відповідача слід стягнути в користь позивача 294.70 грн. судових витрат ( судові витрати 3550.65 х 8.3 % (відсоток задоволених вимог)).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319, 218, 60, 88 ЦПК України, на підставі ст.ст. 257, 261, 267, 525, 526, 549, 599, 611. 612, 625, 631, 1046, 1048, 1049 ЦК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу позивача публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

Рішення Нововолинського міського суду від 29 червня 2016 року у даній справі скасувати.

Ухвалити нове рішення. Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ПАТ «Державний ощадний банк України» на рахунок № НОМЕР_1 в ОПЕРВ філії Волинське обласне управління АТ «Ощадбанк» - 4562.40 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 552.48 грн. 3 % річних за несвоєчасне повернення кредиту, 5584.65 грн. інфляції за рахунок несвоєчасного повернення кредиту, всього на суму - 10699 грн. 53 коп.

Стягнути ОСОБА_3 в користь ПАТ «Державний ощадний банк України» - 294.70 грн. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: