Постанова № 61165663, 01.09.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2016 р. Справа № 917/2065/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

1-го позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 184 від 15.02.2014)

2-го позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 191 від 18.02.2014)

відповідача - Сидоренко О.В. (довіреність б/н від 26.08.2015)

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3, м. Миргород, Полтавська область та ОСОБА_4, м. Миргород, Полтавська область (вх. №1784 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 31.05.2016 у справі № 917/2065/14

за позовом 1) ОСОБА_3, м. Миргород, Полтавська область

2) ОСОБА_4, м. Миргород, Полтавська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пермус", м. Миргород, Полтавська область

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державний реєстратор юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної служби Миргородського міськрайонного управління юстиції у Полтавській області, м. Миргород, Полтавська область

про визнання недійсним третього рішення загальних зборів Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія" (код ЄДРПОУ 13941164) 08 серпня 2003 р., оформленого протоколом № 4, щодо затвердження Статуту і установчого договору у новій редакції, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року до господарського суду Полтавської області звернулись ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із позовом до Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія" про визнання недійсним третього рішення загальних зборів Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія" (код ЄДРПОУ 13941164) 08.08.2003, оформленого протоколом № 4, щодо затвердження Статуту і установчого договору у новій редакції.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 05.05.2016 замінено відповідача - Колективне підприємство "Мале підприємство "Мрія" (вул. Гоголя, 84, м. Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 13941164) на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пермус" (Ідентифікаційний код 39947744, 37600, Полтавська область, м. Миргород, вул. Гоголя, будинок, 84).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 31.05.2016 по справі № 917/2065/14 (суддя Тимощенко О.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено, в зв'язку з пропуском позивачами строку позовної давності, про застосування якого відповідачем зроблено відповідну заяву.

Позивачі із даним рішенням суду першої інстанції не погодились, звернулись до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просять рішення господарського суду Полтавської області від 31.05.2016 по справі № 917/2065/14 скасувати повністю та задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що дане рішення є необґрунтованим та безпідставним, прийнятим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 апеляційну скаргу позивачів прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16 серпня 2016 р. об 11:00 год.

15.08.2016 до суду апеляційної інстанції від уповноваженого представника позивачів - ОСОБА_1 надійшло клопотання (вх. № 8028) про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 клопотання позивачів про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд справи відкладено на 01.09.2016 о 12:30 год.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 8569 від 01.09.2016), в якому просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог про визнання недійсним рішення від 08.08.2003, у зв'язку з тим, що строк звернення позивачів до суду за захистом свого права скінчився ще у 2006 році, а тому вважає, що в даному випадку підлягають застосуванню положення статті 267 Цивільного кодексу України.

Третя особа письмових пояснень або заперечень по апеляційній скарзі не надала. Представник Державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної служби Миргородського міськрайонного управління юстиції у Полтавській області, м. Миргород, Полтавська область у судове засідання 01.09.2016 не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи. Неявка представника третьої особи не перешкоджає перегляду справи в апеляційному порядку.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши у судовому засіданні 01.09.2016 уповноважених представників позивачів та відповідача, які підтримали свої правові позиції по справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3, м. Миргород, Полтавська область та ОСОБА_4, м. Миргород, Полтавська область (вх. №1784 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 31.05.2016 у справі № 917/2065/14 задоволенню не підлягає, з огляду на нижченаведене.

Як свідчать матеріали справи, 01.09.2000 відбулись загальні збори засновників Малого підприємства "Мрія", що оформлені протоколом № 1 (том 1 аркуші справи 27). На цих зборах були присутні 49 осіб та прийняті зокрема наступні рішення:

- про створення Малого підприємства "Мрія",

- затвердження засновницьких документів МП "Мрія",

- затвердження розміру статутного фонду.

Також із матеріалів справи вбачається, що 08.08.2003 відбулися загальні збори учасників МП "Мрія", які оформлені протоколом № 4 (том 1 аркуш справи 28), з порядком денним:

1. Про вихід зі складу засновників.

2. Про виключення зі складу засновників підприємства 24 учасників.

3. Обговорення та затвердження статут і установчого договору в новій редакції.

По третьому питанню порядку денного загальними зборами учасників МП "Мрія" було прийнято рішення про затвердження Статуту та Установчого договору в новій редакції. У додатку до протоколу - списку присутніх на зборах 08.08.2003, зазначено, що на зборах були присутні 28 осіб, відсутні 22 особи, головою зборів була ОСОБА_5, секретарем зборів - ОСОБА_6. При цьому позивачі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вказані, як присутні на зборах (том 1 аркуш справи 29).

