Ухвала суду № 59976933, 23.08.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 373/726/14-ц Головуючий у І інстанції Залеська А. О. Провадження № 22-ц/780/3961/16 Доповідач у 2 інстанції Іванова І. В.Категорія 26 23.08.2016

УХВАЛА

Іменем України

23 серпня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - Іванової І.В.,

суддів - Касьяненко Л.І., Гуля В.В.

при секретарі - Тимошнвській С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2 та позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які були об'єднані в одне провадження ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 14.05.2014 року. Посилався на те, що впродовж 2012 - 2013 років він передав у позику ОСОБА_5, поручителем якої виступав ОСОБА_2, та ОСОБА_2, поручителями якого виступали ОСОБА_5 і ОСОБА_3 кошти, які позичались в доларах США та Євро із встановленням строку їх повернення. Відповідачі не виконали свої зобов'язання у встановлений строк. Тому, позивач уточнюючи свої позовні вимоги, просив стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_5 на свою користь суму заборгованості за договорами позики у розмірі 15139,04 дол. США, що складає 409062,04 грн., стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на свою користь суму заборгованості за договорами позики у розмірі 27043,30 дол. США, що складає 791042,45 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості за договорами позики у розмірі 10375,27 дол. США, що складає 280336,68 грн., а також стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.

Справа слухалась судами неодноразово.

Рішенням Переяслав-Хмельницького суду від 27 квітня 2016 року позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_5, до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 27 043, 30 доларів США, 2000 Євро, що за курсом НБУ складає 791 042 грн. 45 коп.;

Стягнуто з ОСОБА_2 10 375, 27 доларів США, що за курсом НБУ складає 280 336 грн. 68 коп.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 7354 грн. судових витрат.

В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу.

У своїй скарзі посилаються на те, що суд при новому розгляді після повернення справи з касаційної інстанції, не надав оцінки наявним у справі доказам повернення ОСОБА_2 коштів на суму 25 900 доларів США відповідно до оригіналу розписки від 02.03.2013 року, на суму 9705 доларів США розписка за 17.06.2013 року, на суму 9405 доларів США розписка за 01.09.2013 року та 180 Євро, оригінальність яких не спростовано висновками експертів. Тому просять скасувати рішення в частині стягнення з них 27 043 Дол. США та 2000 Євро, та з ОСОБА_2 10 375 дол. США, й судові витрати у сумі 7 354, 68 грн. та ухвалити нове, яким стягнути на користь позивача з ОСОБА_2 73 369, 57 грн., у задоволені вимог до ОСОБА_3 просили відмовити.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення учасників. перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що впродовж 2012 - 2013 років ОСОБА_4 позичав кошти ОСОБА_2: 01.08.2012 року - 13600 доларів США в національній валюті строком до 01.08.2013 року; 02.09.2012 року - 5000,00 доларів США строком до 01.12.2013 року.

Також ОСОБА_4 позичав кошти ОСОБА_2, поручителями якого виступала ОСОБА_3: 02.09.2012 року - 13600 доларів США в національній валюті строком до 01.12.2013 року, який продовжено до 31.01.2014 року; 04.12.2012 року - 2720,00 доларів США строком до 03.12.2013 року; 18.01.2013 року в сумі 2040,00 доларів США в національній валюті строком до 18.01.2014 року; 18.01.2013 року в сумі 2014 доларів США до 31.12.2014 року; 23.04.2014 року - 2180,00 Євро курсом в національній валюті строком до 01.08.2013 року.

Крім того, ОСОБА_4 позичав кошти ОСОБА_5, поручителем якої виступав ОСОБА_2, 12.05.2013 року в сумі 7000,00 доларів США, строком до 01.06.2013 року і 15.05.2013 року в сумі 7000,00 доларів США.

Також ОСОБА_4 14.11.2012 року позичив 10900 доларів США ОСОБА_2, поручителем якого виступала ОСОБА_5, але позивач посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 повернув зазначений борг 02.03.2014 року, вимог про стягнення зазначеної суми не заявляв.

Частково задовольняючи позов, враховуючи відсутність у позивача ОСОБА_4 оригіналів боргових розписок ОСОБА_5 (поручитель ОСОБА_2Й.) від 12.05.2013, від 15.05.2013 року, суд першої інстанції виходив з того, що позов ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 коштів в розмірі 791042,45 гривень, з врахуванням офіційного курсу НБУ та зменшення позивачем вимог щодо стягнення Євро за розпискою від 23.04.2013 року на суму 180 Євро, положень ст. 625 ЦК України і розрахунку відсотків річних на підставі розписок від 18.01.2013 року в сумі 57892,40 гривень, від 18.01.2013 року в сумі 58688,21 гривень, від 23.04.2013 року в сумі 60310,60 гривень, від 04.12.2012 року в сумі 56738,67 гривень, від 02.09.2012 року в сумі 535895,76 гривень, - підлягає задоволенню.

При цьому, суд враховував, що ОСОБА_3 поручалась за виконання ОСОБА_2 своїх позикових зобов'язань майном, зокрема квартирою №73 по вулиці Грушевського в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області, а ОСОБА_2 передавав в заставу належне йому майно.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення з останнього суми коштів 280336,68 гривень за розпискою від 01.08.2012 року, з врахуванням курсу НБУ 1 долара США до гривні, положень ст. 625 ЦК України та розрахунку, наданим позивачем, підлягає задоволенню.

01.08.2012 року позивач надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 13600 доларів США в національній валюті за курсом Національного банку України і з кінцевою датою повернення до 01.08.2013 року, після чого ОСОБА_2 було отримано ще 5000 доларів США, відповідно розписки від 02.09.2012 року, яка є невід'ємною частиною договору позики від 01.08.2012 року.

Суд виходив з того, що згідно розписки, наданої ОСОБА_2 про повернення боргу на загальну суму 8870 доларів США, залишок боргу відповідача за розпискою від 01.08.2012 року становить 4730 доларів США (13600 - 8870), які разом з борговою розпискою від 02.09.2012 року на суму 5000 доларів США ОСОБА_2 зобов'язався повернути до 01.12.2013 року (5000 + 4730). На цю суму розмір відсотків річних складає 645,27 доларів США за період з 02.12.2013 року до 16.02.2016 року, а загальна сума боргу за розпискою від 01.08.2012 року складає 10375,27 доларів США (9730 + 645,27).

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч.2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до вимог ст.ст. 510, 545 ЦК України і ст.ст. 1046, 1047 ЦК України розписка є борговим документом та може бути надана позикодавцем для підтвердження перед ним невиконаного зобов'язання за договором позики.

Отже, особа, яка пред'явила розписку для виконання є позикодавцем.

За правилами ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, якою в свою чергу передбачена відповідальність у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми та з урахуванням індексу інфляції.

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну правову оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що є підстави для задоволення позову частково.

Не заслуговують увагу посилання апелянта на те, що суд не надав оцінки наявним у справі доказам повернення ОСОБА_2 коштів на суму 25 900 доларів США відповідно до оригіналу розписки від 02.03.2013 року, на суму 9705 доларів США розписка за 17.06.2013 року, на суму 9405 доларів США розписка за 01.09.2013 року та 180 Євро, оригінальність яких не спростовано висновками експертів, оскільки належних доказів, у відповідності до вимог статей 10, 60 ЦПК України про дійсність розписок в цій частині не надано.

Таким чином, рішення суду ухвалено судом з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в частині, що просять апелянти немає.

Керуючись ст.ст. 308,314,315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді :