Ухвала суду № 61194099, 06.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" вересня 2016 р. м. Київ К/800/11144/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Моторного О.А.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2015

та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2014

у справі № 820/17987/14

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «Стандартопт»

до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне виробничо-комерційне підприємство «Стандартопт» звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000542211 від 29.09.2014.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2014, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2015, позов задоволено; скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з мотивів протиправності його прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «Стандартопт» з питання господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень, травень, червень 2014 року, складено акт № 2768/20-33-22-01-07/39080130, в якому зафіксовано порушення: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 4 437 848 грн., у т.ч.: за квітень 2014 року у сумі 1 392 113 грн., за травень 2014 року у сумі 1 821 649 грн., за червень 2014 року у сумі 1 224 086 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 29.09.2014 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000542211 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5 547 310 грн., в т.ч.: 4 437 848 грн. основного платежу та 1 109 462 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Фактичною підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням є доводи податкового органу щодо неналежного оформлення ТТН за контрагентами позивача ТОВ «Альфа ЛТД», ТОВ «Кримська водочна компанія», ТОВ «Мініарт» та відсутність у позивача фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення господарських операцій з ТОВ «Альфа ЛТД», ТОВ «Кримська водочна компанія», ТОВ «Мініарт».

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем і ТОВ «Кримська водочна компанія» було укладено договір поставки від 20.03.2014 № 28 щодо поставки картону марки ММ.

Між позивачем та ТОВ «Мініарт» було укладено угоду купівлі-продажу товару від 01.04.2014 № 35.

Між позивачем і ТОВ «Альфа ЛТД» укладено угоду купівлі-продажу товару від 13.03.2014 № 31.

В судовому порядку встановлено факт, що розрахунки за вищевказаними договорами станом на 30.06.2014 не проведені та згідно рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» рахується кредиторська заборгованість, ТМЦ отримано у повному обсязі, належним чином оприбутковано та використано у власній господарській діяльності позивача.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зміст спірних угод між позивачем та ТОВ «Альфа ЛТД», ТОВ «Кримська водочна компанія», ТОВ «Мініарт» не суперечить актам цивільного законодавства; не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідав дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів; відповідачем не надано доказів наявності притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб як позивача так і його контрагентів за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення; також відповідачем не надано доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагентів на підписання договорів тощо в момент їх укладання.

Однак, такий висновок судів є передчасним та таким, що зроблений без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 44.1 ст. 44 зазначеного Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Водночас, відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Також слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності має доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим, відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справі, що розглядається, суди не дослідили, чи відбулося фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, які могли спричинити реальні зміни майнового стану підприємства, та чи спричинили вони реальні зміни в майновому стані платника податків.

Згідно з ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2015 та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2014 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Кошіль Судді О.А. Моторний О.І. Степашко