Рішення № 61199472, 06.09.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 747/610/16-ц Провадження № 22-ц/795/1557/2016 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Косенко Ю. Л. Доповідач - Шевченко В. М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіШевченко В.М.суддів:Лакізи Г.П., Скрипки А.А.при секретарі:Покладі Д.В.за участю:представника позивача ОСОБА_5, представника відповідача Колениченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «Чернігівобленерго» про зміну формулювання підстав звільнення,

в с т а н о в и в:

В травні 2016 року ОСОБА_7 звернувся з позовом до ПАТ «Чернігівобленерго» про зміну формулювання підстав звільнення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він не згоден з формулюванням підстави звільнення за п.3 ст. 36 КЗпП України, оскільки він, як громадянин, що залучений до виконання військового обов'язку має право на гарантії передбачені ст. 119 КЗпП України, а тому підставою формулювання його звільнення має бути п.3 ст.119 КЗпП України.

Рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2016 року ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

ОСОБА_7 вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, не досліджено всіх обставин справи.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що апелянта було призвано на військову службу до ЗСУ 08.05.2015 р., а тому він підпадає під дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15.01.2015р. і має право на зміну формулювання звільнення за п.3 ст. 119 КЗпП України.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині мотивів та підстав відмови в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, з червня 2014 року ОСОБА_7 знаходився у трудових відносинах з ПАТ «Чернігівобленерго», де працював в Талалаївському РЕМ контролером енергонагляду 3 групи.(ас.12).

8 травня 2015 року позивачем була подана заява про звільнення з роботи з 8 травня 2015 р., у зв»язку з призовом на військову службу.

Як встановлено судом, згідно наказу (розпорядження) № 34-к про припинення трудового договору (контракту) від 08.05.2015 р. ОСОБА_7 був звільнений з посади контролера електронагляду 3 групи Талалаївського РЕМ ПАТ «Чернігівобленерго» у зв'язку з призовом на війську службу п.3 ст.36 КЗпП України (а.с.41).

Згідно довідки військової частини 3005 № 433 від 26.02.2016 р. ОСОБА_7 11.05.2015 р. прибув до військової частини 3005 для проходження строкової служби з Срібнянського ОМВК Чернігівської області, де проходить її по теперішній час.(ас.9).

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_7 не погоджується з формулюванням підстави його звільнення за п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України, оскільки згідно ст. 119 КЗпП України, громадянам, які залучаються до виконання військового обов'язку надаються гарантії збереження місця роботи і середнього заробітку, а тому просив визнати формулювання причин звільнення по п.3 ст. 36 КЗпП України невірною та змінити формулювання звільнення вказавши формулювання звільнення-в зв'язку з призовом на строкову військову службу по п. 3 ст. 119 КЗпП України.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що формулювання звільнення викладене в наказі № 34-к від 08.05.2015 р. було проведено на підставі заяви позивача відповідало змісту п.3 ст. 36 КЗпП України в редакції на день проведення звільнення, а зміни до п.3 ст. 36 та ст. 119 КЗпП України, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14.05.2015 р. № 433-VIII, набрали чинності лише 11.06.2015 р.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову так, як вони відповідають матеріалам справи та положенням диспозитивності цивільного судочинства, однак при обґрунтуванні відмови у позові суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Пунктом 3 статті 36 КЗпП України ( в редакції станом на 08.05.2015 р.) визначено, що підставою для припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду № 116-YII від 15.01.2015 року який набрав чинності 08 лютого 2015 року, було внесено зміни до ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та абз.1ч.2 даної статті викладений наступним чином: «за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Як вбачається з матеріалів справи, призов ОСОБА_7 на строкову військову службу здійснювався під час дії Указу Президента України № 15/2015 від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», яким оголошено часткову мобілізацію, що проводилась у три черги протягом 210 діб 2015 року, у тому числі на території Чернігівської області.

Як убачається з листа Міністерства оборони України №322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року, відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону в Україні» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року №303/2014, в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України.

Таким чином, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду № 116 - YII від 15.01.2015 року який набрав чинності саме 08 лютого 2015 року, тобто до звільнення ОСОБА_7 з ПАТ «Чернігівобленерго» передбачено, що за громадянами України, які призвані в тому числі на строкову військову службу, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи(посада) та середній заробіток.

Отже починаючи з 08 лютого 2015 року державні гарантії щодо збереження робочого місця розповсюджуються на громадян України, які призвані на строкову військову службу, на особливий період, чи оголошення рішення про проведення мобілізації.

Колегія суддів не може погодитись з мотивацією суду першої інстанції про відмову в позові з тієї підстави, що передбачені ч.3 та 4 ст.119 КЗпП України трудові гарантії (збереження місця роботи і компенсація середнього заробітку на підприємстві) не розповсюджуються на позивача, який проходить строкову військову службу, так як зазначені зміни до цієї норми внесені вже після звільнення його з роботи Законом України від 14.05. 2015 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду" №433 -VIII.

Оскільки зміни в норму ст.119 КЗпП України внесені на підставі змін, що внесені в частину 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов»язок і військову службу» від 15 січня 2015 року та діяли на час видачі адміністрацією відповідача спірного наказу.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

З 11 червня 2015 року ч.3 ст.119 КЗпП України діє у новій редакції, а саме слова »призваними на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період» замінено словами »призваними на строкову військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період». При цьому слова »військова служба» охоплюють слова »строкова військова служба» тобто законодавцем дано більш розширене тлумачення(конкретизація) поняття «військова служба», чітко та однозначно зазначено усі види військової служби, відбування якої не дає право роботодавцю звільняти працівника за п.3ст.36 КЗпП України.

Як роз'яснено п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 р. відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до статті 19 Конституції України статті 1 ЦПК та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у

більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у

випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленого цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів .

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів. Відповідно до принципу диспозитивності, позивач має право визначити обсяг судового захисту, тобто змінювати предмет чи підставу позову.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом про зміну формулювання звільнення, указане ним спірне правовідношення регулюється нормами ч.3ст.235 КЗпП України, і саме за цією вимогою суд мав ухвалити рішення.

Згідно із ч.3 ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган який розглядає трудовий спір, зобов»язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та посиланням на відповідну статтю (пункт)закону. Тобто позов про зміну формулювання причин звільнення пред`являється в тих випадках, коли працівник не згодний з формулюванням звільнення вказаного в наказі власником, але не має наміру повертатися на попередню роботу.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_7 був звільнений з порушенням вимог КЗпП України, однак вимога позивача(предмет позову) стосується зміни формулювання причини звільнення, але відсутні підстави для зміни такого формулювання і ст.119 КЗпП України на яку посилається позивач не визначає підставу звільнення, а гарантує працівникам збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку на час виконання державних обов»язків.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_7 зазначала, що до суду позивач звернувся у зв»язку з порушенням відповідачем його трудових прав, і тому необхідно ухвалити рішення про поновлення його на роботі у зв»язку з незаконним звільненням та отримання ним компенсації середнього заробітку. Звернення в суд позивача не пов`язано із зміною запису в його трудовій книжці.

Однак таких позовних вимог про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку ОСОБА_7 не заявлялось, приписи частини другої статті 31 ЦПК України не застосовуються під час розгляду справи в судах апеляційної інстанції, суд зобов»язаний вирішити справу на підставі тільки тих вимог, які заявлялися позивачем і не вправі сам вийти за межі заявлених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, розглянувши справу в межах заявлених ОСОБА_7 вимог, суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні його вимог, проте відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції неповно з»ясував обставини, що мають значення для справи і помилково прийшов до висновку, що передбачені чинним законодавством трудові гарантії для працівників призваних на строкову військову службу під час мобілізації не розповсюджуються на позивача.

При цьому, підстави відмови ОСОБА_7 в заявлених ним позовних вимогах, не позбавляють його можливості на звернення до суду з позовом для вирішення спору про його звільнення.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів та підстав відмови в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, п.1,4 ч.1 ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2016 року змінити в частині мотивів та підстав відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:Судді: