Ухвала суду № 61194100, 06.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2016 року м. Київ К/800/14517/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Моторного О.А.

Островича С.Е.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2015

та постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2014

у справі № 810/5834/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ ТІ СІСТЕМЗ»

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ ТІ СІСТЕМЗ» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 29.09.2014 № 0005872220.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2015, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як законні та обґрунтовані.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки ТОВ «АЙ ТІ СІСТЕМЗ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01 по 31.12.2013, складено акт № 472/22-2/31863903 від 12.09.2014, в якому зафіксовано порушення: п. 138.4 ст. 138 ПК України, що призвело до заниження зобов'язань з податку на прибуток у сумі 1 564 230 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 29.09.2014 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0005872220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 955 288 грн., в т.ч.: 1 564 230 грн. основного платежу та 391 058 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як встановлено матеріалами справи, ТОВ «АЙ ТІ СІСТЕМЗ» на підставі Рішення НКРЗІ від 27.10.2006 № 422 зі змінами, внесеними рішенням від 14.02.2013 № 74, № 77 від 11.02.2014, включене до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій.

На підставі угод, укладених з нерезидентами (Consorta Ltd.; Redlimtech Limited; Artaviana Limited), позивач отримував наступні телекомунікаційні послуги:

- послуги транзиту та обміну інтернет трафіком (для транзиту і обміном інтернет трафіком зі світовими телекомунікаційними мережами);

- оренда міжнародних каналів передачі даних (для передачі інтернет трафіку з/на Україну);

- послуги розміщення обладнання та комунікацій.

Вказані послуги були спожиті позивачем у процесі здійснення господарської діяльності з надання послуг третім особам.

Згідно пояснень позивача вбачається, що дані послуги використовувались підприємством для забезпечення зв'язку зі світовими телекомунікаційними мережами та надання швидкісного доступу до всесвітньо відомих закордонних Інтернет серверів, які генерують Інтернет трафік, що проходить від закордонних точок отримання послуг транзиту та обміну трафіком через орендовані міжнародні канали передачі даних до українського сегменту мережі, і до якого підключені клієнти-споживачі Інтернет послуг - оператори зв'язку, Інтернет провайдери та корпоративні клієнти, що закуповують у позивача Інтернет трафік (послуги Інтернет) та перепродають його кінцевим споживачам.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реальність виконання вказаної угоди підтверджують акти прийому-передачі послуг, які мають всі реквізити згідно законодавства України; угоди, укладені між позивачем та його контрагентами в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства; відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання угод, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Висновки податкового органу про порушення платником вимог закону ґрунтуються на тому, що позивачем не доведено фактичне отримання послуг в ході виконання умов Генеральної угоди про надання послуг № 201207001 від 02.07.2012 з Consorta Ltd.; Рамочного договору про надання послуг № ITS-01-2012 від 25.06.2012 з Redlimtech Limited; Генеральної угоди про надання послуг № ITS102013-1 від 01.10.2013 з Artaviana Limited, оскільки не надано актів звірки з вказаними компаніями-нерезидентами щодо обсягів використання телекомунікаційних послуг, не надано дані лічильників обліку тривалості телекомунікаційних послуг, в зв'язку з чим неможливо встановити подальшу реалізацію придбаних послуг.

Слід зазначити, що відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтею 24 Закону України «Про телекомунікації» визначено умови застосування технічних засобів телекомунікацій.

Так, згідно положень п. 8 вказаної статті Закону, яким визначено порядок використання лічильників обліку тривалості телекомунікаційних послуг, визначено, що лічильники встановлюються на кінцевому обладнанні.

Тобто, лічильники встановлюються на кінцевому обладнанні споживачів, і їх встановлення для обліку транзиту трафіку законодавством не передбачено.

Крім того, як встановлено в судовому порядку, акти звірки з компаніями-нерезидентами були надані податковим інспекторам на перевірку, про що зроблено запис на останній сторінці акту, однак вказане не було взяте представниками податкового органу до уваги.

Також відповідачем в акті перевірки зазначено про те, що акти наданих послуг (по операціям надання послуг позивачем) не містять даних, які б підтверджували надання послуг, придбаних за кордоном; обсяги використаного трафіку та використання трафіку понад встановлений ліміт; обмін трафіком De-CIX; користування міжнародними каналами; зберігання інформаційних ресурсів на серверах, розміщених за кордоном.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про телекомунікації»:

- трафік - сукупність інформаційних сигналів, що передаються за допомогою технічних засобів операторів, провайдерів телекомунікацій за визначений інтервал часу, включаючи інформаційні дані споживача та/або службову інформацію;

- послуга пропуску трафіка - телекомунікаційна послуга щодо здійснення термінації та/або транзиту трафіка, що надається оператором телекомунікацій іншим операторам;

- транзит трафіка - встановлення, підтримка телекомунікаційною мережею оператора фізичного та/або логічного з'єднання, пропуск трафіка між двома іншими телекомунікаційними мережами.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено вимоги до первинних документів.

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік є вичерпним, а тому позивач не зобов'язаний відображати будь-яку додаткову інформацію в актах наданих послуг.

Матеріалами справи встановлено, що послуги, отримані позивачем від нерезидентів, використовуються ним у комплексі для забезпечення зв'язку зі світовими телекомунікаційними мережами та надання швидкого доступу до закордонних Інтернет сервісів. Абонентна плата для клієнтів позивача включає в себе Інтернет трафік, отриманий від вітчизняних компаній та закордонних постачальників, тобто, до кінцевого розрахунку собівартості 1 мб/с включено витрати та об'єми трафіку, отриманих і від вказаних компаній.