Відповідно до положень статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 98 Цивільного кодексу України передбачено, що рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Предметом спору у даній справі є вимога позивачів - ОСОБА_3, м. Миргород, Полтавська область та ОСОБА_4, м. Миргород, Полтавська область про визнання недійсним третього рішення загальних зборів Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія" (код ЄДРПОУ 13941164) 08 серпня 2003, оформленого протоколом № 4, щодо затвердження Статуту і установчого договору у новій редакції.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що про задекларовані загальні збори 08.08.2003 вони не були обізнані, повістка денна ініціатором зборів ним не розсилалась, кворуму для ухвалення рішень, які оформлено спірним протоколом, не було, а реєстр учасників зборів взагалі відсутній.

Приймаючи рішення у даній справі господарський суд вірно послався на те, що відповідно до пунктів 17, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24.10.2008р. №13 підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: - порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; - позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; - порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів. При розгляді справ судам слід враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень. Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з прямою вказівкою закону є: - прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (статті 41, 42, 59, 60 Закону про господарські товариства); - прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (частина четверта статті 43 Закону про господарські товариства); - прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу.

Аналогічні висновки містяться і в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин".

Вірним є також посилання суду першої інстанції на пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24.10.2008 № 13, у якому передбачено, що суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

При цьому, місцевим господарським судом у відповідності до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовано встановлено, що позивачем доведено наявність такої підстави, як прийняття оскаржуваними загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів, що призвело до порушення прав та законних інтересів його учасників - позивачів у даній справі. Вказане вже є самостійною та достатньою підставою для визнання недійсним оскаржуваного рішення загальних зборів від 08.08.2003, оформленого протоколом №4.

Відповідач жодним чином не спростував обставини, які були повідомлені суду позивачами, та доказів наявності кворуму під час проведення спірних зборів 08.08.2003 до матеріалів справи не надав.

При вирішенні даного спору господарський суд Полтавської області з огляду на приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України також правильно взяв до уваги те, що факт відсутності кворуму при проведенні зборів 08.08.2003 був встановлений судовим рішенням у справі № 917/61/15 (том 2 аркуш справи 32-34) за позовом ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пермус" (правонаступник ТОВ "ПАЖЖ") про визнання недійсним третього рішення загальних зборів КП "МП "Мрія" (код ЄДРПОУ 13941164) 08 серпня 2003 року, оформлене протоколом № 4 щодо затвердження Статуту і установчого договору в новій редакції; за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Державний реєстратор юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної служби Миргородського міськрайонного управління юстиції у Полтавській області (вул. Я. Усика, 15, м. Миргород, Полтавська обл., 37600); 2) ОСОБА_6 (АДРЕСА_1, 37600); 3) ОСОБА_8 (АДРЕСА_5); 4) ОСОБА_2 (АДРЕСА_6); 5) ОСОБА_9 (АДРЕСА_2, 37600); 6) ОСОБА_10 (АДРЕСА_7); 7) ОСОБА_3 (АДРЕСА_3, 37600); 8) ОСОБА_4 (АДРЕСА_8); 9) ОСОБА_11 (37600, АДРЕСА_4); 10) ОСОБА_12 ( АДРЕСА_7).

Разом з цим, господарський суд першої інстанції дійшовши висновку про порушення оскаржуваним рішенням загальних зборів прав та законних інтересів учасників (позивачів у справі), та визнавши позовні вимоги обґрунтованими, відмовив у задоволенні позову за спливом строку позовної давності, про наслідки застосування якого відповідачем зроблено відповідну заяву.

Розглядаючи повторно справу в межах наданих суду апеляційної інстанції повноважень, здійснивши правовий аналіз всіх матеріалів справи в їх сукупності, колегія суддів вважає за необхідне підтримати дану правову позицію суду першої інстанції, оскільки при розгляді даної справи господарським судом повно встановлені обставини, що мають значення для її правильного вирішення, надано вірну юридичну оцінку та правильно вирішено спір відповідно до закону.

Аналізуючи встановлені обставини справи, надаючи правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку матеріалів справи, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Оспорюване рішення загальних зборів учасників МП "Мрія", оформлене протоколом № 4, було прийнято 08.08.2003, тобто до 1 січня 2004 року - дня набрання чинності Цивільним кодексом України, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення Цивільного та Господарського кодексів України.

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).

Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами, визначені у главі 19 Цивільного кодексу України.

Відповідно статті 256 Цивільного кодексу України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

У пункті 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів" зазначено, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в даному випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, 08.08.2003 проведені загальні збори учасників МП "Мрія", які оформлені протоколом № 4, за участю 28 присутніх на зборах учасників підприємства, за результатами яких, зокрема, затверджено Статут та Установчий договір у новій редакції та доручено ОСОБА_13 зареєструвати їх у виконавчому органі влади (третє питання порядку денного).

26.02.2004 розпорядженням міського голови Миргородської міської ради зареєстровано Установчий договір Малого підприємства "Мрія" (у новій редакції зі змінами та доповненнями), який затверджено зборами засновників протоколом № 4 від 08.08.2003. Засновниками у новій редакції Установчого договору є громадяни України: ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_13, підписи яких посвідчено 10.09.2003 приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу ОСОБА_16

26.02.2004 розпорядженням міського голови Миргородської міської ради зареєстровано Статут Малого підприємства "Мрія" (у новій редакції), який затверджений загальними зборами засновників протокол № 4 від 08.08.2003, підписаний засновниками: ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_13 та посвідчений приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу. В пункті 1.1. цього Статуту встановлено, що засновниками Малого підприємства "Мрія" є громадяни України, які підписали Установчий договір про заснування підприємства.

Також, матеріали справи свідчать про те, що діяльність юридичної особи КП МП "Мрія" припинено у 2014 році.

Відповідно до положень статті 4 Закону України "Про господарські товариства", статей 87, 88 Цивільного кодексу України, статей 57, 82 Господарського кодексу України документом, який визначає правовий статус юридичної особи, є Статут.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що до установчих документів включаються відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень та ін.

В частині першій та другій статті 65 Господарського кодексу України визначено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Отже, оскільки установчі документи Малого підприємства "Мрія", поряд з нормами законодавства, визначали правовий статус цієї господарської організації та встановлювали правову основу її господарської діяльності, а також свідчили про існування протягом одинадцяти років у позивачів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 певного кола правомочностей, тому факт обізнаності позивачів із Статутом підприємства та Установчими документами, що прийняті саме на підставі оскаржуваного ними рішення загальних зборів, колегією суддів апеляційної інстанції презюмується.

Пунктом "г" частини першої статті 10 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що учасники товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

Водночас учасники господарського товариства відповідно до вимог статті 88 Господарського кодексу України мають право одержувати інформацію про діяльність товариства, а саме: річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства та інформацію, що містяться в установчих документах товариства.

Аналогічні положення закріплені і в пункті 5 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України, відповідно до якої учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, одержувати інформацію про діяльність товариства.

Здійснивши правовий аналіз зазначених норм та наявних у справі матеріалів, господарський суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачі мали законне право та не позбавлені були можливості звернутися до КП МП "Мрія" щодо отримання інформації про діяльність товариства, у томи числі й щодо проведення будь-яких зборів товариства, а також вільно знайомитись із матеріалами реєстраційної справи КП МП "Мрія", як його безпосередні учасники.

З огляду на те, що норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, тому обов'язок доведення строку (дати, дня), з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Відповідно до статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги належності та допустимості доказів.

Цією статтею передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак факт того, що позивачам стало відомо про прийняття оскаржуваного рішення загальних зборів лише у 2014 році, а саме під час отримання його разом із позовом у справі № 917/471/14, не підтвердився в ході всього розгляду даної справи № 917/2065/14. Поважних причин звернення до суду з даним позовом майже через 11 років з дня проведення спірних загальних зборів позивачами також не наведено.

Враховуючи вищевикладене, початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення загальних зборів засновників від 08.08.2003, які оформлені протоколом № 4, розпочався в даному випадку у 2003 році.

Втім, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до місцевого господарського суду з даним позовом 07.10.2014, тобто з пропуском встановленого вимогами чинного законодавства строку для захисту порушеного права.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

З усіх наявних у справі матеріалів у їх сукупності вбачається, що права та законні інтереси учасників КП МП "Мрія" - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, м. Миргород, Полтавська область, за захистом яких вони були змушені звернутись до господарського суду, були порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву стороною у справі. При цьому, жодних поважних причин пропущення строку позовної давності позивачами ані суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду не наведено, що в даному випадку зумовлює висновок про відмову в задоволенні заявленого позову.

Доводи апеляційної скарги позивачів не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (частина 1).

Згідно частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а обставини справи підлягають встановленню судом при наданні оцінки усім представленим доказам в обґрунтування заявлених вимог.

Зазначеною нормою процесуального права встановлено принцип об'єктивної (судової) істини, зміст якого полягає в обов'язку суду з'ясувати всі дійсні обставини, пов'язані із спірними правовідносинами, і на їх основі вирішити питання про права і обов'язки сторін спору. Разом з цим, вимоги цього принципу можна вважати виконаними, якщо, не обмежуючись наданими матеріалами та поясненнями, суд вжив усіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін.

Підсумовуючи все вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи документам. Рішення господарського суду Полтавської області від 31.05.2016 по справі № 917/2065/14 містить вичерпні висновки, які відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, що мають значення для правильного вирішення справи, в зв'язку з чим залишається без змін, а апеляційна скарга позивачів задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, м. Миргород, Полтавська область та ОСОБА_4, м. Миргород, Полтавська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 31.05.2016 у справі № 917/2065/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Слободін М.М.