Рішення № 6043424, 10.07.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 31/23110.07.09 За позовомВійськового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі:

1. Міністерства Оборони України;

2. Навчально-спортивної бази літніх видів спорту Міністерства оборони

України, м. Львів

ДоЗакритого акціонерного товариства "Український мобільний зв'язок", м. Київ

провизнання недійсним договору

Суддя Качан Н.І.

Представники:

Від прокуратуриКулик Є.В. - пред. по довір.

Від позивачівне зявилися

Від відповідачаГоловня М.А. - пред. по довір.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним Договору № 484/820-У0212 від 01.03.2007р. про надання послуг з утримання обладнання та Додаткової угоди № 1 від 21.01.2009р.,визнаючи їх як удавані та укладені з метою приховати відносини оренди, що фактично мають місце.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у березні 2007 року між Позивачем-2 та Відповідачем було укладено договір про надання послуг з утримання обладнання, відповідно до положень якого Позивачем-2 начебто здійснювалося надання послуг з розміщення та утримання на своїй території належного Відповідачу майна за плату.

Зазначений договір на думку військового прокурора було укладено сторонами з порушенням норм чинного законодавства України. Зокрема, фактично мало місце встановлення базової станції мобільного звязку, що належить Відповідачу, на території та на обєктах майна Відповідача-2, тобто, використання земельної ділянки з цільовим призначенням землі оборони та майна Міністерства оборони України для розміщення станції мобільного звязку. Таке використання було здійснено Відповідачем без погодження з Відповідачем-1 у встановленому законом порядку, без проведення будь-яких конкурсів, здійснення експертної оцінки майна, отримання відповідного дозволу органів Фонду державного майна України.

Таким чином, на думку військового прокурора, оспорюваний договір про надання послуг з утримання обладнання фактично є таким, що підміняє собою договір оренди земельної ділянки та майна, а отже є удаваним правочином, який приховує інший правочин, який насправді було вчинено сторонами.

У звязку з цим, військовий прокурор просив суд визнати недійсними договір про надання послуг з утримання обладнання та додаткову угоду до нього як такі, що є удаваними правочинами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2009р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 10.06.2009р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2009р., розгляд справи було відкладено на 08.07.2009р.

В судовому засіданні 08.07.2009р. було оголошено перерву до 10.07.2009р., відповідно до ст. 77 ГПК України.

У судовому засіданні представник військової прокуратури позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач-1 до суду не зявився, своїх пояснень по суті заявлених позовних вимог не надав, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Натомість, подав до суду клопотання про перенесення розгляду справи на серпень 2009 р. у звязку з неможливістю направлення свого представника для участі у справі. Зазначене клопотання було визнано судом необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Позивач-2 у судове засідання не зявився, натомість подав до суду через канцелярію письмове повідомлення у порядку ст. 62 Господарського процесуального кодексу України, яким просив здійснити розгляд справи без участі його представника та повідомив про те, що позовні вимоги військового прокурора підтримуються ним у повному обсязі.

Відповідач у справі проти позовних вимог заперечував, у відповідності до ст. 59 Господарського процесуального кодексу України подав до суду відзив на позовну заяву.

У відзиві на позовну заяву Відповідач вважав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на їхню необґрунтованість та безпідставність. Зокрема, Відповідач-2 вважав хибним твердження про те, що укладений договір мав на меті використання земельної ділянки, оскільки таке використання договором не передбачалося і фактично Відповідачем-2 не здійснювалося. Будь-яких дозволів Позивача-1 щодо укладення оспорюваного договору чинним законодавством України не передбачалося, оскільки такий дозвіл стосувався виключно договорів оренди, а не договорів про надання послуг. Крім того, Відповідач-2 звернув увагу суду на те, що такий дозвіл було надано Позивачем-1 у лютому 2008 р. шляхом направлення відповідного примірного проекту договору з розміщення та зберігання обладнання операторами телекомунікацій на обєктах Позивача-1.

З огляду на ці обставини , Відповідач стверджував, що, оскільки договір та додаткова угода до нього на момент їх укладення повністю відповідали вимогам чинного законодавства, то підстави для їх визнання недійсною відсутні.

У звязку з цим, Відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2007 р. між Відповідачем та Позивачем-2 було укладено Договір №484/820-У/0212 про надання послуг з утримання обладнання (надалі «Договір», копія якого є у матеріалах справи).

Відповідно до п. 1.1. Договору на підставі взаємної згоди сторін Позивач-2 прийняв на себе обовязки з утримання обладнання мобільного звязку (надалі «Обладнання») телекомунікаційної мережі Відповідача згідно Переліку, який міститься у Акті приймання-передачі обладнання на утримання (додаток №1 до Договору), а Відповідач прийняв та зобовязувався оплачувати надані послуги у порядку та на умовах, визначених Договором.

П. 1.2. Договору було передбачено надання Позивачем-2 наступних послуг Відповідачу: розміщення Обладнання Відповідача-2 на території Позивача-2 за адресою: м. Львів, вул. Клепарівська, 39а (пп. 1.2.1); утримання Обладнання у належному санітарному стані, забезпечення відсутності поблизу нього сміття, бруду, сторонніх предметів, у т.ч. вибухо- та пожежонебезпечних речовин (пп. 1.2.2); здійснення візуального огляду Обладнання на предмет неушкодженості його зовнішньої оболонки та кріплень, наявності зміщень (пп. 1.2.3.); сприяння збереженню майна (пп. 1.2.4.); забезпечення неможливості доступу сторонніх осіб до Обладнання (пп. 1.2.5.).

Згідно з п. 3.1. Договору вартість плати за надання послуг, вказаних у п. 1.2. Договору, становила 1200 грн. з ПДВ. П. 3.4. Договору передбачалося, що нарахування плати за надання послуг починається з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі Обладнання на утримання.

П. 6.1. строк дії Договору узгоджено визначено сторонами та встановлено на 5 років з 01.03.2007 р. до 28.02.2012 р. включно.

Додатком №1 до Договору сторонами було складено та підписано Акт приймання-передачі Обладнання на утримання, відповідно до якого Відповідачем було передано, а Позивачем-2 прийнято на утримання обладнання мобільного звязку телекомунікаційної мережі Відповідача, а саме: металевий контейнер з телекомунікаційним обладнанням та антенно-фідерні пристрої.

21.01.2009 р. Позивачем-2 та Відповідачем було укладено Додаткову угоду 31 до Договору (надалі «Додаткова угода», копія якої є у матеріалах справи), якою було змінено п. 3.1. Договору, та встановлено нову ціну за надання послуг за базовий місяць на рівні 3840, 00 грн. з ПДВ. Плата за перший місяць підлягала визначенню шляхом коригування базової плати на індекс інфляції за період з базового до першого місяця надання послуг з утримання майна. Плата за кожен наступний місяць підлягала визначенню шляхом коригування плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Додатком до Додаткової угоди сторонами було затверджено схему розміщення Обладнання на обєкті Позивача-2 (копія додатку є у матеріалах справи).

Проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами докази, пояснення сторін та осіб, які брали участь у судовому засіданні, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з змісту позовної заяви, предметом позовних вимог є визнання Договору та Додаткової угоди недійсною з огляду на їх невідповідність нормам чинного законодавства, зокрема те, що Договір та Додаткова угода носять характер удаваних правочинів.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України (надалі «ЦК України») підставою недійсності правочину є недодержання сторонами у момент вчинення такого правочину вимог, встановлених частинами 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України.

Нормами зазначеної ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, то відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Правовідносини щодо договорів надання послуг, а також договорів найму (оренди) майна регулюються нормами ЦК України, зокрема, главами 58 та 63 ЦК України.

Згідно з ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцю зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Ч. 1 ст. 760 ЦК України встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства України, основною відмінністю договору найму (оренди) від договору надання послуг є те, що за договором найму (оренди) наймачу (орендарю) передається у тимчасове користування певна річ (майно), яка зберігає свої властивості та первісний вигляд при неодноразовому використанні, а за договором про надання послуг замовнику надаються певні послуги, які споживаються у процесі вчинення певної дії.

Як вбачається зі змісту оспорюваного Договору та Додаткової угоди до нього, предметом такого Договору, як зазначається у п. 1.1. Договору, було нібито надання Відповідачу з боку Позивача-2 послуг з утримання обладнання, які полягали, зокрема, у розміщенні Обладнання, яке належить Відповідачу, на обєкті Позивача-2.

Відповідно до положень Акту приймання-передачі обладнання на утримання (додаток №1 до Договору) Обладнання Відповідача складалося з контейнеру з телекомунікаційним обладнанням та антенно-фідерних пристроїв.

Згідно з Схемою розміщення Обладнання Відповідача (додаток до Додаткової угоди), відповідне Обладнання Відповідача, а саме: антенні пристрої та контейнер БС »підлягали розміщенню на обєкті Позивача-2, а саме: антенній вежі, розташованій на стадіоні по вул. Клепарівська, 39-а у м. Львові, при чому антенні пристрої підлягали розміщенню безпосередньо на самій антенній вежі, а контейнер БС », як це вбачається з матеріалів схеми, розміщувався у споруді, яка примикає до підніжжя антенної вежі, та розташовується на земельній ділянці.

Таким чином, у правовідносинах сторін за Договором та Додатковою угодою фактично має місце розміщення належного Відповідачу майна (Обладнання) на обєкті, який належить Позивачу-2, а саме: антенній вежі та споруді біля антенної вежі, що розташовані на земельній ділянці, яка входить до складу навчально-спортивної бази літніх видів спорту по вул. Клепарівській, 39-а у м. Львові.

З огляду на це, суд приходить до висновку, що з боку Відповідача фактично має місце використання належного Позивачу-2 обєкту, а саме: антенної вежі та споруди біля підніжжя антенної вежі з метою розміщення на зазначеному обєкті належного Відповідачу майна. Факт розміщення такого майна на обєкті Позивача-2 підтверджується наявними у справі доказами, зокрема, Договором та Схемою розміщення Обладнання Відповідача (додаток до Додаткової угоди), а також не заперечується Відповідачем у справі.

Тому суд вирішує, що, оскільки Відповідач фактично використовує належне Позивачу-2 майно для розміщення на ньому свого Обладнання, то правовідносини Позивача-2 та Відповідача, які виникли з приводу розміщення такого майна, є за своєю правовою природою правовідносинами оренди (найму) майна. Тому до таких правовідносин підлягають застосуванню норми чинного законодавства України, які регулюють порядок укладання, виконання та визнання недійсним правочину, який сторони насправді вчинили, тобто: договору найму (оренди) майна.

Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України, ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони»землі установ Міністерства оборони України мають статус земель оборони та відносяться до державної власності, а будівлі і споруди, що розташовані на таких землях, мають статус військового майна. Згідно з ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України»та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»майно, закріплене за військовими частинами (закладами, установами та організаціями Збройних Сил України) є державною власністю.

Таким чином, майно Позивача-2, у тому числі антенна вежа та обслуговуючі споруди такої вежі, розташовані поблизу неї на земельній ділянці навчально-спортивної бази літніх видів спорту по вул. Клепарівській, 39-а у м. Львові, відносяться до військового майна та є державною власністю.

Ст. 7 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»військові частини, у тому числі - державні підприємства, можуть передавати закріплене за ними нерухоме та рухоме військове майно у оренду юридичним та фізичним особам. Передача військового майна у оренду юридичним та фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі. Порядок надання дозволу на передачу такого майна у оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України. Акт оцінки майна, яке передається у оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональними відділеннями.

Нормами Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що істотними умовами договору оренди державного майна є, зокрема, наступні: одержання дозволу Фонду державного майна чи його регіональних відділень на право оренди, проведення конкурсу, здійснення експертної оцінки майна, що орендується, та проведення відповідних розрахунків орендної плати.

Розрахунок орендної плати за користування державним майном визначається п. 8 Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №786, відповідно до якої такий розрахунок здійснюється на підставі експертної оцінки майна, що орендується.

