Рішення № 59673967, 11.08.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/3096/16 Головуючий у 1-й інстанції: Ярош С.О.

Є.У.№ 315/1160/15-ц Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Савченко О.В.,

При секретарі: Буримі В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 то Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард» про визнання договору оренди землі недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 19 травня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що після смерті свого батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, вона успадкувала земельну ділянку, площею 9,52 га, розташовану на території Новозлатопільської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказана земельна ділянка перебувала в оренді відповідача за договором від 4 грудня 2007 року, зареєстрованим у Гуляйпільському районному відділі Запорізької регіональної філії «Центр ДЗК» 11 вересня 2008 року за № 040826900081, строк дії договору за яким визначений сторонами у 5 років. По закінченню строку дії договору оренди вона неодноразово зверталася до відповідача із заявою про повернення земельної ділянки для самостійного обробітку, проте орендар відмовився повертати землю, пославшись на те, що її батько підписав додаткову угоду до договору оренди землі, зареєстровану у відділі Держкомзему Гуляйпільського району 01.12.2011 року за №232188454000721, за якою строк оренди визначено до 31 грудня 2022 року. Посилаючись на те, що покійний батько не підписував додаткову угоду, оскільки вона була укладена після його смерті, просила суд на підставі ст.ст.203,215 ЦПК України визнати її недійсною.

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 19 травня 2016 року позовну заяву залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307, ст.309 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Підставами для скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

В силу ч.3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив недоведеності її позовних вимог, оскільки призначена по справі судова почеркознавча експертиза не проведена через ненадання позивачем вільних зразків підпису померлого батька, інших доказів в обґрунтування доводів про невідповідність оспорюваного правочину волевиявленню орендодавця позивач суду не надала.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного і всебічного з'ясування фактичних обставин справи.

За ст.ст.25,30 ЦК України цивільна правосуб'єктність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. ст. 12, 14, 19 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі - це письмова угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату (розмір якої, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду, індексації передбачаються умовами договору, які не можуть суперечити законам України) передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року №220 затверджена типова форма договору оренди землі, якою передбачено зазначення на договорі, в тому числі дати його укладання.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Зазначена норма відповідає принципу свободи договору, передбаченому у ст. 6 та ст. 627 ЦК України. Крім того, вказані норми кореспондуються із ч. 3 ст. 203 ЦК України, що передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, у зв'язку з чим волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Згідно до вимог ст. 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

На підставі статті 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру, тобто реєстрацією є запис, фіксація фактів або явищ з метою обліку та надання їм статусу офіційно визнаних актів, внесення до списку або книги обліку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що моментом вчинення правочину слід вважати момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов.

Така правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162ц13, яка є обов'язковою для судів при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (ч. 2 ст. 214 ЦПК України).

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, після смерті якого залишилася земельна ділянка площею 9,52 га, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новозлатопільської сільської ради, Гуляйпільського району, Запорізької області. На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 липня 2012 року право власності на земельну ділянку перейшло до дочки померлого ОСОБА_3 (а.с.9-11).

За життя ОСОБА_4 спірна земельна ділянка за договором оренди землі від 4 грудня 2007 року, зареєстрованим у Державному реєстрі земель 11 вересня 2008 року за №040826900081, перебувала в оренді ТОВ «Авангард». За п.8,9 договору строк дії договору становить 5 років, розмір орендної плати - 1,5% від нормативної грошової оцінки землі (а.с.5-6).

1 січня 2009 року між ОСОБА_4 і орендарем була укладена додаткова угода, якою строк дії договору оренди визначено у 7 (сім) років, розмір орендної плати - 3% від нормативної оцінки земельної ділянки. Вказана додаткова угода зареєстрована у Державному реєстрі земель 11 лютого 2010 року за №041026900238 (а.с.114).

1 грудня 2011 року до відділу Держкомзему у Гуляйпільському районі надійшла заява від імені ОСОБА_4 про державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, яка містить підпис заявника і дату складання заяви - 1 грудня 2011 року (а.с.78).

На підставі вказаної заяви того ж дня, тобто 1 грудня 2011 року за реєстровим № 232188454000721 була проведена державна реєстрація додаткової угоди до договору оренди землі, за умовами якої строк оренди продовжено до 31.12.2022 року (а.с.7).

Проте, дата укладання правочину на останній додатковій угоді не зазначена.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про недійсність додаткової угоди, якою строк договору оренди продовжено до 31.12.2022 року, ОСОБА_3 посилалася на те, що вказаний правочин не відповідав волевиявленню її батька, оскільки на момент його підписання, написання заяви про проведення державної реєстрації і здійснення такої реєстрації, яка відбулася 1 грудня 2011 року, її батько вже помер.

Вказані доводи позивача суд першої інстанції залишив без уваги, належної оцінки їм не надав.

Разом з тим, належних і допустимих доказів на підтвердження доводів відповідача про те, що сторони оспорюваної додаткової угоди дійшли згоди щодо усіх суттєвих умов договору ще за життя ОСОБА_4 матеріали справи не містять, оскільки на оспорюваному правочині відсутня дата його укладання.

Зважаючи на те, що на додатковій угоді відсутня дата її укладання, заява про державну реєстрацію складена і підписана від імені ОСОБА_4 1 грудня 2011 року, тобто після смерті останнього, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1, висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог являється безпідставним.

Відсутність висновку судової почеркознавчої експертизи через неможливість надання достатньої кількості зразків підпису померлого ОСОБА_4 не є підставою для висновку про відповідність оспорюваного правочину вимогам ст.203 ЦК України.

Надана відповідачем фотокопія акту приймання-передачі документів від 13.10.2011 р. про передачу ТОВ «Аванград» до відділу Держкомзему додаткових угод в кількості 26 шт., де за №20 значиться прізвище ОСОБА_4 не є достатньою підставою для висновку про те, що оспорюваний правочин був підписаний до 13 жовтня 2011 року (а.с.80).

Вказаний акт суперечить заяві про державну реєстрацію додаткової угоди, згідно якої дата її підписання і дата реєстрації заяви зазначені 01 грудня 2011 р. (а.с.78).

За вказаних обставин оскаржуване рішення не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону і матеріалам справи, а тому на підставі ст.309 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового - про задоволення позову.

На підставі ст.88 ч.5 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останньою судові витрати зі сплати судового збору у суді першої і апеляційної інстанції на загальну суму 1023, 12 грн. (одна тисяча двадцять три гривні 12 коп.).

Питання про повернення переплаченої суми судового збору при подачі позову і апеляційної скарги в порядку, передбаченому ст.7 Закону України «Про судовий збір», ОСОБА_3 не порушувалося і судом апеляційної інстанції не вирішувалося.

Керуючись ст.ст.307,309,313,317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 19 травня 2016 року по цій справі скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі, укладену між ОСОБА_4 і ТОВ «Авангард» без дати укладання, зареєстровану у відділі Держкомзему Гуляйпільського району 01.12.2011 року за №232188454000721.

Стягнути з ТОВ «Авангард» на користь ОСОБА_3 1023, 12 грн. (одна тисяча двадцять три гривні 12 коп.) в рахунок компенсації судових витрат зі сплати судового збору у суді першої і апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: