Постанова № 59877599, 16.08.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2016 р. Справа№ 910/12122/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Сидорченко В.В.;

відповідача: Перепелиця А.В.;

третьої особи: Бєлячкова О.В.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 27.11.2015р.

у справі №910/12122/15 (головуючий суддя Мельник В.І.,

судді: Усатенко І.В., Бондарчук В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна

компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз"

про визнання недійсним одностороннього правочину

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - відповідач) про визнання недійсним одностороннього правочину, а саме: заяви відповідача від 10.04.2015р. №10/974 про зарахування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана заява відповідача суперечить ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України, оскільки вимоги, про зарахування яких відповідачем було подано спірну заяву, не є ані однорідними, ані зустрічними вимогами.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог, просив суд в позові відмовити. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- позивач має зобов'язання перед відповідачем по відшкодуванню шкоди, завданої безпідставним набуттям та використанням майна відповідача (природного газу, видобутого у січні-лютому 2008 року загальним обсягом 370 412,742 тис. куб. м та переданого до Єдиної газотранспортної системи України), а відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала;

- доводи позивача про те, що особою, відповідальною перед відповідачем за використання газу, видобутого відповідачем у січні та лютому 2008 року загальним обсягом 370 412,742 тис. куб. м. є ДК «Укртрансгаз», як зберігачем, є необґрунтованими, оскільки на зберігання дані обсяги газу не передавалися;

- Державний бюджет України у правовідносинах між позивачем, як акціонером відповідача, та відповідачем, як акціонерним товариством, статусу кредитора не має, право вимагати сплату дивідендів у сумі 1 779 624 775,36 грн. за 2011-2013рр. належало саме позивачу. Вказані обставини підтверджуються фактом пред'явлення позивачем позову до відповідача про зобов'язання перерахувати дивіденди (справа №910/12121/15).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 207-208), на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - третя особа).

Третя особа в наданих суду поясненнях зазначила наступне:

- в Єдиній газотранспортній системі України відсутній природний газ в обсязі 370 412,742 тис. куб. м, який за твердженням відповідача було видобуто у січні-лютому 2008р. і вартість якого відповідач включив у заяву про зарахування від 10.04.2015р. №10/974 як шкоду, яку позивач має відшкодувати відповідачу за відчуження майна без його згоди, як власника. Вказані обсяги газу були використані населенням протягом січня-лютого 2008 року на виконання протокольного рішення засідання правління позивача №41 від 26.04.2008р.;

- враховуючи положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. №1729 «Про забезпечення споживачів природним газом» (в редакції, яка діяла у 2008 році), обсяги природного газу власного видобутку відповідач мав та повинен був спрямувати для задоволення потреб населення шляхом продажу таких обсягів газу позивачу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2015р. у справі №910/12122/15 (том справи - 3, аркуші справи - 297-303) позовні вимоги задоволено, визнано недійсною заяву відповідача про зарахування №10/974 від 10.04.2015р. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 218,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2015р. у справі №910/12122/15 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (том справи - 3, аркуші справи - 7-12).

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- висновок суду про те, що зарахуванням можуть бути припинені лише безспірні вимоги, спростовується ч.2 ст. 601 Цивільного кодексу України, згідно з якою для зарахування достатньо заяви однієї сторони, а також змістом ст. 602 Цивільного кодексу України. Серед позадоговірних зобов'язань, як таких, що не можуть бути припинені зарахуванням, у ст. 602 Цивільного кодексу України виокремлене лише зобов'язання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Наявність прямої заборони на припинення зарахування лише цього виду позадоговірних зобов'язань вказує на те, що на інші позадоговірні зобов'язання така заборона не поширюється;

- факт заподіяння позивачем шкоди відповідачу підтверджується наявними у матеріалах справи доказами;

- суд задовольнив позов, застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, що не підлягають застосуванню. Так, у своєму рішенні з посиланням на ст. ст. 611, 614, 623 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України, суд вказав на недоведеність відповідачем факту заподіяння йому збитків позивачем, на недоведеність наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення за вказаними статтями, з чого зробив висновок про відсутність підстав для зарахування. Однак до правовідносин між сторонами підлягають застосуванню ст. ст. 1166, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, які регулюють позадоговірні правовідносини з відшкодування шкоди, а не збитків, про які йдеться в ст. ст. 611, 614, 623 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України;

- позивачем не було надало доказів наявності у нього власного ресурсу газу для забезпечення потреб населення. Навпаки, позивач підтвердив, що з ГТС здійснювався відбір газу саме відповідачем. При цьому, такий відбір здійснювався безпідставно, без договору, без відома та без згоди відповідача;

- відповідно до ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства», а також п. 6.22 Статуту відповідача рішення загальних зборів акціонерів відповідача від 10.10.2014р. (протокол №22) право на отримання дивідендів за 2011-2013 рр. мали особи, що були акціонерами відповідача станом на 20.10.2014р. Відповідач надав суду роздруківки з реєстру власників іменних цінних паперів станом на 20.10.2014р., якими підтверджується, що станом на дату початку строку виплати дивідендів (20.10.2014р.) акціонером відповідача з часткою 50% плюс одна акція був саме позивач;

- наведені в рішенні суду першої інстанції висновки про те, що кредитором відповідача при виплаті дивідендів є Державний бюджет України суперечать нормам матеріального права України;

- як особа заподіювача шкоди (в даному випадку - позивач), так і причинно-наслідковий зв'язок між вчиненими нею діями (в даному випадку - прийманням газу в ГТС у свою власність згідно з актом №421-41/1 від 26.04.2008р., розпорядження газом шляхом прийняття про це протокольного рішення від 26.04.2008р. №41, виконанням такого рішення шляхом підписання актів №01/08-НГУ-ГВВ/Н-1 від 26.04.2008р., №02/08-НГУ-ГВВ/Н-З від 26.04.2008р.) та наслідками заподіяння шкоди (в даному випадку - внаслідок споживання газу відбулося фактично його знищення) - підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Припинення зобов'язань позивача перед відповідачем по відшкодуванню шкоди шляхом їх зарахування за заявою від 10.04.2015р. №10/974 повністю узгоджується з положеннями ст. 601 Цивільного кодексу України, ст. 203 Господарського кодексу України і жодній з норм актів законодавства України не суперечить.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016р. (головуючий суддя: Майданевич А.Г., судді: Федорчук Р.В., Лобань О.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.02.2016р.

В судовому засіданні 17.02.2016р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2015р. у справі №910/12122/15 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні 17.02.2016р. представники позивача та третьої особи заперечували проти апеляційної скарги, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 17.02.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 24.02.2016р.

17.02.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли: відзив позивача на апеляційну скаргу; письмові пояснення третьої особи.

24.02.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення.

В судовому засіданні 24.02.2016р. представники сторін та третьої особи надали пояснення по суті спору з урахуванням додатково поданих пояснень.

В судовому засіданні 24.02.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 16.03.2016р.

15.03.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги.

В судовому засіданні 16.03.2016р. представники сторін та третьої особи надали пояснення по суті спору з урахуванням додатково поданих пояснень.

В судовому засіданні 16.03.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 21.03.2016р.

В судовому засіданні 21.03.2016р. представники сторін подали суду заяву про продовження строку вирішення спору у даній справі, обґрунтовуючи її складністю справи та необхідністю з'ясування усіх спірних правовідносин.

Колегією суддів було задоволено заяву сторін, про що винесено відповідну ухвалу суду від 21.03.2016р.

В судовому засіданні 21.03.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 23.03.2016р.

21.03.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на доповнення до апеляційної скарги.

22.03.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги.

Розпорядженням в.о. Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2016р. у зв'язку із перебуванням головуючого судді Майданевича А.Г. на лікарняному, було призначено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого справу №910/12122/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Шевченко Е.О. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.04.2016р.

В судовому засіданні 18.04.2016р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з урахуванням доповнень та додаткових пояснень до неї, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2015р. у справі №910/12122/15 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні 18.04.2016р. представники позивача та третьої особи заперечували проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзивах на апеляційну скаргу та додаткових письмових поясненнях, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 18.04.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 24.05.2016р.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 23.05.2016р. у зв'язку з перебуванням судді Мартюк А.І. на лікарняному з 17.05.2016р. та припиненням повноважень судді Київського апеляційного господарського суду Шевченко Е.О., для розгляду справи №910/12122/15 було визначено наступний склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Рябуха В.І., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Рябухи В.І., Алданової С.О. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.05.2016р.

24.05.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення та клопотання про фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів.

Вказане клопотання було задоволено судом.

В судовому засіданні 24.05.2016р. представники сторін та третя особа підтримали раніше надані пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 24.05.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 31.05.2016р., а з 31.05.2016р. до 05.07.2016р.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 04.07.2016р. у зв'язку з перебуванням судді Київського апеляційного господарського Рябухи В.І. у відпустці з 04.07.2016р., для розгляду справи №910/12122/15 було визначено наступний склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.07.2016р.

05.07.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 05.07.2016р. представники сторін та третьої особи надали пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 05.07.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 16.08.2016р.

16.08.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких він скоригував вимоги своєї апеляційної скарги та просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2015р. у справі №910/12122/15 і припинити провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 16.08.2016р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з урахуванням вищезгаданих доповнень до неї, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2015р. у справі №910/12122/15 та припинити провадження у справі.

В судовому засіданні 16.08.2016р. представники позивача та третьої особи заперечували проти апеляційної скарги та доповнень до неї, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 16.08.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

09.04.2015р. позивач отримав вимогу відповідача №10/962 від 08.04.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 52-53) про відшкодування шкоди в обсязі 2 666 971 742,40 грн., завданої внаслідок безпідставного набуття та використання позивачем майна відповідача, а саме природного газу, видобутого відповідачем у січні-лютому 2008 року загальним обсягом 370 412,742 тис. куб. м та переданого до Єдиної газотранспортної системи України.

Вказана сума шкоди розраховувалася відповідачем наступним чином: 370 412 742 куб. м * 7 200 грн./1000 куб. м = 2 666 971 742,40 грн., де 7 200 грн./1000 куб. м - граничний (максимальний) рівень ціни на природний газ, що реалізується промисловим споживачам та іншим суб'єктам господарювання (без рахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, який справляється у розмірі 2%, тарифів на послуги з транспортування, розподілу і постачання природного газу за регульованим тарифом), визначений постановою Національної комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31.03.2015р. №966.

Позивач в листі №14-3030/1-15 від 24.04.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 54) відмовив відповідачу в задоволенні його вимоги, посилаючись на те, що позивачем не вчинялися відносно відповідача або його майна неправомірні дії, внаслідок чого відповідачу було б завдано майнової шкоди.

Відповідач звернувся до позивача із заявою від 10.04.2015р. №10/974 про зарахування (том справи - 1, аркуш справи - 50), в якій він зазначав про те, що позивач має зобов'язання перед відповідачем з відшкодування шкоди у розмірі 2 666 971 742,40 грн. Окрім того, відповідач вказував про те, що на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 10.10.2014р. він має зобов'язання перед позивачем по виплаті у строк з 20.10.2014р. по 10.04.2015р. дивідендів в сумі 1 779 624 775,36 грн., розрахованих наступним чином: 27 114 256 * (40,23 грн. + 26,33 грн. + 3,50 грн.) - 120 000 000,00 грн. = 1 779 624 775,36 грн., де: 27 114 256 - кількість простих іменних акцій відповідача, власником яких є позивач; 40,23 грн. - розмір дивідендів, що припадає на одну акцію, власником яких є відповідач за 2011 рік; 26,33 грн. - розмір дивідендів, що припадає на одну акцію (розподіл прибутку відповідача за 2012 рік); 3,50 грн. - розмір дивідендів, що припадає на одну акцію (розподіл прибутку відповідача за 2013 рік); 120 000 000,00 грн. - частина дивідендів позивача за 2011 рік, що була сплачена у червні 2012 року.

Зважаючи на викладене, посилаючись на ст. 203 Господарського кодексу України та ст. 601 Цивільного кодексу України, відповідач повідомив позивача про наявність між сторонами зустрічних однорідних грошових вимог, строк виконання яких настав, та заявив про зарахування зобов'язань відповідача по виплаті позивачу дивідендів за 2011-2013рр. в загальній сумі 1 779 624 775,36 грн. в рахунок зобов'язань позивача перед відповідачем з відшкодування майнової шкоди в сумі 1 779 624 775,36 грн. Водночас, зобов'язання позивача перед відповідачем по відшкодуванню шкоди, завданої безпідставним набуттям та використанням природного газу, видобутого відповідачем у січні та лютому 2008 року загальним обсягом 370 412,742 тис. куб. м на суму 887 346 967,04 грн., залишаються чинними.

Однак позивач вважає, що між сторонами відсутні зустрічні однорідні вимоги, про які наголошує в своїй заяві про зарахування відповідач, та відмовляється від проведення зарахування таких вимог.

