Рішення № 59788991, 15.08.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2016р. Справа№ 914/1570/16

За позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Буськ, Львівська обл.,

до відповідача: Львівського національного аграрного університету, м. Дубляни, Львівська обл.,

про: стягнення 31 916,54 грн

Суддя М. Синчук

при секретарі О. Гринчишин

За участю представників:

позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 - довіреність б/н від 14.06.2016р.,

відповідача: Антонів Н. С. - довіреність № 1 від 04.01.2016р.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позовну заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Львівського національного аграрного університету про стягнення 31 916,54 грн (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач у порушення умов договору купівля-продажу № 1 від 01.02.2014 р. не здійснив оплату поставленого товару, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 14 590,80 грн, крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 10 269,54 грн, 3% річних - 636,25 грн, інфляційні втрати - 6 419,95 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 21.06.2016 р. №21/06/16)

Ухвалою суду від 08.06.2016 р. справу прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 15.06.2016 р. Ухвалою суду від 15.06.2016р. розгляд справи відкладено на 22.06.2016р. Ухвалою суду від 22.06.2016р. розгляд справи відкладено на 08.08.2016р.

В судове засідання 08.08.2016 р. представник позивача з'явився, через канцелярію суду надав пояснення щодо відзиву на позовну заяву № 03/08/16 та клопотання про витребування у відповідача доказів.

В судове засідання 08.08.2016 р. представник відповідача з'явився, щодо позову заперечив, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, а саме вказавши, що заборгованість відповідача перед позивачем є відсутньою, у зв'язку із відсутністю коштів у відповідному бюджетному призначені, таким чином враховуючи п. 6.1. Договору згідно якого сторони обумовили як підставу звільнення від відповідальності, дії державних органів, оплата заборгованості позивачеві залежить від дій державного органу, тому немає підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, представник відповідача зазначив, що враховуючи Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15.04.2015 р., відповідач є державним закладом, що фінансується за рахунок Державного бюджету України. При цьому, розрахунково-касове обслуговування та операції з коштами відповідача здійснює Головне управління ДКСУ у Львівській області, після подання останньому відповідачем необхідних документів у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом на поточний рік. Відповідач зазначив, що доказами своєчасного подання відповідачем Головному управлінню ДКСУ у Львівській області документів щодо своїх зобов'язань по оплаті позивачеві підтверджується первинними бухгалтерськими документами з відповідними штампами-печатками.

Ухвалою суду від 08.08.2016р. розгляд справи відкладено на 15.08.2016р.

Ухвалою суду від 08.08.2016 р. представника відповідача зобов'язано надати суду другий примірник договору купівлі-продажу №01 від 01.02.2014 року; другий примірник накладної №1 від 02.02.2014 року; Реєстр фінансових зобов'язань, у якому включене зобов'язання з оплати за поставлений Позивачем товар та відповідне платіжне доручення про оплату за поставлений Позивачем товар.

В судове засідання 15.08.2016 р. представник позивача з'явився, зменшенні позовні вимоги підтримав.

В судове засідання 15.08.2016 р. представник відповідача з'явився, при оголошені вступної та резолютивної частини рішення був присутній. Вимог ухвали суду від 08.08.2016 р. не виконав.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши представника позивача, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

21.06.2016 р. представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог від 21.06.2016 р. №21/06/16, згідно якої просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 14 590,80 грн, а також пеню в розмірі 10 269,54 грн, 3% річних - 636,25 грн, інфляційні втрати - 6 419,95 грн, нарахування яких проведено позивачем за період з 01.01.2015 р. по 15.06.2016 р. (а.с. 30-31)

01 лютого 2014 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (продавець, надалі - позивач) та Львівським національним аграрним університетом (покупець, надалі - відповідач) укладено договір купівлі-продажу № 1 (надалі - Договір). (а/с 10)

Відповідно до п. 1.1. Договору, продавець зобов'язується передати у власність покупця товар: вікна ПВХ, підвіконники та відливи, а покупець зобов'язується прийняти та здійснити відповідно до накладних та специфікацій, що є невід'ємною частиною цього Договору, де міститься повна оплата на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 2.2. Договору загальна сума Договору визначається сумою усіх накладних на товарно-матеріальні цінності чи рахунків-фактур, які є невід'ємною частиною цього Договору і становить 14 590,80 грн без ПДВ.