Відповідно до положень Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил України на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна у оренду», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 р. №778, та Інструкції про порядок виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 р. №778, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 25.04.2003 р. №113, Позивач-1 є органом управління майном у Збройних Силах України, а тому використання такого майна мало здійснюватися виключно на підставі погодження (дозволу) Позивача-1 на таке використання майна, у тому числі, щодо розміщення на військових обєктах будь-якого іншого майна, яке належить фізичним або юридичним особам.

Таким чином, як слідує з матеріалів справи та характеру правовідносин між Позивачем-2 та Відповідачем, відповідний правочин між Позивачем-2 та Відповідачем, предметом якого було використання державного майна (оренда такого майна) мав бути здійснений у встановленому законодавством України порядку та спосіб. Зокрема, для вчинення такого правочину (укладення договору оренди майна) сторони зобовязані були отримати відповідний дозвіл Фонду державного майна чи його регіональних відділень на право оренди, визначення плати за користування майном підлягало здійсненню на підставі акту експертної оцінки майна, що орендується.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем у справі не було надано до суду належних та допустимих доказів того, що оспорюваний Договір та Додаткова угода до нього були погоджені у встановленому порядку з Позивачем-1, Фондом державного майна України або його регіональними відділеннями, а також не було надано доказів проведення експертної оцінки майна, що фактично використовувалося Відповідачем для розміщення базової станції мобільного звязку. У матеріалах справи відповідні докази також відсутні.

З огляду на це, суд приходить до висновку про те, що сторонами оспорюваного Договору та Додаткової угоди до нього не було дотримано діючого на момент їх вчинення порядку укладення договорів, предметом яких є фактичне використання державного майна. Твердження Відповідача про те, що укладений між Позивачем-2 та Відповідачем Договір та Додаткова угода до нього у повній мірі відповідали вимогам Позивача-1, встановленим ним щодо договорів на розміщення обладнання операторів телекомунікацій на обєктах Міністерства оборони України у відповідному примірному договорі на розміщення обладнання операторів телекомунікацій, який було направлено на адресу Відповідача листом від 05.02.2008 р. №270/5/51, суд до уваги не приймає, оскільки такий примірний договір було направлено Позивачем-1 вже після укладення оспорюваного Договору та Додаткової угоди, а крім того, положеннями такого примірного договору, зокрема, п. 6.1., також передбачалося погодження відповідного договору з Міністерством оборони України у особі Державного департаменту надлишкового майна і земель.

Тому, проаналізувавши матеріали справи та наявні у ній докази у їх сукупності та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про те, що оспорювані Договір та Додаткова угода до нього були вчинені сторонами з порушенням діючого на момент їх вчинення порядку укладення договорів використання державного майна, оскільки, згідно з наданими доказами фактичним предметом правовідносин між Позивачем-2 та Відповідачем було саме використання державного майна для розміщення там базової станції мобільного звязку.

Тому, такі Договір та Додаткова угода до нього не відповідали нормам Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства, а тому, згідно з ст. 215 ЦК України такі Договір та Додаткова угода є недійсними.

За таких обставин, позов визнано судом таким, що є законним, обґрунтованим, а тому таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Таким чином, суд покладає судові витрати на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 121 Конституції України, ст.ст. 203, 215, 235, 759, 760, 901 Цивільного кодексу України, ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним Договір №484/820-У/0212 про надання послуг з утримання обладнання та Додаткову угоду №1 від 21.01.2009 до Договору №484/820-У/0212 про надання послуг з утримання обладнання, укладені між Закритим акціонерним товариством «Український мобільний звязок»(м. Київ, вул. Лейпцизька, 15; ідентифікаційний код 14333937) та Навчально-спортивною базою літніх видів спорту Міністерства оборони України (м. Львів, вул. Клепарівська, 39-А; ідентифікаційний код 07802932).

3.Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Український мобільний звязок»(м. Київ, вул. Лейпцизька, 15; ідентифікаційний код 14333937), - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, до Державного бюджету України, 170 (сто сімдесят) грн. державного мита та 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

СуддяН. І. Качан

Дата підписання рішення 22 липня 2009 року.