Ухвала суду № 61124357, 06.09.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/6613/15-ц 06.09.2016 06.09.2016 06.09.2016

Справа № 487/6613/15-ц

Провадження № 22ц/784/1878/16 Головуюча в першій інстанції ОСОБА_1

Категорія 44 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої - Довжук Т.С.,

суддів: Коломієць В.В., Шолох З.Л.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_3,

відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника ОСОБА_4 ОСОБА_6,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_4

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 липня 2016 року по справі за позовом

виконавчого комітету Миколаївської міської ради

(далі міськрада)

до

ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

третя особа - житлово-комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Бриз» ЖЕК №3 (далі «ЖЕК «Бриз»)

про виселення без надання іншого жилого приміщення

та зустрічним позовом

ОСОБА_4,

ОСОБА_5

до

виконавчого комітету Миколаївської міської ради,

третя особа - житлово-комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Бриз» ЖЕК №3 (далі «ЖЕК «Бриз»)

про визнання права користування житлом,

ВСТАНОВИЛА:

25 серпня 2015 року виконком Миколаївської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Позивач зазначав, що квартира АДРЕСА_1, яка складається з однієї кімнати площею 18 кв.м, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Миколаєва, не є службовою та не приватизована. Відповідно до Акту, складеному працівниками ЖЕК «Бриз» 14 травня 2015 року у вказаній квартирі проживають ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Проте, виконкомом Миколаївської міської ради не приймалося рішення щодо надання даної квартири в користування відповідачам та ордер на вселення у спірну квартиру останнім не видавався. Крім того, ОСОБА_4, ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Посилаючись на вищезазначене та вимоги ст. 116 ЖК України, позивач просив позов задовольнити.

20 листопада 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з зустрічним позовом, який в подальшому уточнили, до виконкому Миколаївської міської ради про визнання права користування житлом. В зустрічному позові ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посилались на те, що спірна квартира раніше була відомчою та надавалася їх родині на законних підставах, а тому з урахуванням тривалості проживання, понесених витрат на утримання квартири та часткової сплати за житлово-комунальні послуги вважають, що, на підставі ст. 64 ЖК України, мають право проживати у спірній квартирі.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 липня 2016 року виселено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права користування житлом відмовлено. Також вирішено питання щодо розподілу судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити виконкому Миколаївської міської ради у задоволенні позову, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі. На думку апелянта рішення суду є незаконним та ухваленим з порушенням норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, відповідачів, представника ОСОБА_4, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з займаного жилого приміщення без надання іншого житлового приміщення, районний суд погодився з доводами позивача та дійшов висновку, що відповідачки займають спірну квартиру без достатньої правової підстави, тобто самоуправно, а тому підлягає виселенню на підставі ч. 3 ст. 116 ЖК України.

Нормами ст. 116 ЖК України встановлено, що особи, які самоуправно зайняли жиле приміщення, підлягають виселенню без надання їм іншого житлового приміщення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно рішення Миколаївської міської ради від 24 лютого 2000 року №17/8 була надана згода на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва обєктів житлового фонду та комунального призначення Херсонської дистанції цивільних споруд Одеської залізниці, які розташовані в м. Миколаєві.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 09 березня 1992 року №62 «Про розмежування державного майна, комунальної власності між власністю області і власністю міст обласного підпорядкування і районів області» затверджено перелік державного та комунального майна переданого у власність м. Миколаїв. Так, у власність м. Миколаєва передано житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів, житлово-експлуатаційні контори, ремонтно-будівельні та інші організації, повязані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду, в тому числі: ЖКО Ленінського, Центрального, Заводського районів та ЖЕК №20 Корабельного району.

На підставі розпорядження Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради №389 від 07 вересня 2011 року будинок по вул. Привокзальна, 9 у м. Миколаєві переданий на баланс ЖКП ММР «Бриз».

З метою здійснення контролю за схоронністю житлового фонду, працівниками балансоутримувача ЖКП ММР «Бриз» ЖЕК №3 було виявлено, що в квартирі АДРЕСА_2 без відповідної реєстрації проживають відповідачі ОСОБА_4 та її донька ОСОБА_5, про що 14 травня 2015 року було складено акт (а.с. 9).

Згідно будинкової книги та поквартирних карток, у вказаній квартирі були зареєстровані з 02 квітня 1974 року ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які були зняті з реєстраційного обліку 11 березня 1983 року; ОСОБА_9, зареєстрована з 16 червня 1982 року і знята з реєстраційного обліку 30 серпня 1991 року та ОСОБА_10, зареєстрований з 05 липня 1982 року і знятий з реєстраційного обліку з 21 вересня 1989 року (а.с. 12 - 17).

На даний час в спірній квартирі ніхто не зареєстрований.

Відповідно до виписки з подомової книги, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані з правом проживання у двокімнатній квартирі №71 житловою площею 28,9 кв. м по вул. Космонавтів, 144 в м. Миколаєві (а.с. 17, 18). Окрім відповідачів у даній квартирі зареєстровані батьки відповідачки ОСОБА_4 ОСОБА_11 та ОСОБА_12А (а.с. 19).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 та ст. 391 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд та вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 58 Житлового кодексу України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Пунктом 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Ордер - правовстановлюючий документ індивідуального характеру, що видається виконавчим органом місцевої ради, до компетенції якого входить прийняття рішення про надання житла та видача документа, який є єдиною правовою підставою на вселення громадянина особисто або з його сім'єю у жиле приміщення.

Тобто, за змістом статті 58 ЖК єдиною підставою для вселення в жиле приміщення є ордер, який у будинках державного та громадського фонду видається на підставі рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування на вільне жиле приміщення.

Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється за договором найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення (стаття 61 ЖК).

Отже, виходячи зі змісту зазначених норм самоправно зайнятим вважається приміщення, до якого особа вселились без відповідного рішення про надання їй цього приміщення та ордера на житлове приміщення.

Термін користування самовільно (самоправно) зайнятим житловим приміщенням не надає будь-яких прав на нього, а тому посилання відповідачів за первісним позовом на те, що до спірної квартири вони були вселені в жовтні 1992 року за рішенням виробничого підрозділу Локомотивного ДЕПО м. Миколаєва, де працював колишній чоловік ОСОБА_4, є безпідставними та не підтверджені письмовими доказами (рішення профкому та адміністрації, ордер).

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі за первісним позовом є особами, які самоправно зайняли квартиру АДРЕСА_1, а тому не набули права користування житлом та підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за частиною 3 статті 116 ЖК.

Висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам житлового законодавства.

В апеляційній скарзі та в судовому засіданні апеляційного суду відповідачка ОСОБА_4 пояснила, що заселення її сімї у спірну квартиру відбулося 23 роки тому зі згоди керівника виробничого підрозділу Локомотивного ДЕПО м. Миколаєва.

Факт проживання відповідачів за первісним позовом у спірній квартирі з 15 жовтня 1992 року підтверджується актом складеним сусідами (а.с. 45).

Проте, доведеність факту тривалого проживання в квартирі з будь-якого часу не доводить набуття відповідачами права на подальше користування житлом, а тому правового значення для вирішення питання про виселення за частиною 3 статті 116 ЖК не мають.

Не мають правового значення і доводи апелянта про те, що квартиру її сімя зайняла не самовільно, а з усного дозволу керівника підприємства, оскільки такі підстави законом не передбачені та суперечать встановленому порядку надання житла. Власник житла рішення про надання житла відповідачці чи її колишньому чоловіку ОСОБА_13 не приймав.

Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Т.С. Довжук

Судді: В.В. Коломієць

ОСОБА_14