Ухвала суду № 61174109, 08.09.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2257/16 Справа № 209/789/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Замкова Я. В. Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2016 року м. Дніпро

08 вересня 2016 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - Кочкової Н.О., Григорченка Е.І.

за участю секретаря - Григор'євій В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № DNI0AN02000986 від 16.10.2007 року у розмірі 78812,32 грн., яка складається з: 36989,13 грн. - заборгованість за кредитом; 1318,54 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3515,52 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 36989,13 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ"ПриватБанк" - 788,12 грн., сплаченого позивачем судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_6 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалите нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 жовтня 2007 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 уклали кредитний договір № DNI0AN02000986 від 16 жовтня 2007 року, відповідно до якого відповідач отримала кредитні кошти на строк з 16 жовтня 2007 року по 15 жовтня 2014 року включно, у вигляді встановленої лінії (кредит) у розмірі 69612,48 грн. на наступні цілі: 48360 грн. - на купівлю автомобіля (споживчі цілі); 34 грн. - для сплати реєстрації предмету застави; 2470,96 грн. - за договором особистого страхування № DNI0AN02000986 від 16 жовтня 2007 року; 1450,80 грн. - винагороди за надання фінансового інструменту (комісія); 17296,72 грн. - на сплату страхових платежів. Відсоткова ставка за користування кредитом склала 1,43 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісячної винагороди (комісії) в розмірі 0,14 % від суми наданого кредиту. Щомісячний платіж починаючи з наступного місяця встановлено в сумі 1154,43 грн., з періодом сплати з 16 по 20 число кожного місяця.

Відповідач свої зобов'язання за вказаним кредитним договором повністю не виконала та станом на 10 лютого 2015 року має заборгованість - 106537,92 грн., яка складається з: 36989,13 грн. - заборгованість за кредитом; 1318,54 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3515,52 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 64714,73 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, що підтверджується розрахунком заборгованості ПАТ КБ "ПриватБанк".

З наданих позивачем копій квитанцій вбачається, що відповідач сплачувала заборгованість не кожен місяць і не фіксованими платежами (1154,43 грн.), а іншими сумами, з порушеннями встановлених договором строків, тобто за межами 16-20 числа кожного місяця, що тягло за собою нарахування штрафних санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив що, наявність за відповідачем заборгованості по кредиту знайшло своє підтвердження. Згідно розрахунку заборгованості наданого банком, останній здійснений без збільшення відсоткової ставки по кредиту. Крім того, оскарження розміру відсоткової ставки не позбавляло відповідача, обов'язку виконувати свої зобов'язання по кредиту. Також суд першої інстанції зазначив, що до банку із заявою про відсутність заборгованості та закриття кредитної лінії, відповідач не зверталась, докази того, що кредит був повернутий повністю, в матеріалах справи відсутні, договір не оскаржувався, до суду з позовом про розірвання кредитного договору не зверталася, будь-які вимоги до банку відсутні. Щодо посилання представника відповідача на сплив строку позовної давності, як в частині основного зобов'язання (3 роки) так і в частині стягнення пені (1 рік), суд першої інстанції зазначив, що відповідач, згідно наданих квитанцій, сплачувала заборгованість за кредитом у кожному році з 2007 по 2015 роки, що свідчить про визнання нею свого боргу, тому на день звернення позивача до суду строк позовної давності не є пропущеним.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції обґрунтовано застосував та послався на наступні норми матеріального права.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник який прострочив виконання зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів на встановлений договором або законом.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дослідив всі обставини справи, встановив правовідносини, що склалися між сторонами, дослідив та надав належну правову оцінку доказам, що надані сторонами та ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги полягають у запереченні апелянтом факту отримання кредиту, що спростовується обставинами погашення кредиту та відсотків за його користування до 2016 р. Апелянтом надано рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.10.2019 р., відповідно до якого остання визнавала факт отримання кредиту та він є встановлений судом, а тому не потребує додаткового доказування (ст..61 ЦПК). Також апелянт висловлює свою незгоду з нарахуванням заборгованості, при цьому наводить свої розрахунки. Однак, колегія суддів не може прийняти їх до уваги, оскільки, відповідно до ст.57 ЦПК, доказом може бути лише висновок експерта, однак, про призначення експертизи апелянт не клопотав. Посилання на пропуск строку позовної давності були предметом розгляду в суді першої інстанції, який дослідив що фактично платежі здійснювалися відповідачкою на погашення кредиту до 2016 р. Вказані обставини також підтверджуються наданими самою відповідачкою квитанціями про погашення кредиту, які датовані до 2016 р. (а.с.38-55).

Посилання апелянта на наявність чинного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23.02.2012 р., за яким звернуто стягнення на предмет застави за кредитним договором № DNI0AN02000986 від 16 жовтня 2007 року автомобіль DAEWOO Nexia, 2008 р. випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та належав ОСОБА_5 та солідарно10000 грн. з ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_5 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказане рішення не виконувалося, що підтверджується постановою про відмову у відкритті виконавчого провадження від 06.03.2013 р.

Відповідно до вимог ст. 10, 60 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог або заперечень. Будь-яких доказів, що підтверджують невірність нарахування заборгованості або сум не зарахованих банком на погашення кредиту відповідачем, відповідно до вказаних вимог закону, не надано.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст..213, 214 ЦПК та підлягає залишенню без змін, так як підстави для його зміни або скасування, визначені ст..309 ЦПК, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: