Рішення № 6056278, 02.03.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" березня 2009 р.Справа № 34/209-08-4738 за позовом Ізмаїльського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Ізмаїльської районної державної адміністрації

до відповідача Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи

ОСОБА_2

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

Суддя Фаєр Ю.Г.

В судовому засіданні приймали участь представники:

від прокурора Одеської області: Лянна О.А., діюча на підставі посвідчення №98 від 04.11.98р.;

від Ізмаїльської РДА: Арєшкіна С.Н., діюча на підставі довіреності від 08.01.09р. №01-29-08;

від відповідача: ОСОБА_4, діюча на підставі довіреності від 05.12.08р. №9821;

СУТЬ СПОРУ: Ізмаїльський міжрайонний прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Ізмаїльської районної державної адміністрації з позовною заявою, в якій просить визнати укладений 26.12.2005р. між Ізмаїльською районною державною адміністрацією та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки загальною площею 10га, розташованої на території Кам'янської сільської ради строком на 15років починаючи з 01 січня 2006р. для рибогосподарських потреб - недійсним на підставі ст.215 Цивільного кодексу України. В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на недотримання відповідачем ст.ст.15,17 Закону України «Про оренду землі», ст.124, 125 Земельного кодексу України.

Представник прокуратури позовну заяву підтримує, наполягає на її задоволенні.

Ізмаїльська районна державна адміністрація підтримує позов у повному обсязі згідно наданих суду пояснень від 18.02.09р. №01-31-426 (вх.4335 від 23.02.09р.).

Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у відзиві на позов (вх.25262 від 08.12.08р.).

За клопотанням сторін ухвалою господарського суду Одеської області від 09.01.2008р. строк розгляду справи продовжено по 06.02.2009р. в порядку ч.4 ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою в.о. голови господарського суду Одеської області від 06.02.2009р. строк розгляду справи продовжено по 10.03.2009р. в порядку ч.3 ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін суд встановив.

30.01.06р. головою Ізмаїльської районної державної адміністрації видано розпорядження №93/А-2006, згідно якого вирішено надати суб'єкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_2 в оренду земельну ділянку загальною площею 10га боліт із земель запасу на території Кам'янської сільської ради у тимчасове користування на умовах оренди строком на 15 років для організації риборозплідника, а також зобовязано суб'єкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_2 в тримісячний строк виготовити проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки в оренду, виготовити паспорт водного обєкту.

26.12.2005р. між Ізмаїльською районною державною адміністрацією (орендодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець надає а орендар приймає в строкове, платне користування земельну ділянку із земель несільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Кам'янської сільської ради, загальною площею 10га боліт, для рибогосподарських потреб.

Пунктами 3.1, 3.2 договору оренди земельної ділянки від 26.12.2005р. встановлено, що цей договір укладено строком на 15 років починаючи з 01.01.06р. Після закінчення строку договору орендар, за умовою виконання належним чином своїх обовязків, має переважне право за іншими рівними умовами на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 6 договору зазначено, що земельна ділянка передається в оренду згідно акту приймання передачі, який оформляється в строк не пізніше семи днів з моменту державної реєстрації даного договору.

Договір зареєстровано в Ізмаїльському районному відділі Одеської регіональної філії ДП ЦДЗК при Держкомземі України 17.02.06р., про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис за №04.06.521.00117.

На виконання умов договору сторонами 17.02.2006р. складено акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду, згідно якого земельна ділянка площею 10га боліт, яка розташована на території Кам'янської сільської ради передана в оренду на підставі розпорядження Ізмаїльської районної державної адміністрації від 30.01.06р. №93/А-2006 строком на 15 років починаючи з 01.01.06р.

Згідно листа відділу Держкомзему у Ізмаїльському районі Одеської області №01п від 08.01.09р. надана відповідачу в оренду на території Кам'янської сільської ради земельна ділянка загальною площею 10,0га - угіддя "болота", які зазначені у Договорі оренди №04.06.521.00117 від 17.02.2006р., відповідно до ст.58 Земельного Кодексу України належать до земель водного фонду і надані в оренду для рибогосподарських потреб.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до приписів ст.ст.13, 41 Конституції України від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, і усі субєкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У відповідності до приписів ст.1 Водного кодексу України болото - надмірно зволожена земельна ділянка із застояним водним режимом і специфічним рослинним покривом; води - усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води.

При цьому, згідно статті 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Статтею 4 названого кодексу визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Згідно статті ч.ч.1, 2 ст.18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Частиною 1 ст.19 названого кодексу визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч.1 ст.58 цього кодексу до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.

Згідно ч.2 вищезазначеної статті для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Згідно ч. 1 ст.59 названого кодексу землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Частиною 4 цієї статті встановлено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч.5 вказаної статті використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Згідно ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За змістом п.1 ст.124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальної власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Тобто процедурі передачі земельної ділянки державної чи комунальної власності у користування до укладення договору оренди передує рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, тоді як у спірних правовідносинах спочатку був укладений договір оренди земельної ділянки, в якому зазначено про передачу орендодавцем - позивачем відповідачу земельної ділянки на підставі розпорядження виданого майже через місяць з моменту укладення договору.

Крім того, даний спірний договір не містить іншої дати його підписання ніж зазначена -26.12.2005р., оскільки з урахуванням прикінцевих його положень (п.15.1 договору) цей договір набуває чинності після його підписання сторонами і з часу державної реєстрації.

Згідно ст.792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Детальне регулювання відносини найму земельної ділянки міститься в Законі України «Про оренду землі».

Так, згідно ст.13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Закон України «Про оренду землі»(ст.15) встановлює перелік таких істотних умов договору оренди землі: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст.ст. 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно ч.6 ст.123 Земельного кодексу України проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Згідно п.«в»ч.1 ст.20 Закону України «Про землеустрій», на землях усіх категорій незалежно від форм власності в разі надання земельних ділянок в обов'язковому порядку проводиться землеустрій. Згідно ст.50 зазначеного закону, у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок, складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до п.2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004р. №677, проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли: земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення; земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод, успадкування, без зміни її меж та цільового призначення; земельна ділянка придбана на конкурентних засадах (за результатами земельних торгів).

Відповідно до п.9 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004р. №677, проект відведення земельної ділянки погоджується із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини. Після цього погоджений проект відведення земельної ділянки підлягає державній експертизі (п.10 Порядку).

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації також і відповідно до ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»встановлює, що державна експертиза землевпорядної документації (далі - державна експертиза) - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи.

Згідно ст.35 названого закону результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється.

Висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов'язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи.

Крім того, згідно п.11 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004р. №677, після одержання позитивного висновку державної експертизи проект відведення земельної ділянки розглядається сільською, селищною, міською радою, районною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією, затверджується ними або в установленому порядку подається до інших органів, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оцінку землі»нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності; визначення розміру державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом; визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва; розробки показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Разом з тим, згідно статті 2 Закону України «Про плату за землю»плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення у порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про плату за землю»платежі за землю зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю.

Між тим, згідно інформації відділу держкомзему у Ізмаїльському районі Одеської області від 13.10.08р. №10-01-10/96, стосовно наявності документів, які є невідємною частиною договору оренди, суб'єкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_2 було передано лише викопіювання із плану землекористування Кам'янської сільської ради із зазначенням місця розташування земельної ділянки.

Таким чином, при укладанні договору оренди від 26.12.2005р., в порушення вищезазначених вимог чинного законодавства, кадастровий план земельної ділянки та проект відведення земельної ділянки загальною площею 10га боліт, розташованої на території Кам'янської сільської ради не розроблявся, а відтак відсутній в порушення вимог ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» висновок обовязкової державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, акт визначення меж зазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості), грошову оцінку цієї земельної ділянки не проведено. Доказів, підтверджуючих наявність складених сторонами договору зазначених документів позивач та відповідач в порушення вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України суду не надали.

Водночас спірний договір укладений раніше ніж Ізмаїльською районною державною адміністрацією видано розпорядження №93/А-2006 від 30.01.2006р., що свідчить й про порушення порядку укладення договору оренди земельної ділянки.

Крім того, законодавцем віднесено болота до земель водного фонду України, тоді як в предметі спірного договору, розпорядженні Ізмаїльської РДА №93/А-2006 від 30.01.2006р. наведені суперечливі дані щодо орендної земельної ділянки. В предметі спірного договору зазначено про передачу за розпорядженням Ізмаїльської РДА №93/А-2006 від 30.01.2006р. в користування земельної ділянки із земель несільськогосподарського призначення, тоді як в цьому розпорядженні РДА окрім зазначення про передачу в користування болот не вказано, до якої категорію земельних ділянок віднесено болота.

Крім того твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, з посиланням на положення статті 59, розділ 12 Земельного кодексу України, що використання земель водного фонду з метою рибальства не тягне за собою зміни їх цільового призначення, та межі земельної ділянки, передаваємої в оренду, визначені, у випадку відповідача, береговими смугами, судом до уваги не приймається внаслідок невідповідності вимогам Земельного кодексу України, положенням Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004р. №677.

Зокрема, згідно статті 64 цього кодексу, берегові смуги встановлюються на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, розміри яких визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку. З викладеного вбачається, що берегові смуги не визначають межі земельної ділянки, яка передається в оренду.

Крім того, у відповідності до п.2 названого Порядку відповідачем не надано суду доказів визначення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, передаваємої у користування, для відсутності необхідності в розробці проекту відведення земельної ділянки.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу.

Отже, відповідність змісту правочину Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, натомість його суперечність зазначеним вимогам і є підставою для визнання такого договору недійсним.

Враховуючи вищезазначене, договір оренди земельної ділянки від 26.12.2005р., укладений між Ізмаїльською районною державною адміністрацією та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2 слід визнати недійсним на підставі ст.215 Цивільного кодексу України, внаслідок порушення приписів ст.203 Цивільного кодексу України при його укладенні.

Водночас слід зазначити, що ч.2 ст.236 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється, не встановлює винятків із правил ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України. Натомість ч.2 ст.236 Цивільного кодексу України конкретизує норму абз.1 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Саме, ч.2 ст.236 Цивільного кодексу України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не виникають не тільки ті права та обов'язки, настання яких сторони передбачали з моменту укладення правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

Отже, момент, з якого нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є таким, а також припинення можливості настання у майбутньому прав та обов'язків за такими правочинами, імперативно встановлені частинами першою та другою статті 236 Цивільного кодексу України, і не можуть бути змінені судом, внаслідок чого суд, задовольняючи позов про визнання правочину недійсним в рішенні не вказує ні момент, з якого правочин є недійсним, ні про припинення можливості настання прав та обов'язків за правочином у майбутньому.

Відповідно до ч.2 п.4 Розяснень Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.99р. N02-5/111 (із змінами і доповненнями) прокурор, звертаючись до господарського суду в інтересах держави з заявою про визнання договору недійсним, зазначає у ній позивачем державний орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах і визначає відповідачами, як правило, обох контрагентів за договором. Виняток можуть становити випадки, коли одним з контрагентів є названий орган (установа, організація) - у такому разі відповідачем визначається другий контрагент.

Враховуючи вищевикладене, згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, слід стягнути солідарно з Ізмаїльської районної державної адміністрації та відповідача на користь бюджету витрати по сплаті держмита на суму 42,50грн. з кожного та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у судах на суму 59грн. з кожного.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 26.12.2005р., укладений між Ізмаїльською районною державною адміністрацією та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2.

3. Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095, р/р31114095700008, Банк одержувача ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, одержувач ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ - 23213460) витрати по сплаті державного мита у сумі 42(сорок дві)грн. 50коп.

4. Стягнути з Ізмаїльської районної державної адміністрації (68600, Одеська область, м.Ізмаїл, пр-т. Суварова,62 код 22080401, р/р33216871700214 УДК в Одеській області) на користь Державного бюджету України (код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095, р/р31114095700008, Банк одержувача ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, одержувач ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ - 23213460) витрати по сплаті державного мита у сумі 42(сорок дві)грн. 50коп.

5. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь бюджету (р/р 31217259700008 отримувач ГУДКУ в Одеській області код ЄДРПОУ 23213460 банк-ГУДКУ в Одеській області МФО 828011 код платежу 22050000) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на суму 59(пятдесят девять)грн.

6. Стягнути з Ізмаїльської районної державної адміністрації (68600, Одеська область, м.Ізмаїл, пр-т. Суварова, 62 код 22080401, р/р33216871700214 УДК в Одеській області) на користь бюджету (р/р 31217259700008 отримувач ГУДКУ в Одеській області код ЄДРПОУ 23213460 банк-ГУДКУ в Одеській області МФО 828011 код платежу 22050000) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на суму 59(пятдесят девять)грн.

Рішення господарського суду Одеської області, підписане 06.03.09р., набирає чинності

у порядку ст.85 ГПК України.

Накази видати у порядку ст.116 ГПК України.

Суддя Фаєр Ю.Г.