На виконання умов Договору позивач поставив та відповідач прийняв товар, що підтверджується видатковою накладною №1 від 02.02.2014 р. на загальну суму 14 590,80 грн. (а.с. 11)

Згідно п. 2.3. Договору покупець зобов'язаний провести розрахунок з продавцем за отриманий товар до 31.12.2014 р.

Відповідно до п. 4.1. та п. 4.3. Договору сторони несуть відповідальність за порушення умов Договору згідно з чинним законодавством України. У разі недотримання покупцем терміну оплати товару, вказаного у п. 2.3. цього Договору, продавець нараховує пеню, а покупець зобов'язаний оплатити в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент стягнення пені, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

24.12.2015 р. позивач надіслав відповідачу лист-нагадування №24/12/15, згідно якого просить відповідача сплатити заборгованість за поставлений позивачем товар, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.12, 13)

22.01.2016 р. позивачем на адресу відповідача скеровано претензію про стягнення боргу на суму 37 558,57 грн, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 14-16, 18)

Відповідно до п. 4.5. Договору сторони домовились, що платіжні зобов'язання покупця перед продавцем виникають при наявності відповідного бюджетного призначення (бюджетних асигнувань), а розрахунок проводиться після фактичного виділення коштів Головним управлінням Державного казначейства України у Львівській області.

В судових засіданнях представник відповідача виконання позивачем п. 1.1. Договору не заперечив, зазначив, що заборгованість відповідача перед позивачем є відсутньою у відповідному бюджетному призначенні (бюджетному асигнуванні), а відтак перерахування коштів позивачу не було здійснено із-за незалежних від відповідача обставин, а саме внаслідок дій державного органу - Головного управління ДКСУ у Львівській області, що відображено відповідачем у відзиві на позовну заяву від 21.06.2016 р.

Ухвалою суду від 08.08.2016 р. представника відповідача зобов'язано надати суду другий примірник договору купівлі-продажу №01 від 01.02.2014 року; другий примірник накладної №1 від 02.02.2014 року; Реєстр фінансових зобов'язань, у якому включене зобов'язання з оплати за поставлений Позивачем товар та відповідне платіжне доручення про оплату за поставлений Позивачем товар.

Станом на день розгляду справи судом, відповідач заборгованість в розмірі 14 590,80 грн не погасив, доказів подання відповідачем Головному управлінню ДКСУ у Львівській області документів щодо своїх зобов'язань по оплаті позивачеві, що б підтверджувалось первинними бухгалтерськими документами з відповідними штампами-печатками суду не надано.

При винесенні рішення суд виходив з такого.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, 01 лютого 2014 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (продавець, надалі - позивач) та Львівським національним аграрним університетом (покупець, надалі - відповідач) укладено договір купівлі-продажу № 1.

Відповідно до п. 1.1. Договору, продавець зобов'язується передати у власність покупця товар: вікна ПВХ, підвіконники та відливи, а покупець зобов'язується прийняти та здійснити відповідно до накладних та специфікацій, що є невід'ємною частиною цього Договору, де міститься повна оплата на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 2.2. Договору загальна сума Договору визначається сумою усіх накладних на товарно-матеріальні цінності чи рахунків-фактур, які є невід'ємною частиною цього Договору і становить 14 590,80 грн без ПДВ.

На виконання умов Договору позивач поставив та відповідач прийняв товар, що підтверджується видатковою накладною №1 від 02.02.2014 р. на загальну суму 14 590,80 грн.

Згідно п. 2.3. Договору покупець зобов'язаний провести розрахунок з продавцем за отриманий товар до 31.12.2014 р.

Проте, відповідачем не виконано свої зобов'язання в частині оплати поставленого товару, що стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою стягнути з відповідача на користь позивача основну заборгованість в розмірі 14 590,80 грн.

В судових засіданнях представник відповідача виконання позивачем п. 1.1. Договору, а саме передання у власність покупцю товару: вікна ПВХ, підвіконники та відливи не заперечив, зазначив, що заборгованість відповідача перед позивачем є відсутньою у відповідному бюджетному призначенні (бюджетному асигнуванні), а відтак перерахування коштів позивачу не було здійснено із-за незалежних від відповідача обставин, а саме внаслідок дій державного органу - Головного управління ДКСУ у Львівській області, що відображено відповідачем у відзиві на позовну заяву від 21.06.2016 р.

Відповідно до п. 4.5. Договору сторони домовились, що платіжні зобов'язання покупця перед продавцем виникають при наявності відповідного бюджетного призначення (бюджетних асигнувань), а розрахунок проводиться після фактичного виділення коштів Головним управлінням Державного казначейства України у Львівській області.

Ухвалою суду від 08.08.2016 р. представника відповідача зобов'язано надати суду другий примірник договору купівлі-продажу №01 від 01.02.2014 року; другий примірник накладної №1 від 02.02.2014 року; Реєстр фінансових зобов'язань, у якому включене зобов'язання з оплати за поставлений Позивачем товар та відповідне платіжне доручення про оплату за поставлений Позивачем товар.

Проте суд зазначає, що відсутність бюджетного призначення на фінансування оплати поставленого товару не може бути підставою для звільнення покупця від обов'язку оплати поставленого товару, оскільки в разі відсутності коштів для оплати покупець був вправі та мав фактичну можливість призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати поставки товару, а не приймати їх результати.

Згідно з частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов 'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005.».

Відповідно до ч. 6 ст. 78 Бюджетного кодексу України виконання місцевих бюджетів за видатками здійснюється за процедурою, визначеною статтями 46- 51 цього кодексу.

Частиною 1 ст. 46 Бюджетного кодексу України передбачено, що стадіями виконання бюджету за видатками визнаються:

4) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;

5) затвердження кошторисів, паспортів бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), а також порядків використання бюджетних коштів;

6) взяття бюджетних зобов'язань;

7) отримання товарів, робіт та послуг;

8) здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань;

9) використання товарів, робіт та послуг для виконання заходів бюджетних програм;

10) повернення кредитів до бюджету.

Таким чином, законодавство України не прив'язує виконання місцевого бюджету (здійснення платежів) до фактичного надходження коштів розпоряднику. Така стадія виконання бюджету відсутня.

Крім того, відповідно до п. 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, установи мають право брати бюджетні зобов'язання щодо видатків бюджету або надання кредитів з бюджету відповідно до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану надання кредитів із загального фонду бюджету та плану спеціального фонду виходячи з потреби у забезпеченні здійснення пріоритетних заходів та з урахуванням платежів, необхідних для погашення зобов'язань минулих періодів, узятих на облік органами Казначейства, якщо інше не передбачено законодавством; обсяг бюджетних зобов'язань, узятих установою протягом бюджетного періоду, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов'язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов'язаннями у поточному році. У разі скорочення бюджетних асигнувань розпорядники повинні вживати заходів до ліквідації або скорочення обсягу бюджетних зобов'язань, які перевищують уточнені плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів, помісячні плани використання бюджетних коштів.

Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі Головного управління ДКСУ у Львівській області.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у Відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування та відсутності коштів на реєстраційному рахунку не звільняє його від виконання зобов'язань щодо оплати поставленого товару.

Станом на день розгляду справи судом, відповідач заборгованість в розмірі 14 590,80 грн не погасив, доказів подання відповідачем Головному управлінню ДКСУ у Львівській області документів щодо своїх зобов'язань по оплаті позивачеві, що б підтверджувалось первинними бухгалтерськими документами з відповідними штампами-печатками суду не надано.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 14 590,80 грн є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно ст.ст. 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 2.9. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно якого за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Відповідно до п. 4.1. та п. 4.3. Договору сторони несуть відповідальність за порушення умов Договору згідно з чинним законодавством України. У разі недотримання покупцем терміну оплати товару, вказаного у п. 2.3. цього Договору, продавець нараховує пеню, а покупець зобов'язаний оплатити в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент стягнення пені, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Суд за допомогою система «Ліга» провів перерахунок нарахування позивачем пені згідно Договору, з врахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України та статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", та встановив, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є обґрунтованими та підлягають до задоволення в розмірі 3 686,48 грн. В задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення пені слід відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 636,25 грн та інфляційних втрат в розмірі 6 419,95 грн є правомірною та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судовий збір, відповідно до приписів ст.49 ГПК України сплачений позивачем, покладається на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 51, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Львівського національного аграрного університету (адреса: 80381, м. Дубляни, вул. В.Великого, 1, ідентифікаційний код 00493735) користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (адреса: 80500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 14 590,80 грн - заборгованості, 6 419,95 грн - інфляційних втрат, 636,25 грн - 3% річних, 3 686,48 грн - пені, 380,00 грн судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 19.08.2016 р.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Синчук М.М.