Тобто, зауваження відповідача з цього приводу є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Щодо доводів податкового органу про неможливість встановити дату виникнення доходу від операцій та суму отриманого доходу, оскільки неможливо встановити коли та яким клієнтам (покупцям) позивач надає послуги, що придбані за межами України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з абз. 2 п. 137.1 ст. 137 ПК України дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п. 137.4 ст. 137 ПК України датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу.

В судовому порядку встановлено, що оплата вартості придбаних у нерезидентів послуг включена позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку платника податку в тому ж звітному періоді, що відповідає вказаним вимогам закону.

В акті перевірки поставлено під сумнів доцільність вибору позивачем контрагентів-нерезидентів (а саме Consorta Ltd.; Redlimtech Limited; Artaviana Limited), оскільки позивач має змогу отримувати аналогічні послуги від компаній, які знаходяться на території України, в зв'язку з чим відповідач прийшов до висновку про недоведеність позивачем економічної вигоди від даних операцій.

Судами попередніх інстанцій спростовані такі доводи податкового органу, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 32 Закону України «Про телекомунікації» споживачі телекомунікаційних послуг мають право на вільний вибір оператора, провайдера, виду та кількості телекомунікаційних послуг.

Згідно положень ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Згідно з ч. 5 ст. 19 ГК України незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.

Тобто, позивач є вільним у виборі своїх контрагентів.

При цьому, згідно пояснень позивача, наданих в судах попередніх інстанцій, послуги, які купувалися в нерезидентів дають змогу з'єднання зі світовими телекомунікаційними мережами та надання швидкісного доступу до таких всесвітньо відомих закордонних Інтернет сервісів, які генерують Інтернет трафік, який проходить від закордонних точок отримання послуг транзиту та обміну трафіком до українського сегменту мережі.

Якщо послуги доступу до закордонних Інтернет сервісів купувати в резидентів, то це буде значно дорожче ніж купувати послуги безпосередньо у нерезидентів без посередників.

Також, відповідачу при перевірці надавалися висновки державного підприємства «Державний інформаційно-ресурсний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» по всім послугам, наданим контрагентами-нерезидентами Consorta Ltd.; Redlimtech Limited; Artaviana Limited щодо відповідності кон'юнктурі ринку. Всі заключення були позитивними, але вони не були взяті до уваги податковим органом.

Також, відповідач в акті перевірки зазначив, що деякі акти виконаних робіт складені у вихідні дні.

Проте, в судовому порядку встановлено з підтвердженням матеріалів справи, що телекомунікаційні послуги, які отримуються та надаються позивачем, носять безперервний характер, а тому первинні документи щодо їх надання (отримання) оформляються в останній день місяця незалежно від того, робочим чи вихідним він є згідно законодавства України.

Також, матеріалами справи встановлено, що згідно акту перевірки податковим органом підтверджено зобов'язання позивача з податку на додану вартість, у т.ч. сформовані за наслідками взаємовідносин з вказаними нерезидентами.

Податкові накладні виписані з кодом 300000000000 для послуг, які враховуються в господарській діяльності. Дані податкові накладні перевірені податковим органом, яким не заперечувалось їх належне заповнення.

Згідно п. 11 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міндоходів України від 14.01.2014 № 10, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30.01.2014 за № 185/24962, у разі постачання товарів/послуг покупцю, який не зареєстрований як платник податку, включаючи постачання на експорт, здійснення операцій у рахунок оплати праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, у рядку «Індивідуальний податковий номер покупця» відображається умовний ІПН « 400000000000».

У разі складання податкової накладної покупцем (отримувачем) послуг від нерезидента, місце постачання яких розташоване на митній території України, у рядку «Індивідуальний податковий номер продавця» відображається умовний ІПН « 300000000000», а у разі, якщо такі послуги не призначаються для використання у господарській діяльності або придбані з метою їх використання для постачання послуг за межами митної території України або послуг, місце постачання яких визначається відповідно до пункту 186.3 статті 186 розділу V Податкового кодексу України, - умовний ІПН « 200000000000».

У разі постачання товарів/послуг у межах балансу платника податку для невиробничого використання; використання товарів/послуг, за якими суми податку на додану вартість попередньо були включені до податкового кредиту, в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування; визначення при анулюванні реєстрації платника податку податкових зобов'язань за товарами/послугами, необоротними активами, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту та не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; ліквідації основних засобів за самостійним рішенням платника податку; переведення виробничих основних засобів до складу невиробничих рядок «Індивідуальний податковий номер покупця» заповнюється у порядку, визначеному абзацом першим цього пункту.

Таким чином, податковим органом підтверджено надання послуг позивачу нерезидентами.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 ПК України).

Статтею 139 ПК України передбачено виключний перелік господарських операцій, що не відносяться до валових витрат.

В той же час, в акті перевірки не вказано жодного пункту ст. 139 ПК України, яким керувався податковий орган, приймаючи рішення про невизнання валових витрат платника податків - позивача.

Виходячи з вищенаведеного, відповідачем безпідставно зроблено висновок про порушення ТОВ «АЙ ТІ СІСТЕМЗ» п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України та заниження податку на прибуток за 2013 рік.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення, а також не спростовано правомірність відображення позивачем оспорювних господарських операцій в податковому обліку з податку на прибуток.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2015 та постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді О.А. Моторний С.Е. Острович