На думку позивача, зміст заяви відповідача про зарахування №10/974 від 10.04.2015р., яка є одностороннім правочином, суперечить положенням ст. 203 Господарського кодексу України та ст. 601 Цивільного кодексу України, що в свою чергу є підставою для визнання її недійсною відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши позовні вимоги нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В ч.1, п.2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

За своєю правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї з сторін, і у разі, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона має право на підставі ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як уже зазначалося вище, предметом дослідження у даній справі є дійсність одностороннього правочину - заяви відповідача про зарахування №10/974 від 10.04.2015р.

Згідно зі ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання зарахуванням наведені в ст. 601 Цивільного кодексу України. Відповідно до названої статті зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна або коштів боржника. При цьому, зарахування можливе за наявності певних умов, а саме: зустрічності вимог, тобто одночасної участі сторін у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні; однорідності вимог (гроші, однорідні речі); настання строку виконання зобов'язання або визначення строку моментом запитання, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі і виконання можна було вимагати в будь-який момент; ясності вимог, тобто відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання; звернення із заявою однієї сторони до іншої.

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач подав заяву про зарахування зустрічних вимог відповідача по виплаті позивачу дивідендів за 2011-2013рр. в загальній сумі 1 779 624 775,36 грн. в рахунок зобов'язань позивача перед відповідачем з відшкодування майнової шкоди в сумі 1 779 624 775,36 грн., завданої внаслідок безпідставного набуття та використання позивачем природного газу, видобутого відповідачем у січні-лютому 2008 року, загальним обсягом 370 412,742 тис. куб. м та переданого до Єдиної газотранспортної системи України.

Відносно однорідності вимог відповідача до позивача, наведених в заяві про зарахування №10/974 від 10.04.2015р., судом було встановлено наступне.

Згідно з наявними в матеріалах справи вимогою відповідача про відшкодування шкоди №10/962 від 08.04.2015р. та заявою про зарахування №10/974 від 10.04.2015р. у січні, лютому 2008 року він видобув природний газ загальним обсягом 370 412,742 тис. куб. м., який у тому ж році був переданий до Єдиної газотранспортної системи України. При цьому, вказаним природним газом відповідач не розпоряджався, не відчужував його на користь ані позивача, ані інших осіб. Однак природний газ в обсязі 370 412,742 тис. куб. м в Газотранспортній системі ПАТ "Укртрансгаз" (третьої особи) відсутній, оскільки позивач його використав на підставі власного протокольного рішення.

Окрім того, в Примітках до Консолідованої фінансової звітності позивача за роки, які закінчилися 31.12.2013р. та 2012р., у п. 21 "Умовні та контрактні зобов'язання і операційні ризики" зазначено про те, що позивач оцінює своє зобов'язання перед відповідачем за спожитий населенням газ за період 2006-2011 років за 10,1 мільярди кубічних метрів природного газу. Керівництво не може достовірно оцінити суму потенційних збитків за цими зобов'язаннями. Протягом періоду 2006-2011рр. угоди на продаж газу між відповідачем та позивачем не було укладено.

Господарським судом міста Києва розглядалася справа №6/489 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" до Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про зобов'язання укласти договір зберігання природного газу в редакції, викладеній у тексті позовної заяви. Вимоги вказаного позову було обґрунтовано тим, що у вересні 2008 року позивачем на адресу відповідача був направлений проект договору зберігання (лист від 15.09.2008р. №юр-1844), який відповідач не підписав і жодної відповіді не надав. У якості предмету зберігання позивач визначив газ, який знаходиться в підземних сховищах газу та який ним видобутий і буде переданий до сховищ на підставі договору. На підтвердження обсягів газу, що є предметом зберігання, позивач надав акти приймання-передачі, листи відповідача, а на підтвердження відповідності умов договору умовам договорів, що були укладені у попередні періоди (рішення господарських судів у справах №25/360, №6/631).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2009р. у справі №6/489 у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2009р., залишену без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2010р., рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2009р. у справі № 6/489 було скасовано, позовні вимоги задоволено повністю. При цьому в своїй постанові суд апеляційної інстанції зазначив наступне:

- позивач просив суд зобов'язати відповідача укласти договір зберігання природного газу загальним обсягом 7 097 104,15 тис. куб. м., з яких: 1 548 035,386 тис. куб. м - обсяг газу в ПСГ, переданий на зберігання в сезоні зберігання 2006-2007рр.; 40 194,552 тис. куб. м - обсяг газу в ПСГ, переданий на зберігання в сезоні зберігання 2007-2008 рр.; 5 508 874,212 тис. куб. м. - обсяг газу, який ВАТ "Укрнафта" планує передати в ПСГ та/або прийняти в ПСГ від третіх осіб;

