Постанова № 59976932, 22.08.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/4431/16-п Головуючий у І інстанції Гончаров О. М.Провадження № 33/780/495/16 Доповідач у 2 інстанції ІгнатюкКатегорія 429 22.08.2016

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2016 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі:

судді судової палати з розгляду кримінальних справ Ігнатюка О.В., за участю представника правопорушниці ОСОБА_2 - Осипчука М.В., представника Київської митниці Державної фіскальної служби України Захарова А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника Київської митниці ДФС України на постанову судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2016 року, -

в с т а н о в и в :

Постановою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2016 року на

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, уродженку пгт. Лисянка Черкаської області, працюючої дитячим лікарем в Республіці Бенін, мешканки АДРЕСА_1,

за вчинення порушення митних правил, передбаченого ст. 471 МК України, накладене стягнення у виді штрафу у розмірі 1 700 грн. без конфіскації валюти;

вилучену валюту у розмірі 5 000 доларів США повернуто ОСОБА_2

ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за те, що вона, 28 квітня 2016 року, о 21 годині, прибула до України з Африки, транзитом через м. Стамбул, літаком авіакомпанії «Турецькі авіалінії», рейсом № 459 та обрала проходження митного контролю в каналі, позначеному символами зеленого кольору - «зелений коридор», тим самим, відповідно до ч. 5 ст. 366 МК України заявила, що переміщувані нею через митний кордон України товари не підлягали письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадали під встановлені законодавством заборони та обмеження щодо ввезення на митну територію України та засвідчила про факти, що мають юридичне значення. Після перетину «білої лінії», яка позначає закінчення зони спрощеного митного контролю «зелений коридор», на запитання працівників митниці щодо наявності у неї готівки, останньою було видано не заявлені 9 700 доларів США та 5 840 Євро. Вказана іноземна валюта знаходилася у портмоне. Із вказаної суми ОСОБА_2 було пропущено 4 700 доларів США і 5 840 Євро та за протоколом про порушення митних правил вилучено 5 000 доларів США.

У апеляційній скарзі представник Київської митниці ДФС України порушив питання про скасування постанови судді. В обґрунтування апеляційної скарги указав на те, що суддею були порушенні норми матеріального та процесуального права, а саме не були всебічно, повно і об'єктивно з'ясовані всі обставини справи, з урахуванням особи, що притягується до адміністративної відповідальності. Указав на необґрунтованість посилання суду першої інстанції на джерело походження вилучених у ОСОБА_2 коштів, а саме - заробітної плати, оскільки матеріали справи не містять будь-яких даних на підтвердження цього факту. Просив постанову скасувати, прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_2 винною у вчиненні правопорушення митних правил, передбачених ст. 471 МК України та накласти стягнення у виді конфіскації вилученої валюти та штрафу у відповідному розмірі.

В запереченні на апеляційну скаргу захисника правопорушниці ОСОБА_2 - адвокат Осипчук М.В. просив апеляційну скаргу представника Київської митниці ДФС України залишити без задоволення, а постанову судді без зміни. В обґрунтування своїх доводів указав на те, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував практику Європейського суду з прав людини та наклав на ОСОБА_2 стягнення у виді штрафу без конфіскації предмета правопорушення, що цілком відповідає принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої особи. Окрім цього пояснив, що переміщувані гроші, є заробітною платою ОСОБА_2, що підтверджується відповідною довідкою.

Вислухавши пояснення:

представника Київської митниці ДФС України, який апеляційну скаргу підтримав, підтвердив її доводи та просив її задовольнити;

представника правопорушниці ОСОБА_2 - Осипчука М.В., який доводи апеляційної скарги представника Київської митниці ДФС України вважав необґрунтованими, просив залишити її без задоволення, а постанову судді без зміни;

вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи із наступного.

Висновки судді про доведеність події порушення митних правил, передбаченого ст. 471 МК України та винності ОСОБА_2 у його вчиненні за обставин, наведених у постанові стверджуються зібраними у справі доказами, а саме: протоколом про порушення митних правил від 28.04.2016 року № 0348/125000016/16, доповідною запискою головного державного інспектора другого відділу аналітично-пошукової роботи Управління боротьби з митними правопорушеннями Київської митниці ДФС, поясненнями ОСОБА_2, та іншими доказами.

На підставі указаних доказів суддя дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за ст. 471 МК України та на законних підставах, із дотриманням вимог ст. 33 КУпАП наклав на неї стягнення у виді штрафу в розмірі 1 700 грн. без конфіскації вилученої валюти. За своїм видом та розміром накладене на ОСОБА_2 стягнення сприяє досягненню визначеній у ст. 23 КУпАП меті адміністративних стягнень та відповідає принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, закріпленого у ст.1 Першого протоколу до Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод.

Доводи апеляційної скарги щодо неповноти дослідження обставин справи та як наслідок хибності висновку про відсутність підстав для конфіскації коштів, не ґрунтуються на зібраних матеріалах із яких вбачається, що усі обставини справи суддею були досліджені всебічно, повно і об'єктивно, висновки судді ґрунтуються як на матеріалах справи, так і на вимогах закону.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до положень ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (див. рішення щодо Брумареску (Brumaresku), параграф 78).

Таким чином, оцінюючи дотримання права на мирне володіння своїм майном, передбаченого ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини виходить із оцінки забезпечення «справедливого балансу» / дотримання принципу пропорційності (справедливої рівноваги між інтересами суспільства і основними правами окремої людини) (п.п. 69, 73 рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, п.п.31, 34 рішення у справі «Ісмаїлов проти РФ» від 06 листопада 2008 року).

Апеляційний суд Київської області звертає увагу на те, що хоча правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес, проте із урахуванням обставин даної справи, не відповідатиме принципу пропорційності (справедливої рівноваги між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав конкретної особи). Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа буде нести «особистий і надмірний тягар».

Так, приймаючи рішення про відсутність підстав для конфіскації вилученої валюти ОСОБА_2, суд першої інстанції обґрунтовано врахував те, що грошові кошти, які ОСОБА_2 переміщувала через митний кордон України, були її заробітної платою отриманою законним шляхом відповідно до умов трудового договору, та призначалися для покращення її сімейно-побутових потреб.

Наведені висновки суду першої інстанції апеляційний суд вважає обґрунтованими, оскільки вартість предмета правопорушення у співвідношенні із майновим станом ОСОБА_2 є значною та істотно вплине на її майновий стан. Втручання у право власності ОСОБА_2 не може вважатися пропорційним, оскільки спричинить для неї «особистий і надмірний тягар».

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості посилання суду першої інстанції на джерело походження вилучених у ОСОБА_2 коштів, а саме - заробітної плати, не ґрунтуються на матеріалах справи, відповідно до яких, ОСОБА_2 з 2013 року працює лікарем-спеціалістом в Посольстві РФ в Республіці Бенін та за період часу з 2013 по 2016 рік отримала заробітну плату у розмірі більше 20 000 доларів США.

Разом із цим, суд першої інстанції обґрунтовано послався на положення п.10 ч.2 Конвенції про захист заробітної плати, відповідно до якої, заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.

Підстав для скасування чи зміни постанови судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2016 року щодо ОСОБА_2 суд не вбачає, у зв'язку із чим, залишає цю постанову без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, ст.ст. 462, 487 МК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Київської митниці ДФС України залишити без задоволення.

Постанову судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2016 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

СУДДЯ Ігнатюк О.В.