Ухвала суду № 60015686, 25.08.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 686/25001/15-ц

Провадження № 22-ц/792/1172/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючої - судді Янчук Т.О.,

суддів: Кізюн О.Ю., Переверзєвої Н.І.,

за участю секретаря Дубової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2016 року за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення та відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що з 13 лютого 2009 року він перебував у трудових правовідносинах з ПАТ «Український професійний банк», працював на посаді начальника Хмельницького відділення ПАТ «Український професійний банк». Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 28.08.2015 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «Український професійний банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 28.08.2015 року прийнято рішення №158 «Про початок процедури ліквідації банку та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з даним рішенням 31 серпня 2015 року розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію. У зв'язку з зазначеним, наказом №88-К від 30.10.2015 року, ОСОБА_1 було звільнено 02 листопада 2015 року з посади на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України за скороченням чисельності та штату. При звільнені відповідач позивачу не виплатив заборгованість по заробітній платі за липень 2015 року в розмірі 5265,78 грн., серпень 2015 р - 5265,78 грн., за листопад 2015 року -24410,15 грн., а всього заборгованість по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги складає 34 941,71 грн. У зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, відповідач крім невиплаченої заробітної плати повинен сплатити позивачу на підставі ст.117 КЗпП України середній заробіток починаючи з 02.11.2015 року. Вважав, що відповідач своїми неправомірними діями щодо затримки розрахунку при звільнені спричинив йому моральну шкоду, яка виразилася в душевних стражданнях та втраті нормальних життєвих зв'язків.

З посиланням на зазначене просив суд стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату з урахуванням уточнень позовних вимог, розмір заборгованості по заробітній платі всього 31671,71 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку 24 573,50 грн., _____________________

Головуючий у першій інстанції: Мороз В.О. Категорія: 53,55

Доповідач: Янчук Т.О

моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Український професійний банк» на користь позивача невиплачену заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу в розмірі 31 671,71 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 24573,50 грн., моральну шкоду в розмірі 2000 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині заробітної плати за один місяць. Вирішено питання щодо судового збору.

В апеляційній скарзі ПАТ «Український професійний банк» вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, суд дійшов хибного висновку, що вся заборгованість по заробітній платі виникла у процедурі ліквідації неплатоспроможного банку. Однак заборгованість по заробітній платі за липень та серпень 2015 року виникла протягом дії тимчасової адміністрації. В силу приписів ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивач при наявності у нього вимог до банку майнового характеру, є кредитором банку. Відповідно до ч.1,2 ст.52 зазначеного Закону задоволення вимог кредиторів банків здійснюється за рахунок одержаних від реалізації майна банківської установи в другу чергу. Крім того, застосування положень ст.117 КЗпП України передбачають наявність вини роботодавця у затримці своєчасного розрахунку при звільненні, однак вини роботодавця у затримці виплати коштів позивачу немає. Несвоєчасне проведення розрахунків з позивачем зумовлено ліквідаційною процедурою фінансової установи. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що не має на меті отримання прибутку. Вважають що за своєю правовою природою стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненню є штрафною санкцією, тому вона не підлягає стягненню з відповідача в силу положень ст..46 зазначеного Закону. Немає підстав для стягнення з відповідача і моральної шкоди, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази спричинення позивачу моральної шкоди, оскільки останній був обізнаний про введення тимчасової адміністрації та відсутність коштів у неплатоспроможного банку, у нього були всі підстави передбачити можливість затримки виплати заробітної плати. З моменту скорочення роботодавець надав Позивачу можливість протягом двох місяців здійснити організацію власного життя.

В судове засіданні, яке проводилося в режимі відеоконференції, представник ПАТ «Український професійний банк» не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки.

Позивач в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Судом вірно з'ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Судом встановлено, що 28 травня 2015 року ПАТ «Український Професійний Банк», постановою №348 правління Національного банку України віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого, Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, прийнято рішення №107 від 28.05.2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Український Професійний Банк». З 29 травня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Український Професійний банк» строком на три місяці.

28 серпня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №562 « Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Український професійний Банк». Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №158 від 28.08.2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український професійний банк» та делегування повноважень ліквідатору банку, згідно з яким з 31 серпня 2015 року було розпочато процедуру ліквідації банку.

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ «Український професійний банк» з 13 лютого 2009 року та працював на посаді начальника Хмельницького відділення.

Наказом №184 від 17 серпня 2015 року у зв'язку із запровадженням тимчасової адміністрації У ПАТ «Український Професійний банк» встановлено початок простою з 01.09.2015 року по 02.11.2015 року для ОСОБА_1, відповідні розрахунки по заробітній платі за весь період простою проводились в розмірі двох третин встановленого посадового окладу ( а.с.53).

02 листопада 2015 року позивача звільнено з установи за скороченням чисельності та штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, про що було видано наказ №88-к/л від 30.10.2015 року та внесено запис до трудової книжки під N 21.

На день звільнення ОСОБА_1 борг ПАТ «Український професійний банк» по заробітній платі складав: 5265,78 грн. - за липень 2015 року, 5265,78 грн. - за серпень 2015 року; 24 410,15 грн. - за листопад 2015 року, з яких позивачу нарахована компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога. В подальшому в процесі розгляду справи у суді, відповідач в рахунок погашення заборгованості виплачено позивачу 3270 грн. у зв'язку з чим заборгованість по заробітній платі складала 31671,71 грн. Судом встановлено, що на час звільнення позивача відповідач не провів з ним розрахунок.

Як вбачається із матеріалів справи за останні 2 місяці роботи у липні 2015 року позивачем відпрацьовано 23 дні, в серпні 2015 року - 20 днів, нарахована заробітна плата за липень - 6628,63 грн., за серпень - 6628,63 грн. ( а.с.7,10,11).

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до часини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Згідно з п.13 Постанови Пленуму Верховного суду України « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року (з послідуючими змінами), відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, правильно виходив із того, що відповідачем у порушення статті 116 КЗпП України позивачу не було проведено всіх виплат, які належить йому виплатити при звільненні, тому відповідно до статті 117 КЗпП України з відповідача має бути стягнутий середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення та відповідно до статті 237-2 КЗпП України відшкодована моральна шкода.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно пунктами 2 та 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Суд першої інстанції застосовуючи положення статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку при визначенні розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, помилково для її обрахування виходив із заробітної плати за останні два місяця роботи за липень, серпень 2015 року, виходячи із розміру, який підлягав вже із відрахуванням обов'язкових зборів та платежів до виплати, а не із нарахованої заробітної плати за зазначені місяці роботи, липень 2015 року -6628,63 грн., серпень 2015 року - 6628,63 грн.( а.с.7,10).

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Враховуючи межі заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, а саме про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 24573,50 грн., та межі доводів апеляційної скарги ПАТ « Український професійний банк», апеляційний суд вважає за необхідне залишити рішення суду першої інстанції без зміни.

Доводи апеляційної скарги, щодо того, що оскільки, заборгованість за липень, серпень 2015 року утворилася в період дії тимчасової адміністрації, тому вона повинна погашатися в іншому порядку не впливають на правові висновки суду першої інстанції.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Крім того, відповідно до ч.6 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, а саме під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку.

Що стосується доводів апеляційної скарги, щодо відсутності доказів нанесення позивачу моральної шкоди, то такі доводи є безпідставними.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже, у даних правовідносинах діє презумпція завдавача шкоди і саме роботодавець повинен довести відсутність вини у завданні шкоди працівнику.

Установивши, що у зв'язку з порушенням трудових прав ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду та визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 2 тис. грн., суд першої інстанції навів у рішенні достатні мотиви для такого висновку з огляду на засади розумності й виваженості.

Щодо доводів апеляційної скарги, щодо відсутності вини відповідача у затримці розрахунку при звільненні позивача, то вони теж не впливають на правові висновки суду першої інстанції.

Відповідно до часини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що затримка виплати ОСОБА_1 належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася з вини ПАТ «Український промисловий банк».

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зазначені висновки суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду.

Керуючись ст. 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» відхилити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: суддя Апеляційного суду Т.О. Янчук