- передача позивачем до підземних сховищ газу 1 548 035, 386 тис. куб. м в сезоні зберігання 2006-2007рр., 40 194,552 тис. куб. м в сезоні зберігання 2007-2008рр. підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, актами приймання-передачі;

- як вбачається із змісту позовної заяви від 20.11.2008р. № юр-2140, обсяг газу 5 508 874,212 тис. куб. м. є обсягом газу, який ВАТ "Укрнафта" видобуло у відповідні періоди, передало в систему магістрального трубопроводу і які позивач планує передати на зберігання. Даний обсяг газу складається з: 528 813,008 тис. м. куб - природного газу, видобутого у квітні-червні 2006 року; 1 566 790,908 тис. м. куб - природного газу, видобутого у травні-грудні 2007 року; 1 913 270,296 тис. м. куб, з яких: 4 083,110 тис. м. куб - газ, видобутий у 2007 році, і 1 909 187,186 тис. м. куб. - природний газ, видобутий у січні-жовтні 2008 року; до 1 500 000, 00 тис. м. куб. - природний газ, який ВАТ "Укрнафта" має намір передати на зберігання в ПСГ та/або прийняти від третіх осіб в ПСГ у сезоні зберігання 2008-2009 років.

- на підтвердження передачі газу до газотранспортної системи України в обсязі 528 813,008 тис. м. куб. позивачем надано рішення Господарського суду міста Києва у справі № 32/290 від 10.08.2006р., залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2006р. №32/290 та постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2006р. №32/290. За результатами розгляду справи №32/290 ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" було зобов'язано підписати акти приймання-передачі природного газу, направлені їй на підписання супровідними листами ВАТ "Укрнафта" від 21.06.2006р. №юр-1054, від 21.06.2006р. №юр-1055, від 20.07.2006р. №юр-1125, в яких зазначається про передачу до системи магістрального трубопроводу 639 686,995 тис. м. куб. газу. З огляду на те, що сторонами у справі №32/290 були позивач та відповідач, встановлені у справі №32/290 факти не підлягають доведенню знову під час вирішення спору у даній судовій справі №6/489 (ст. 35 Господарського процесуального кодексу України);

- щодо газу в обсязі 1 566 790, 908 тис. м. куб та 1 913 270,296 тис. м. куб позивачем на підтвердження передачі природного газу надані помісячні акти приймання-передачі природного газу, які направлялися відповідачу для підписання і щодо змісту яких відповідачем не було надано жодних заперечень, та листи відповідача. Зокрема, листом від 09.09.2008р. №10083/64-004 ДК "Укртрансгаз" повідомила позивача про те, що в місячних звітних балансах газу по Україні в період з травня по грудень 2007 року враховано передачу 1 566 790,908 тис. м. куб, а листом від 13.11.2008р. №12509/64-014 ДК "Укртрансгаз" підтвердила прийняття від ВАТ "Укрнафта" 1 913 270,296 тис. м. куб газу власного видобутку.

Таким чином, під час розгляду господарськими судами справи №6/489 було встановлено обставини відносно газу в обсязі 1 566 790, 908 тис. м. куб та 1 913 270,296 тис. м. куб (в т.ч. 370 412,742 тис. куб. м, видобутого відповідачем (ВАТ «Укрнафта») у січні-лютому 2008 року) та встановлено факт їх перебування в газотранспортній системі.

Так, згідно з наданими поясненнями Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у справі №6/489, для забезпечення потреб населення компанією було використано видобуті Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" протягом 2006-2009рр. обсяги природного газу, в т. ч. у І кварталі 2008 року - 3 283,5 млн. куб. м, з яких: газ 2006 року - 814 млн. куб. м; газ 2007 року - 1 811,5 млн. куб. м; газ 2008 року - 658 млн. куб. м; у листопаді-грудні 2008 року - 1 762,4 млн. куб. м (газ 2008 року).

В постанові Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2009р. у справі №6/489 встановилено, що відсутність в газотранспортній системі України газу Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" могла бути підтверджена лише тими доказами, що мали бути складені та надані Дочірньою компанією "Укртрансгаз", проте таких доказів остання суду не надала.

Вищевказані обставини (зокрема, щодо наявності газу, видобутого відповідачем, у газотранспортній системі, та наявність підстав для власника газу звернутися із заявою про витребування такого газу у разі його використання іншою особою) не потребують повторного доказування у розумінні ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, доводи відповідача про те, що природний газ в обсязі 370 412,742 тис. куб. м, який відповідно до звітів відповідача було видобуто у січні-лютому 2008 року, в Газотранспортній системі третьої особи відсутній, у зв'язку з його використанням позивачем на підставі протокольного рішення останнього, не відповідають дійсності, про що, зокрема, свідчать обставини, встановлені судовим рішенням у господарській справі №6/489.

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Окрім того, постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2009р. у справі №6/489 Дочірню компанію "Укртрансгаз" (третя особа у справі №910/12122/15) було зобов'язано укласти з Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" (відповідач у справі №910/12122/15) договір зберігання природного газу, за умовами якого зберігач зобов'язується зберігати в підземних сховищах газу природний газ, переданий йому Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта", і повернути останньому у схоронності рівну кількість газу зазначеної в договорі якості, а не компенсувати вартість такого газу.

Наведене свідчить про те, що позивач (Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") не приймав на себе зобов'язань перед відповідачем (Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта") зберігати в підземних сховищах газу природний газ, а тому не може нести ніяких зобов'язань перед відповідачем щодо повернення такого природного газу. Тобто, в даному випадку у позивача відсутнє будь-яке, у тому числі грошове зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої безпідставним набуттям та використанням майна (природного газу) відповідача.

Відносно доводів відповідача про завдання йому позивачем майнової шкоди необхідно зазначити наступне.

В ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Отже, для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди (збитків), необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини відповідача. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Натомість зібрані у справі матеріали та пояснення свідчать про те, що відповідачем не доведено факт наявності всіх вищевказаних елементів складу цивільного правопорушення, у зв'язку з чим спір про стягнення майнової шкоди не є безспірним, а тому не може бути предметом безспірного взаємозаліку.

Відповідно до ч.5 ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" господарські товариства, 50 і більше % акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100%, сплачують дивіденди безпосередньо до Державного бюджету України у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, але не менше 30 %, пропорційно розміру державної частки (акцій, паїв) у статутних капіталах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій.

25.05.1998р. Кабінетом Міністрів України було винесено постанову №747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", згідно з якою пакет акцій відповідача (ВАТ "Укрнафта") знаходиться у статутному фонді позивача.

Наведене свідчить про те, що відповідач має зобов'язання по сплаті дивідендів не на користь позивача, а на користь Державного бюджету України.

Як уже зазначалося вище, зустрічність зобов'язань передбачає, що кредитор за одним зобов'язанням виступає боржником за іншим та навпаки, тобто має місце одночасна участь сторін у двох зобов'язаннях. Однак, в процесі судового розгляду було встановлено, що позивач не є кредитором по зобов'язанням відповідача зі сплати дивідендів до Державного бюджету України.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З урахуванням наявних у справі матеріалів та наданих сторонами пояснень колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем не доведено наявності передумов для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою №10/974 від 10.04.2015р.

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Відтак, спірний правочин не відповідає вимогам ст. 203 Господарського кодексу України, ст. 601 Цивільного кодексу України, а тому має бути визнаний недійсним на підставі ст. 215 названого Кодексу.

Колегією суддів враховано посилання відповідача в доповненнях до апеляційної скарги №10/1850 від 16.08.2016р. на те, що листом №10/3657/1 від 22.12.2015р. відповідач повідомив позивача про свою відмову від одностороннього правочину, оформленого заявою про зарахування №10/974 від 10.04.2015р., у зв'язку з чим відповідач вважає, що між сторонами відсутній предмет спору і провадження у даній справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутній предмет спору.

Однак, припинення провадження у справі є формою завершення справи, зумовленою передбаченими законом обставинами, що повністю відкидають можливість судочинства. Тобто, припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (аналогічна правова позиція наведена в п.4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12. 2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

При цьому, припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Натомість, лист відповідача про відмову від заяви про зарахування №10/974 від 10.04.2015р., датований 22.12.2015р., тобто вже після прийняття місцевим господарським судом рішення у даній справі (27.11.2015р.), а відтак відмова відповідача від оспорюваного одностороннього правочину мала місце вже після вирішення спору між сторонами Господарським судом міста Києва, а не в процесі розгляду справи. Не повідомлявся суд про відмову відповідача від заяви про зарахування №10/974 від 10.04.2015р. і в апеляційній скарзі.

За наведених обставин, норми п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин не підлягають застосуванню.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тоді як місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2015р. у справі №910/12122/15 - без змін.

2. Матеріали справи №910/12122/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк